Володимир щодня якось непомітно зникав з дому і так само непомітно з’являвся на ніч. Ганна часто почувала його присутність за дверима, але в тому не було для неї нічого прикрого. Це лише вносило своєрідну декоративність у хатні будні, як присутність хижого звіря, який, ізольований, міг безсило лише лютитися зі своєї клітки на втіху господарів. Ганна іноді подовгу просиджувала під дверима, маючи затаєну надію, що двері відчиняться і з клітки визирне звір, — тоді вона стане віч-на-віч, випробовуючи свої сили. Але звір був чулий і боязкий, він не виходив.
Ганна вже певна була, що він ніколи не посміє показатись їй на очі, як одного дня несподівано прочинились двері й супроти неї став Володимир зі зловтішною посмішкою на вустах.
Від несподіванки Ганну опанував острах. А Володимир хижо, тихцем, ніби заздалегідь смакуючи жертву, підступав. Вона дивилась зляканими великими очима йому назустріч. Здавалося, що навіть кров зупинялась їй у жилах. Вона зблідла. Раптом Володимир рвучким жестом розгорнув перед нею газету й, застеливши нею стола, тикнув пальцем у чорну пляму: "Потішся"! Сам тією ж хижою ходою зник у кабінеті. Як загіпнотизована, Ганна дивилася в чорний відбиток машини. Ось знайома обмотка статора, ось ті щітки, ярмо… Вона нетерпляче кидає очима на підпис. "Генератор інженера"… І раптом кров хвилею вдарила Ганні в обличчя. Вона вже осатанілими очима перескакувала з рядка на рядок великої статті.
"…Вольського — видатний здобуток нашої техніки… генератор Вольського відрізняється від усіх дотеперішніх конструкцій порівняно малими розмірами й витривалістю матеріалу… генератор Вольського дав електричний струм такої високої напруги й частоти, яку досі ми мали тільки в лабораторіях"…
Прочитавши останню фразу, Ганна несамовито кинулась до кабінету, але, простягши руку до зачинених дверей, раптом отямилась. Вона буде лише безсило лютитися перед ним у той час, як мусить діяти.
Ганна, взявши до рук газету, вже з діловим виразом увійшла до Талиної кімнати. Таля підвела очі від книжки й здивовано глянула на матір.
— Прочитай! — показала вона.
Таля глянула й апатично одвела очі.
— Так що тут дивного, я не розумію?
Ганна гостро скрикнула:
— Так це ж генератор твого батька, ти це знаєш?
Таля вдивлялася в машину. Вона починала вірити матері, і що пильніше вдивлялася, то скорботніший ставав вираз її обличчя. Вона підвела стурбовані очі на матір:
— Як же він смів?
— Бо в його є вірний спільник — Володимир. Ти бачиш, що він мені не показується на очі. Все опрацьовують справу з Вольським.
— Мерзотник! — спалахнула Таля, ладна була вже кинутись до дверей, але Ганна загородила їй дорогу.
— Тихше, не гарячкуй. Не роби цього. Негайно треба піти до редакції заявити протест.
Вона почала викладати Талі, як Вольський зустрів її вимогу, як Володимир увесь час захищав Вольського, і що кінець кінцем справа тут нечиста. Вона навіть більше хотіла сказати, але побачивши, як і без того Таля затремтіла від обурення, вона не посміла. Таля зараз же почала одягатися, ладна летіти на край світу, щоб тільки врятувати працю свого батька. Ганна ледве встигла йти за нею по сходах. На вулиці, поспішаючи, Таля штовхала перехожих, що здивовано озиралися на її дикий вигляд, але сама вона ні на кого не звертала уваги.
Коли це раптом біля них:
— Добридень, Талю!
Таля стала, як укопана.
Ганна підвела очі й побачила проти себе стрункого юнака з технічним значком на кашкеті з зеленими кантами. Це був Шура Плінтус, правда, дуже мало подібний до того Шури, якого бачила раніш Ганна. Він тепер іще більше підріс, змужнів… "Такий, мабуть, був Нік замолоду", — подумала вона.
Шура не зводив очей із Талі. На зжовклих її щоках з'явився рум'янець, вона знітилася.
— Ну, як тобі твоя музична школа? — Таля не могла ані захоплюватись, ані гудити. Але Шура, почавши перераховувати дисципліни, які в них вивчають, кидав на Талю щораз погордливіший погляд. Ганна помічала, як під його поглядом виразніше виступають синці під Талиними очима, рельєфнішою стає зморшка на чолі. Ганна ладна була заступити її болісний вигляд своєю постаттю.
Таля сама, видимо, помічала, що вона занепадає в Шуриних очах і соромливо схилила голову.
— Ось бач, як у кузні залізом опік.
Шура показав на руці довгастий шрам.
— Це небезпечно?
Таля співчутливо попробувала доторкнутися пальцем до опеченого місця, але Шура зневажливо прийняв руку.
