Ці слова бачимо в українській класичній літературі, в творах сучасних наших українських письменників і в фольклорі: "Змурував високу башту" (Б. Грінченко);"Ой позволь, батьку отамане, нам на башти стати – не одному генералу з пліч голівку зняти" (історична дума); "Капітан стояв, висунувшись по груди з башти, і поглядав за шляхом, за рухом, за повітрям" (Л. Первомайський) і "Верх Бескида калинова там же стоїть вежа нова" (народна пісня зі збірки Я. Головацького); "Видніються вже віддаля увінчані ясною зіркою озорені вежі Кремля" (М. Бажан).
Із цих прикладів читачеві ще важко зорієнтуватись, де саме слід ставити перше чи друге слово. Якщо глибше проаналізувати всі ті випадки, де трапляються ці слова, то можна зробити такий висновок: слово "башта" треба ставити там, де мовиться про військові споруди давноминулих або минулих часів загальної й української історії (доба козаччини), як це бачимо в наведеній вище історичній думі й "Енеїді" І. Котляревського: "для ночі вдвоє калавури по всіх поставили баштах, ліхтарні вішали на шнури, ходили рунди по валах". Слушним це слово буде й у сучасній військовій техніці (наприклад, башта в танку), як це видно з цитати, взятої з твору Л. Первомайського. А ось там, де йдеться про будови, що втратили військове значення, наприклад, споруди Кремля, як це читаємо в вірші М. Бажана, або про архітектурні об'єкти, надто ґотичного типу, більше пасуватиме слово "вежа". Так само в технічних конструкціях слід користуватися словом "вежа", наприклад, "телевізійна вежа".
Було ще слово "гуляй–городина", що означало високу рухому дерев'яну споруду на зразок башти, яку підкочували колись під час бомбардування до ворожих мурів. Це слово втратило нині свою практичну вагу й може придатись хіба що в якомусь історичному творі.
Білизна, білість, білина, білота
Іменник "білизна" означає українською мовою спідню одежу: "Шиє ненька рукавиці сину, а сестра білизну для братів" (М. Терещенко). Цей іменник є ще в іхтіології, де позначає породу риби, яка по–російському називається "жерех" або "шереспер". Проте в нашій сучасній літературі трапляються випадки, коли цьому іменнику з наголосом на останньому складі надають значення російського слова "белизна": "Мене зачарувала білизна снігів".
Чи є потреба поширювати значення іменника "білизна", коли на російське слово "белизна" маємо в художній літературі слово "білина" ("Дід похилився так, що волосся спливало з кінською гривою в одну білину". – М. Яцків), а в наших словниках є слова "білість" (Українсько–російський словник АН УРСР), "білота" (Російсько–український словник за редакцією А. Кримського)? Певно, що нема, бо дальший розвиток нашої мови потребує вточнення, а не довільного поширення семантики.
Болільник чи вболівальник?
"Болільники довго не могли заспокоїтись після поразки "Динамо", – читаємо в одному періодичному виданні, а в другому: "Обличчя вболівальників красномовно свідчать про напругу й драматизм подій, що розгортались на льодовому полі в дні світового чемпіонату". То як треба назвати людину, що надмірно захоплюється на футбольних матчах та інших спортивних змаганнях, – "болільник" чи "вболівальник"?
Дієслово "боліти", від якого творять іменник "болільник", означає українською мовою "відчувати біль або жаль чи скорботу": "Так болить спина, трудно розігнутися" (М. Коцюбинський); "Мене ж болить її відвічнеє страждання" (І. Франко). Зате коли мають на увазі не самий біль, а перебіг хвороби, тоді вживають дієслова "хворіти": "Усе літо я хворіла" (Панас Мирний). Є ще в нашій мові слово "вболівати", що означає – "співчувати комусь", "журитися за когось", "брати чиєсь горе близько до серця": "Серце чогось щемить і щемить. Наперед уболіваючи за чужими дітьми, як за своїм сином" (М. Стельмах). Від цього дієслова й утворено іменник "уболівальник", яким позначають ту людину, що вболіває за невдачу або успіх гравця чи всієї спортивної команди. Наші академічні словники – Російсько–український та Українсько–російський – дають тільки слово "уболівальник", якого й слід додержуватись, поки українські спортсмени й глядачі не вигадали нового слова для тих нестямців, що не можуть спокійно всидіти на змаганнях.
