На одній із київських околиць, недалеко від оспіваного Рильським Голосіївського лісу, стоїть загородній будинок-дача поета, оточена невеличким садом, де влітку завжди цвітуть квіти, а біля огорожі розлога верба, наче шатро, вабить у свій затінок. Тут проводить своє творче дозвілля М. Т. Рильський у ті години, коли не мусить їхати до інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР (директором якого він працює багато років), виступати на зборах письменників і громадських організацій Києва, виїжджати до Москви як депутат Верховної Ради СРСР або робити поїздки за кордон — до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Франції, і далі через океан — до Бразілії, а в місяці відпочинку відвідувати радянські республіки від Білорусії до Кавказу. Багато земель побачив Рильський за п'ять десятиріч своєї поетичної, наукової і громадської діяльності. Багатьох друзів і однодумців знайшов він по далеких країнах, переконуючись, що дружба трудящих усіх країн — явище природне і що наближається година, коли "народы, распри позабыв, в великую семью соединятся".
Дивує незвичайна сприйнятливість поета до життьових вражень і неослабна сила його творчої енергії. Ось його кабінет із письмовим столом, заваленим паперами і книжками. Хочеться думати, що за цим столом створювались його останні з виданих поки що поетичних книг: "Троянди й виноград" — книга про природу, про простих людей, про героїв труда і культури — одна з найумиротворенніших і в той же час найсвітліших і найрадісніших книг про нашу сучасність; а далі книги — "Далекі небосхили", "Голосіївська осінь"... До речі, дві з цих останніх збірок — "Троянди й виноград" і "Далекі небосхили" — відзначено однією з найвищих нагород нашого часу — Ленінською премією.
На стінах — полиці з улюбленими книжками, а серед них на видноті стоять словники, з яких безперервно здобуваються самоцвіти і золото народної мови. У книзі "Троянди й виноград" є вірш-заповіт досвідченого майстра молодим майстрам художнього слова: "Як парость виноградної лози, плекайте мову. Пильно й ненастанно політь бур’ян. Чистіша від сльози вона хай буде". Не можна втриматися, щоб не процитувати цей вірш далі:
Прислухайтесь, як океан співає —
Народ говорить.
І любов, і гнів
У тому гомоні морськім.
Немає мудріших, ніж народ, учителів.
У нього кожне слово — це перлина,
Це праця, це натхнення, це людина.
Не бійтесь заглядати у словник:
Й е пишний яр, а не сумне провалля;
Збирайте, як розумний садівник,
Достиглий овоч у Грінченка й Даля.
Не майте гніву до моїх порад
І не лінуйтесь доглядать свій сад.
Як добре виявились у цих рядках характерні риси Рильського — поета і людини! Після серйозного і глибокого образного визначення народної мови — напівжартівливі рядки про словники, батьківська "порада" зазирати в них і кінцівка, взята з Вольтерового "Кандіда": "il faut cultiver notre jardin ("треба доглядати наш сад"). Прозорлива думка —і добродушний жарт. Так і бачиш перед собою живе обличчя М.Т. Рильського — з сивим волоссям, із раптовим спалахом молодих, незважаючи на літа, очей — обличчя "розумного садівника" у вічно зеленому квітучому саду української радянської поезії.