«Два гренадери» Степан Чарнецький

Читати онлайн поезію Степана Чарнецького «Два гренадери»

A

1 c.

    До Франції два гренадери йшли,
    Що були в російськім полоні,
    А як у німецьку господу зайшли,
    Схилили чоло на долоні.

    Пірнули сердеги в журливих думках
    Об рідного краю злій долі,
    Що військо велике розбите у прах,
    А цісар, їх цісар в неволі.

    Заплакали гірко, і сльози рясні
    В очах їх жалібно тремтіли.
    Один з них промовив: "О, горе мені,
    Як рани старі заболіли".

    А другий говорить: "Скінчився наш спів,
    Не жаль було б нині вмирати,
    Та жінка і діти зостались самі,
    Прийдеться самим загибати".

    "Пусте жінка й діти! При чім вони тут!
    Гей, інші тепер в мене болі.
    Як будуть голодні — в старці хай ідуть,—
    Мій цісар, мій цар у неволі.

    Ось слухай: як стріну в дорозі я скін,
    Сповни мою волю послідню,
    Візьми мертве тіло до рідних сторін,
    Щоб в землю я ліг свою рідну.

    Та знай: в домовину мені не забудь
    Рушницю покласти у руку,
    Пропам'ятний хрест мій положиш на грудь
    І вірну припашеш шаблюку.

    От бачиш, я, брате, так хочу лежать,
    Немов на шпильдвах, в домовині,
    Аж чую в могилі я громи гармат
    І гомін копит на долині.

    Як цісар над гріб мій конем надлетить,
    За ним стануть кулями бити,
    Я встану із гробу й візьму в руки щит,
    Щоб цісаря ним заслонити!"

    Другие произведения автора