«Брат» Олександра Бурбело

Дитинство – це веселки цвіт,
Яку тримають мама й тато.
Мені вже чотирнадцять літ –
Водночас мало і багато.

По семибарвному мосту
Іду, чарівний світ довкола.
Його вивчаю і росту.
Поля, сади, трава шовкова.

Дрімають край вікна ляльки,
Ніхто не шиє їм обнови.
Читаю ж бо тепер книжки.
Живу в прекраснім світі слова!

Тож якось іграшки свої
Подарувала в дитбудинок,
Мов у незвідані краї,
В дім заморожених сльозинок.

Мале зустріло хлопченя –
Почервонілі оченята.
До мене кинувся: – Рідня!
А я ходив тебе шукати!

Здалося, що у драмгуртку
Я граю в п’єсі "Катерина".
Напевно, маю роль таку,
Що ось зустріла Катрі сина!

А сльози градом. Оце так!
Дитя взяло мене за руку:
– Сестричко, я не знаю, як
Пережили ми цю розлуку?

Втираю личко малюка,
На мамине, напевно, схоже.
Дісталась доля нелегка,
Віднині ж… Поможи нам, Боже!