На саму згадку Періандрового імені в архонта почалась пропасниця. Він півночі човгав плитами внутрішнього дворика, потім узяв кількох невільників і звелів їм перенести важезні мішки з храму на торговельний причал. З-над невидимої звідси Еллади сходило сонце, жовте й сухе, це вістувало годину й попутний вітер. Але корінфської хеландії, якою Аріон приплив до Таранта, й близько не було. Навтіли, певно, відкинулись од Періандра й утекли.
Під серцем в Аріона похололо. Він іще вчора передчував, що станеться лихо, що буде непросто вибратися звідсіля, й ось немає чим повернутись до Корінфа...
Архонт послав раба-приворітника розпитати купців та веслярів, чи нема сьогодні попутного корабля до Корінфа. Раб незабаром повернувся з кремезним наглядачем веслярів.
— Хто тут хоче до Корінфа? — запитав чоловік, у якого з-за череса виглядав бич із кількома довгими хвостами.
Архонт сказав:
— Підкинь до Корінфа цих трьох рабів мого троюрідного брата!
— А хто твій брат?
— Він живе в селі по той бік Корінфського перешийка, — насторожено роздивлявся кремезного архонт, намагаючися збагнути, знає його той чи ні.
— Якщо добре заплатиш...
На тому краї пристані вже вештались купці, й архонт поквапливо згодився, доки його не впізнав ніхто з городян. Архонт уже й за те славив небожителів, що його не знає цей навтіл.
Морська варта не випускала з заводі так рано, але тут уже допоміг архонт: на причалах ще прислухалися до його слова.
— А цього ціпка не випускай з рук, аж поки передаси його Періандрові, — прошепотів він на вухо Аріонові в останню мить, але Аріон нічого не міг уторопати, й той пояснив: — Дурню, булава на ручці ціпка відкручується!..
Вже далеко від берега чоловік із нагайкою, який виявився не наглядачем, а власником корабля, спитав Аріона:
— То чий же ти раб?
Аріон намагався пригадати, яке ім'я назвав тоді архонт, але не пригадав і почав круто червоніти. Купець посміхнувся й відійшов на корму, де стояли німі раби-лівійці, а також кілька людей купця. Один із цих людей розмовляв зі старшим лівійцем на мигах. Аріон збагнув, що лівійці його зрадили. Тепер усе залежало від тих людей та самого власника корабля. Попутний бриз надимав просмолене вітрило, веслярі куняли під козирками своїх лав, жоден із них не був прикутий ланцюгом до лави чи насаду, хоча більшість і скидалася на невільників із теплих країв, Якби вони хоч перекидалися словами, тоскно думав корінфський кіфаред, я міг би здогадатися, хто вони та яким богам палять вогні. Але навтіли розморено куняли біля піднятих весел.
Несподівано Аріон почув, що один з німих лівійців намагається горлом повторити наспів його, Аріона, власного дифірамба. Купець підійшов до Аріона на ніс корабля.
— Я здогадувався, чий ти невільник, бо з ким ще може мати справу тарантський архонт! А ти виявився ще й Аріоном-кіфаредом. Коли так — живи! Заберемо тільки оте срібло та золото.
— Я вам його не віддам, хоч би мав накласти за це головою, — відповів Аріон.
— Ото так любиш кривавого Періандра?
— Я йому клявся Зевсом і обома богинями Землі. — Купець крутив чорною шпакуватою бородою й злобно посміхався, тож Аріон сказав усе, як над Зевсовим вівтарем: — Періандр відпустить мене на волю!
— Він уже не одного такого відпустив. Тільки з перерізаною горлянкою!.. — засичав купець-навтіларх.
По обіді наступного дня вийшли з вузької Ітакської протоки й подалися далі на південь, замість повернути на схід, тож Аріон запитав у купця-навтіларха:
— Куди ж ви мене везете?
— Пливемо додому, на Хіос, кіфареде!
Аріон мовчав. Сьогодні йому цілий день здавалося, ніби він уже десь бачив цього купця. Невже вдома, на Лесбосі?.. Аріон поблідлими вустами перепитав:
— Хіба ви хіосці?
Надвечір знявся вітер з Пелопоннесу, який ледь виднів на обрії з правої руки; купець побудив своїх веслярів і наказав згорнути вже непотрібне вітрило. Веслярі спали в трюмі цілий день і цілу ніч, а тепер дружно зарипіли кочетами. Котрийсь із них навіть почав мугикати собі під ніс, і раптом це мугикання перелилось у загальну тягучу веслярську пісню. Отже, купець обдурив його. Веслярі співали по-ахейському й напевно ж були з Патр, а не з Хіоса.
Й раптом Аріон здогадався, хто цей купець. То мав бути колишній хіосець Олімпій, а нині метек із Патр, найбагатший у всьому Пелопоннесі торговець скіфською пшеницею. Тепер жодних надій на порятунок уже не було, й Аріон почав думати, як і коли ці люди його вб'ють. А він не міг зрадити Періандра, якому перед самим відплиттям до Італії клявся над Зевсовим вівтарем, бо то було б зрадою Зевса.
