«Ти їдеш там, де млисте, зимне море...» Степан Чарнецький

Ти їдеш там, де млисте, зимне море
Мутними хвилями змиває береги,
Де небо півночі студене, непрозоре
Спов'є всі думи мрякою нудьги…

Ти їдеш там, де в холоду обіймах
Найкращі квіти нидіють і схнуть,
Де весна й осінь в нерозривних спіймах,
Мов рідні сестри, поруч себе йдуть.

І прийде час вечірньої години,
Поглянеш оком на дрімуче море:
Над ним полярна чайка лине вдаль,

І, оповита сірим сконом днини,
Почуєш хвилі тихі розговори,
А душі в нас один сполучить жаль.