«Порятунок» Василь Барка

Читати онлайн поезію Василя Барки «Порятунок»

A- A+ A A1 A2 A3

Від узгір’я тонкорукий кущик
обізвався білотою.
Ні негода впівночі не скрушить;
чи — як він, до дня достою?


Здіймуться вали пожеж небесних,
плотик місяця женучи.
Враз: галузками душі простертись,
та — до сонця в тихі учні…


та від нього брати на обриві
приступець найнедорожчий —
тільки й місця: молитвам! добрівши
з вихору — в старій сорочці.


Часом душу втишити зболілу
просфоркою сяйва в морі,
та щодня читати з небосхилу
вголос тропарі соборні.