Будівля, будова, побудова
Іменники "будівля" й "будова" інколи бувають синонімами, що означають тотожні поняття: "Громадські будівлі стояли по той бік села" (О. Копиленко); "Хитались червоні колони будови" (М. Бажан). У двох цих фразах обидва іменники передають закінчений наслідок будівельного процесу, що відповідає російським словам "здание", "строение". Проте іменник "будова" може означати ще й процес будування: "Ми росли на колгоспному полі, на будовах, у труді і в бою", (П. Дорошко), структуру (будова тіла, будова речення) й конструкцію (будова машини).
Є ще іменник "побудова", що означає закінчення процесу. Іноді його помилково вживають замість слова "будова", коли мовиться про структуру: побудова тіла. Цього не слід допускати.
Вид, на виду, на видноті, вигляд, краєвид
Багато трапляється помилок із словами "вид" і "вигляд" – їх ставлять одне замість одного або користуються ними там, де треба вживати інших висловів. Пишуть, наприклад: "Цього року в нас добрі види на врожай". Краще було б: "У нас добрі сподіванки (перспективи) на врожай". Іменник "вид" означає насамперед "лице": "На її виду ще й досі було знати сліди давньої краси" (І. Нечуй–Левицький); "Поганому виду нема стиду" (М. Номис). Цей іменник може бути й синонімом слова "зір": "Видом видати, слихом слихати" (Т. Шевченко).
Російський вислів "быть на виду" по–українському звичайно передається "бути на видноті" (перед очима, на оці): "На стіні, на видноті висів канчук–трійчатка" (О. Ільченко). Однак підо впливом діалекту, де трапляється вислів "на виду" в розумінні – "на видноті", "перед очима", чуємо в сучасній популярній пісні М. Машкіна: "Вся краса твоя чудова у мене на виду". Розуміється, це, як і взагалі діалектизми, не варт поширювати в літературній мові, якщо на те нема особливої художньої потреби – передати колорит місцевої говірки, лишити незайманою пряму мову персонажа твору тощо.
Неприродно звучить по–українському фраза: "У вигляді кари йому наказано переписати весь твір". Відповідно до російського вислову "в виде наказания" по–українському "буде за кару": "Кілька годин просидів за кару" (С. Ковалів). Так само російському "в виде голубя", "в виде подарка" або "в виде опыта" – по–українському відповідає "подібний до голуба (як голуб)", "як подарунок" або "як спроба (на спробу, за спробу)".
Такого ж ґатунку фраза: "Він зробив це для вигляду", – замість – "про око" ("про людське око", "про людські очі"), "для годиться": "Щовечора збиралися до школи про людські очі, ніби на співанку" (А. Головко); "Бачу, не сердиться, а гнівається для годиться" (М. Стельмах).
Замість вислову "зробити (робити) вигляд", який часто бачимо на письмі й чуємо в розмові, краще сказати удати, удавати: "Не удавай, немов не розумієш" (Леся Українка).
Замість такого ж хибного "І вигляду не показав, що йому соромно" треба – "і взнаки (навзнаки, знаку) не давав (не подавав)": "Проте Орися й знаку не подала" (А. Головко).
Відповідниками російського слова "вид" у розумінні "пейзаж, ландшафт" в українській мові є "краєвид" ("Вийшла в поле й стала, задивившись у далечінь на чудовий краєвид". – М. Коцюбинський) або "вигляд" ("Ой, що за чудові вигляди тут у вас і на річку і за річку". – І. Нечуй–Левицький).
Українськими відповідниками до російського "вид" у розумінні "сорт, варіант" будуть "різновид", "ґатунок", "рід", "сорт", "категорія": "На основі безпосереднього звернення до традиції народного мистецтва виробляється й утверджується новий жанровий різновид – декоративний естамп…" ("Образотворче мистецтво"); "відміна" ("Є ще сім відмін сієї приказки". – М. Номис); а в біології – "вид", "різновид": "Слід розповісти дітям про армію наших агробіологів–мічурінців, про творців нових видів рослин і тварин" ("Літературна газета").
Російському вислову "вид на жительство" в українській мові відповідає – "посвідка на прожиття". У художній літературі, коли хочуть надати фразі бюрократично–канцелярського звучання, користуються словом "вид": "Як же ми тебе приймемо, що в тебе ні виду ніякого, нічого" (Панас Мирний).
Вираз і вислів
(Продовження на наступній сторінці)