...Це він, той квітень торішній, поміг мені восени здати збірку "Знак терезів", таку далеку від збірок попередніх — і "по-хорошому", здається мені, далеку. Цей бадьорий вітер навіяв мені гнівне закінчення "Марини", він стеле передо мною дорогу, де на верстових стовпах написано: дорога в сонячну країну комуністичного суспільства".
"Декларація обов'язків поета й громадянина", що відкриває збірку "Знак терезів" (1932), свідчила про рішучий перелом, який відбувся в свідомості поета в роки першої п'ятирічки, про рішуче його бажання бути активним будівником і співцем безкласового соціалістичного суспільства. Декларація проголошує розуміння мистецтва як зброї робітничого класу в його боротьбі за нове життя:
Мусиш ти знати, з ким
Виступаєш у лаві,
Мусиш віддати їм
Образи й тони яскраві,
Мусиш своє ім'я
Там написати ясно,
Де мільйонне сіяє:
Клас.
Дальший творчий свій шлях Рильський пов'язує з долею народу, і саме цей зв'язок дає його поезії нові сили, нові теми й образи, розкриває перед ним широкі обрії майбутнього. Він вірить у перемогу нового світу над старим, соціалізму над капіталізмом, світла над темрявою. Терези життя хиляться на сторону робітника з важким молотом, що владно ставить його на шалю:
Знак терезів — доби нової знак...
Бійці, єднайтесь! Не дрімай, стороже!
Безкрилу тьму навіки переможе
Визвольник людства, вільний пролетар.
("Знак терезів")
Цикл "На тому березі" показує капіталістичний Захід — світ визиску й гніту. Пишне панство зібралося на бенкет, щоб у вині, танцях та розпусті втопити свій божевільний жах перед неминучою загибеллю. Але грізний спів "Інтернаціонала" нагадує йому про неминучість розплати ("Бенкет").
У збірці "Знак терезів" вміщено і цикл портретів "Постаті", які також є свідченням творчої перебудови поета. Перед його духовним зором постають Прометей, Бетховен, Ленін, Франко, Шевченко як борці за краще життя людства. їх гуманність, а разом із тим непримиренність до ворогів ставить М. Рильський за зразок для себе і своїх читачів. Поки що постать Леніна він сприймає скоріше зовні, в плакатному зображенні:
Всім злидарям він і гнаним
Кинув потужне: боріться!
Тим же й горить, як зоря, нам
Жест огняної правиці.
("Ленін")
Поет рішуче відмежовується від тих, хто досі не бачить нового в житті, хто захоплюється абстрактною романтикою в дусі Уеллса і не бачить Дніпробуду — цього справжнього чуда, створеного людьми країни соціалізму.
Проти ідеалізації минулого спрямовує він і поему "Марина", надруковану в 1933 році, прагнучи подати в ній правдиву картину життя народу за часів кріпацтва.
В обдаруванні М. Рильського в однаковій мірі виявляється і ліричний, і епічний струмінь. До епічних творів у М. Рильського був нахил віддавна. Вже в збірці "Крізь бурю й сніг" з'явилися поеми "Чумаки" і "Крізь бурю й сніг", а в збірці "Де сходяться дороги" — поема "Сашко".
Новим кроком у розвитку епічного таланту Рильського була поема "Марина", що писалась водночас із поезіями збірки "Знак терезів".
Про ідею цього твору автор писав у передмові так:
"Ідея — фальшивість усякого "панського народолюбства", чи то "балагульсько-романтичного", чи навіть забарвленого кольорами найлівіших політичних течій, що на ті часи існували". У пролозі, звертаючись до радянської жінки-трудівниці, поет говорить, що він написав цю поему "не для плачу та ніжного ниття", а для того, щоб радянська жінка, востаннє подивившись на "сон важкий", сміливо йшла в ясне майбутнє.
Дійсно, як важкий сон, постає перед нами з давнини життя Марини. Красуню кріпачку розшукав панський попихач Кутернога і привів до пана Пшемисловського в його "гарем". Марина ж любить машталіра Марка Небабу і втікає з ним, але їх наздоганяють, і панич Генріх вбиває Марка. Знову Марина у ненависному дворі Пшемисловського, але тепер вже нею цікавляться не лише старий пан Людвіг, а й молодий Генріх і сусідський панич Мар'ян.
Мар'ян викрадає Марину, а коли вона перестає цікавити його, програє в карти шляхтичеві Замітальському. Марина стає акторкою кріпацького театру Замітальського. Почуття ненависті до панства все більш зростає в її серці. Однієї ночі вона підпалює будинок Замітальського, і в полум'ї пожежі, під караючою рукою селян, гинуть Мар'ян Мединський і його дружина.
Стоїть вона, заціпивши уста,
Струнка, вродлива, та уже не та,
Не злякана, заплакана дитина, —
Грім! гнів! покара! — месниця Марина.