— Нічого небезпечного тут нема. — І Таля ще більше засоромилася. Тепер Шура зовсім фамільярно почав розпитувати про колишніх шкільних товаришів, про вчителів. Але оскільки Таля не могла нічого цікавого сказати — вона сама давно нікого не бачила — він почав прощатися. З виразом дорослого мужчини потис Ганні руку, квапливо простяг Талі. В його короткому дотикові вона відчула міцні м'язи, молоду гарячу кров, а разом і прикре почуття того, що вона зовсім загубила свій вплив на нього. Перед ним молоде життя, а себе вона розтратила.
Таля вже загубила свій завзято-діловий вираз. До редакції вона ввійшла поруч із матір'ю вже зовсім пригнічена. Так само й Ганну залишила її певність, коли редактор досить люб'язно заявив їй, що він тут зовсім ні до чого. Статтю подав сам секретар бюро винахідників товариш Войтенко, він написав її на підставі досліджень комісії.
— Йдіть до бюро й доведіть їм, якщо у вас є які дані. Може, й справді тут є підступ, але ж так написати протест голослівно ми не можемо.
Ганна мусила скоритися такій логіці. Навіть не наполягавши, вона вийшла з редакції, певна того, що в бюро вона доведе.
Цього разу її прийняв секретар бюро, той самий Войтенко. Підійшовши до нього заздалегідь упереджено, Ганна мусила переконатися, що це людина незлослива й лагідна. Він власноруч приніс для Талі стільця і, сівши, сам увесь перетворився на слух.
— Так, так! — співчутливо проказував він за Ганною. І Ганна, підбадьорена його співчуттям, почала розповідати, як Нік працював над своїм винаходом, як він демонстрував його перед гостями й, нарешті, про його загадкову загибель, унаслідок чого Вольський скористався його генератором і видав за свій.
— Ось дочка Бачинського, яка, здавалося б, має право претендувати на цю компенсацію, — додала Ганна.
Войтенко вибачливо посміхнувся, але зараз же прибрав ділового виразу.
— Річ у тому, що сам Вольський не відмовляється від того, що Шальвій передав йому лабораторію й усі матеріали Бачинського. Ці матеріали ми прийняли від Вольського в присутності самого Шальвія, вони тепер лежать у нас в архіві. Вольський пояснює, що матеріали Бачинського лише штовхнули його на нову ідею. Він зробив новий розрахунок, і внаслідок цього маємо генератора зовсім нової конструкції. Коли б ви могли розібратися в матеріалі, ви б побачили, що коефіцієнт корисної дії в розрахункові Бачинського зовсім не такий як у Вольського. Так само як різна індукція якоря, різні деталі, скажімо: пази, зубці… Генератор Бачинського ж був зруйнований, так же? Трудно реставрувати чужу машину, особливо, коли нема достатніх матеріалів.
Ганна схопилася з стільця:
— Неправда! Матеріали всі були.
Войтенко розвів широко руками:
— Про що ж тоді нам розмовляти? Я вам кажу те, що є. Це каже ціла експертна комісія.
— Значить, Вольський не передав усіх матеріалів.
— Кажу ж вам, що Вольський передав нам усе в присутності Шальвія.
— Тоді Шальвій утаїв.
— Це ж ваш чоловік, — із докором промовив Войтенко. — Чому ж ви тоді не оберігали ті матеріали?
— Я була тоді хвора.
— То ж бо, — промовив Войтенко тоном, в якому звучала певність того, що й тепер вона не зовсім здорова, а власне, вона ненормальна.
Ганна це відчула й раптом соромливо принишкла. Вона ще боязко глянула на Талю, але й у Талиних очах прочитала собі докір: "дурниці ти говориш, мамо". Ще поривалася Ганна щось сказати секретареві, але той ввічливо їй уклонився:
— Вибачте… Я більше не маю часу.
Швидко збігала Ганна по сходах і з кожним кроком почувала, що вона спускається в безодню, з якої їй ніколи вже не вийти, а поруч якийсь розпачливий голос кричав: "Невже Ніків винахід — лише її ілюзія? Невже вона?.."
Але, вийшовши на вулицю, де було багато березневого сонця, Ганна стишила свій крик. Усе було природно й нормально. Зима вже каламутними струмками збігала в береги. Ганна так само мусить знайти своє річище й доплисти до тихої затоки. Думки їй потекли зовсім повільно; відірвавшись від ілюзорного тла, вони шукали практичного опертя тут, на твердому брукованому ґрунті вулиці.
Поруч із нею йшла Таля. В постаті й навіть у її ході почувалась якась ворожість до Ганни. Може, тому, що та її безплідно водила за собою, переконавши в якомусь обов’язкові, а може, тому, що Ганна так непристойно поводилася з ввічливим секретарем бюро… Проте Ганна мусила потурбуватися про неї. Генератор і рента з нього — міг потурбуватися. Що вона має робити, щоб забезпечити її? Хіба найнятись до кого за хатню робітницю.
XI
— Доки ви будете там сидіти? — роздратовано скрикнула Ганна. — Суп холоне.
(Продовження на наступній сторінці)