— Це, граждани, не чудо, що кумполи обновилися, а ось я вам розкажу про настояще чудо. Чоловік тепер новий об’явився, що всіх вас спасе і нашу Райросію зробить щасливою! Ось де чудо, граждани! Цей чоловік продиктував нові закони і скоро буде правити Райросією, як регент, потому що Карл Маркс і Ленін робили, но тільки не доробили, а ось він доробить!
Ви вже збагнули, якого це регента мав на оці Кирило Іванович? Та самого ж себе! Він видобув тоді з-за пазухи свої вірші та філософські трактати й тут же почав їх голосно читати, одначе міліції він видався за вельми непевного, що скидається на монархічного агітатора. Його заарештовано разом з усіма його шпаргалами, передано до ДПУ, де він укупі з якимись ченцями, кількома непманами й попом переночував ніч і щасливо вийшов на другий день, щоб писати далі свій безконечний "Исходящий" і компонувати нові вірші.
Кирило Іванович одмовився від нових спроб прилюдно виступати "явочним порядком", але це бажання він конденсує в собі й добирає легальних способів. Його можна бачити в Робмисі, де він намагається дійти прав естрадника, щоб, кінець кінцем, декламувати на сцені свої твори й отак дійти до мас.
Кирило Іванович, Карл II, зовсім не зрікається свого українського походження, але він вважає, що його персональне значення перейшло національні межі: він прагне космосу, дарма що говорить, як сам запевняє, "русько-українським нарєчієм"...
А втім його потреби передати свої філософські думки не цілком задовольняє лексичний запас цих двох мов і він мусить вигадувати нові терміни й епітети. Ось кілька з них:
титул — царат
партизан — партієць
Райросія — Велика Росія (майбутня)
автор —винний
ставка—(кватирна) мерзавка
подлец — депозит
Він був би дуже симпатичним мирним дідуганом, якби не його пристрасть до популярності, егоцентризм і часті відвідування редакцій та всяких адміністративних і громадських установ, починаючи від Окрвиконкому й кінчаючи спілкою Робмис. Нещодавно він написав тов. Рикову "Доклад о международном положений" і нетерпляче чекає на відповідь.
Не увібрати в один нарис довгу галерею портретів, тих, кому — як це не дивно й не суперечно — вільно все.
їх безліч. Я подав тільки випадкові, найхарактерніші. Частина з них цілком безпечні мирні й незлостиві, але певна частина їх потребує, якщо вже не заходів громадської профілактики, то принаймні певної опіки й догляду.