«Золота росинка» (збірка) Олександра Бурбело — страница 7

Зорепад той, що летить на щастя,
Вісник ще й славетних перемог!
Все задумане, напевне, вдасться,
Збудемося суму і тривог!

Осипають цвіт троянди саду
І зринають знову зусібіч.
Розсипає феєрверк відраду
Протягом секунд – стрімких сторіч.

Із пелюстки визирає сонце
У веселці ніжній навкруги,
Виринає в голубім віконці
Озера, де з хмарок береги.

Осипаються тюльпани білі,
Стелиться рожевий портулак!
Спалахом срібляться заметілі,
В багреці вітрильник, наче мак!

Мерехтять над ними зорепади.
Це мистецтво – феєрверка мить!
Для сердець знаходимо відраду
В сяйві, що назустріч нам летить!



ПЕРГАМЕНТ ВОД ОМАНЛИВО БЛАКИТНИЙ
Мертве море
Перлиною серед пустель розлогих,
Де сонце повну силу набира,
Між берегів солончаково-голих,
Це море наче з пекла визира.

Його глибини грязево-солоні,
Цілющі, наче вранішня роса.
Немов дитина в батьківській долоні,
На хвилях – неба синього краса!

Пергамент вод оманливо-блакитний,
Вітрило біле – давніх літ перо.
В поезії є свій закон несхитний:
Людських сердець прославити добро.

Тих, хто наповнили природну чашу
Сльозами щирими у давнину.
Біди ж людської страхітливу сажу
Закинуто у саму глибину!

Та, кажуть, висихає Мертве море,
Не б’ють джерела сліз сердечних ран.
Йорданію минає зло і горе.
Під небом квітне сонячний Амман!


АММАН

Я до тебе прийду, як паломниця, знову,
Де хрестився Христос у священній воді.
О, Амман! У арабському світі обнова,
Що розквітла у мирі, любові, труді!

Виноградник на ґрунті червоно-шорсткому.
Для поливу розтануть у горах сніги!
У Аммані нема місця помислу злому,
Тут все добрі та світлі і люди, й боги.

Розквітає ірис – пелюстки-оксамити –
Край осель і доріг, у пустелях глухих,
Ожили, ніжним сонцем весняним зігріті,
Де ще сніг у підгір’ях сховався, притих.

А верблюди скубуть собі першу травицю,
Запасають поживу на літо жарке,
Із струмків на узгір’ях п’ють чисту водицю
І вдихають повітря, від цвіту п’янке.

О, Аммане, столице Йорданського краю,
Що на горах у білім хітоні ряхтить!
Вітер з моря будівлі твої омиває.
Час в Йорданії – наче зупинена мить!

ЖАР-ПТИЦЯ МЕРТВОГО МОРЯ

На Мертвім морі ранок, мов жар-птиця,
Пливе по хвилях іскрами вогню,
Веселкою барвистою іскриться,
Здіймається в блакить, назустріч дню!

Бархани солі попід берегами
Всі барви відбивають водночас,
І ті пливуть у море разом з нами,
А берег сяє біло, як алмаз.

Удалині, край узбережжя, траса,
Вночі рухливих сповнена вогнів.
Попід горами море – як окраса,
Як справджений найкращий з-поміж снів!


СВЯТКОВА П’ЯТНИЦЯ

Прокинувся вогненний змій, і вечір
Яскравою зорею запалав.
Позолотивши гір далеких плечі,
Звір кинувся у Мертве море вплав.

І запалив оці тремтливі свічі
Довкруж басейну, біля мушмули,
Що обвивають, наче стріли, двічі
Наїдками заставлені столи.

Зернистий плов, гранати, апельсини
І винограду ґрона запашні.
Таке буває, звісно, не щоднини –
Щоп’ятниці, сказали так мені.

Бо за Кораном п’ятниця священна –
Святковий день, вечеря гомінка!
Смакує виноград? Тоді іще на,
Не забідніє щедрості рука.

А танцівниця в золоті браслетів
Звивається у проміжках столів.
Волосся хвиля водоспадом злетів
Виразніша від різномовних слів.

Прозоре покривало відхилила
І посміхнулась, кличучи в танок.
О, східна музика – велика сила
Під срібним сяйвом лагідних зірок!

Всіх радує вечірня прохолода –
То дихає пустеля в темноті, –
І дівчини, що так танцює, врода,
І як бряжчать браслети золоті.

Димить кальян, а музика іскриста
Вже багатьох привабила в танок,
І танцювали, скільки стало хисту,
У жриці танцю беручи урок.

А поряд хлюпотіло Мертве море.
Та хоч вода у ньому і гірка,
Під місяцем у цю вечірню пору
Медово грала хвиля гомінка!