Хоч у центрі твору стоїть образ Марини, але поема охоплює значно ширше коло постатей, дає яскраву картину життя польського панства у першій половині XIX ст. Панночки зітхають та розчулюються від ніжної музики і б’ють покоївок, паничі чемно вклоняються дамам і виголошують гучні фрази про народолюбство, в той час як на конюшні за їх наказом шмагають кріпаків, — і всі вони викликають гнів і огиду.
Свої наступні збірки поет присвячує оспівуванню ясного сучасного і майбутнього Радянської Батьківщини. В творчості М. Рильського цих років особливо значне місце займає тема дружби народів. Новими мотивами пройнята і вся його особиста лірика.
Збірки "Київ" (1935), "Літо" (1936), "Україна" (1938), "Збір винограду" (1940) пройняті молодечим запалом, бадьорим оптимістичним поглядом на світ, пристрасною любов'ю до нашого сучасного життя, до нашого народу і його вождя — Комуністичної партії.
Основний настрій лірики М. Рильського тепер визначається почуттям радості, що переповнює людину, юнацькою закоханістю в "нову весну людства", в якій так високо піднесено ім'я людини, дано всі умови для розвитку її здібностей.
У збірці "Київ" вміщено вірші, присвячені столиці квітучої України — Києву. Більшість віршів збірки написано октавами, однією з найулюбленіших строф М. Рильського. Цей класичний розмір він зумів наповнити новим актуальним змістом.
Поет добре знає історію Києва, і, може, через це йому особливо впадають в око ті зміни, які сталися у місті за роки п'ятирічок. Поет розуміє, що "зелений Київ наш" став таким тому, що "він червоний", що лише Радянська влада принесла на київські пагорби справжню весну. М. Рильський малює Київ не тільки як місто красивих будівель і парків, але як місто промислове, місто, в якому буяє кипуче творче життя:
І вже на березі Дніпра-ріки
Не днів минулих туга і скорбота,
Ні, — у прийдешнє золоті ворота!
Хто ж це зробив?
— Їх звуть більшовики.
Збірка "Київ" вперше в нашій поезії давала багатогранний образ столиці Радянської України, міста, так невпізнанне перетвореного більшовиками. Оспівуючи радісні будні соціалістичного Києва, його невпинне будування й розширення, з любов'ю нотуючи в своєму вірші такі деталі, як "чорно-сизий дим над весняним Подолом", "дух фарби свіжої", поет пишається тим, що Київ — рідний брат Москви та інших радянських міст — разом з ними будує новий радісний світ:
Цей світ, обведений небесною стягою
І переламаний крізь безліч людських призм,
Приплив одним шляхом з Батумі і з Москвою
В розлогий океан, що звуть соціалізм.
("На березі")
В строфах, де відчутні інтонації пушкінського "Мідного вершника" ("Люблю тебя, Петра творенье"), поет висловлює любов до всього того, що приніс у життя Києва радянський лад:
Люблю мінливість рухів та облич,
Люблю знайомих бачить в незнайомих,
Люблю дитячу щебетливу річ,
Сім'ю трудящих в ледарських хоромах.
Електрикою перевиту ніч,
Денну бадьорість по нічних утомах,
І одностайних радощів зусиль,
І в синьому димку автомобіль.
("Октави")
Збірка "Літо" (1936) становить дальший крок у творчому зростанні М. Рильського. Далеко раніше поет мріяв про "пишне творче літо", і сама назва його нової книги тепер розкриває основну ідею її: це літо настало і для всього народу, і для самого поета.
Ніколи життя не було ще таким прекрасним і багатим, ніколи ще не становила такої високої цінності людина, ніколи не відкривалися перед нею такі широкі творчі можливості, ніколи не бушувала ще і в людях, і в самому поеті така жадоба творчості, така воля до активного втручання В життя своїм художнім словом.
Багаті і повнокровні поетичні враження від радянської дійсності М. Рильський втілював у конкретні реалістичні малюнки, серед яких особливо помітне місце займають портретні зарисовки нових людей.
Ось хлопчик-пастушок махає рукою поїздові, що проходить мимо. Так бувало й раніше; повз багатьох таких селянських хлопчиків мчали поїзди, лишаючи за собою хмари диму і невиразні мрії про якесь інше, краще життя. Але тепер цей хлопчик, підрісши, має всі можливості здійснити свої мрії — він сам водитиме поїзди або стане інженером, буде прокладати нові шляхи.
Ось на палубі пароплава старий винахідник, що немало зазнавав колись глузувань із своїх винаходів, ділиться з поетом своєю радістю: його вислухали, зрозуміли, йому вдається перевірити на практиці свій винахід ("Чотири поезії").
Ось прекрасна українська селянка:
Глянула — аж засвітився сніг,
(Продовження на наступній сторінці)