— Що тобі сказав тарантський архонт? — спитав Аріона купець Олімпій. — Ти повинен сказати нам про задуми корінфського тирана та його лакиз.
— Я поклявся вівтарем Зевса, — мовив Аріон. — Мені ліпше вмерти.
— Вмирати нікому не хочеться, — скривився купець. — А ти вільним ніколи не станеш. Ти народився бути рабом, я відданішого раба зроду не бачив!
— Я клявся іменем Зевса, — тихо, але вперто повторив Аріон.
— Підступнішої й жорстокішої людини, ніж Періандр, світ не бачив! — спересердя ляснув канчуком по лаві купець.
На очах в Аріона забриніли сльози.
— Мені належало подумати про це раніше, — хрипко прорипів він. — А тепер я вже поклявся Громовержцем.
— Ти жив рабом і помреш рабом!
— Ви мене вб'єте, я знаю, я ж у вашій волі! Зберегти золото й срібло Періандра не маю сил, але в іншому ви не владні наді мною. Добре, я помру...
Зефір прокинувся в ту мить, коли бойовий віз Фаетона занурився в море по самі ступиці.
— Піднімай вітрило й розвертай корабель на схід! — гукнув до керманича купець Олімпій і знову спинився поряд з Аріоном.
— Ми не вб'ємо тебе, якщо ти не викажеш нас Періандрові. Й найкраще для тебе було б кудись утекти.
— Я клявся над вівтарем Зевса. Бог до п'ятого коліна прокляне мій рід.
— Якого ти ще прокляття злякався? Ти й твої діти й так раби.
— Рабами нас поробили люди, а ганьбою кожен себе вкриває сам. Раб — теж людина й має свою гідність.
— Усю твою гідність висотала рабська покора... — Купець Олімпій подався був на корму, та знову підскочив і торсонув Аріона за плечі: — Не штовхай мене на гріх, я не хочу твоєї смерті, ти великий кіфаред, хоча й раб. Я відвезу тебе на Хіос або до Мілета, бо ти такий дурний, що зразу ж полізеш сповідатися перед Періандром. І згубиш нас, адже ми вже перед тобою відкрились!
— Не везіть мене нікуди, — попросивсь Аріон. — Якщо я не повернуся до Корінфа, Періандр уважатиме мене за зрадника та клятволама й повбиває моїх дітей.
— Хай же на мене впаде прокляття Ериній, коли я не хотів тебе врятувати! — знявши руки до неба, заволав купець.
Море стало вже зовсім чорне, з трохи яснішого заходу дмухав тугий теплий Зефір, а в просмолені насади хлюпала дзвінка хвиля. На вечерю веслярам дали по коржеві та жмені в'ялених солоних оливок, потому всі почали лаштуватися до сну. Аріон пройшов поміж веслярами на корму й спитав у навтілів:
— Кіфари немає ні в кого з вас? — У відповідь почулося тільки глухе сопіння, й Аріон проказав: — Хочу перед смертю заспівати...
— Ти так і не передумав? — озвався з темряви купець, а котрийсь із його людей почав умовляти Аріона відкинутись од Періандра або ж поїхати з ними на Хіос. Аріон глухим голосом мовив: — На кораблі, певен я, є кіфара... Я не можу порушити присягу й не хочу нашкодити вам, бо ви справедливо боретеся з Періандром... О, коли б я не присягнув тоді над Зевсовим вівтарем!.. Усе було б по-іншому!
Хтось мовчки простяг йому невидиму в темряві кіфару, Аріон торкнув пучками напнуте чутливе семиструння й поміж поснулими веслярами повернувся на ніс корабля.
Люди купця Олімпія збуджено вимахували руками, Аріон їх не чув, але на тлі яснішого закрайка заходу добре бачив. Од насування невідворотного та з гострого жалю до себе йому щеміло в очах, він одвернувся на схід і спробував побачити в темряві ту невидиму риску, де мали сходитися небо й вода.
Хвиля дужчала й дужчала. Аріон дослухався до її плескоту й завивання вітру в снастях, нижня перекладина вітрила порипувала в нього над самою головою, а він сидів під насадом і несвідомо блукав пальцями по струнах. Якийсь демон засів у нього в грудях і роздирав їх на шматки, тоді підкотився під саме горло, й Аріон не відразу збагнув, що ганяє струни пальцями й співає пісню. А далі знову мовби поринув у якісь голубі високості й забув про все. Йому тільки ставало чимраз важче дихати. Коли б він озирнувся в бік лав з веслярами та корми, побачив би Олімпія, всіх його навтілів, які боялися дихнути, поприлипавши до перекладини з вітрилом, щогли та лав. Кожен з них наслухався про славу корінфського співака-кіфареда, а чули оце вперше в житті.
Від хвилювання в них дибилось волосся, й, коли не стало чути голосу струн, вони ще довго нишкнули в солоній темряві, а потім зо дві години перехилялися через насади корабля й гукали Аріона, та він більше нічого не чув...
(Продовження на наступній сторінці)