Мені приснилась осінь: я в дорозі
до падолиста, до багрянь з дерев...
За горизонтом на самому розі
мене хтось мовчки у полон бере
й несе, несе в незвіданість... В знемозі
перечити, пускаюсь в пітьму мрев,
де шаленіють й осеніють грози,
й регоче ніч, мов на Олімпі Зевс.
Прокинувся. Нарешті! Слава Богу!
Молюсь і в далеч відганяю сни...
Таке присниться тільки восени,
Коли літа, занурені в тривогу,
збираються у вирій відлетіти,
де вічний день, і безкінечне літо.