"Тиснуть гостроносі чоботи останньої моди", – читаємо в одному сучасному художньому творі. Але і, українська класика й народне мовлення засвідчують у дієслові тиснути інше значення: "А сам же тисну ніж у жмені, – аж пальці заклякли" (М. Коцюбинський); "Троянці сильно наступали і тиснули своїх врагів" (І. Котляревський); "Свій своєму лиха не мислить: як побачить на сухому, то в болото тисне" (М. Номис). Коли дошкуляє взуття, одяг тощо, тоді наша класика й народне мовлення вживають дієслова мулити (іноді муляти), трудити, душити, давити: "І червоні чоботи мулять" (М. Номис); "Щось муляє під коліном"(Ганна Барвінок); "Старий дедалі все старів, горбатів; частіше жалівся: то те болить, то те трудить" (Панас Мирний); "Комір душить (давить) шию" (Словник за редакцією А. Кримського). Отож, у фразі з сучасного художнього твору треба було написати: "Мулять (муляють) гостроносі чоботи…"
Трапитися, статися, скоїтися, зчинитися, учинитися
У сучасній художній літературі, а звідси в публіцистиці й діловій мові дієслово трапитись має тенденцію поширюватися, переходячи за свої значеннєві межі й поглинаючи інші дієслова. Кажуть і пишуть, наприклад: "Учора з моїм братом трапилася біда – попав на вулиці під автомашину", – хоч тут куди більше підходять: сталась, скоїлась, зчинилась, учинилась біда.
У нашій класичній літературі й живому народному мовленні дієслова траплятися, трапитися стоять звичайно тоді, коли хочуть висловити дію, неозначену в часі, коли щось відбувалося чи відбулось у дуже віддаленому часі: "Наталці траплялись женихи" (І. Котляревський); "Трапляється, часом тихенько заплаче" (Т. Шевченко); "На віку, як на довгій ниві, всього трапляється: і кукіль, і пшениця" (прислів'я).
Там, де якась подія, а надто якесь лихо відбулись не так давно, де вони мають виразніший щодо часу характер, – треба шукати інших підхожих слів: статися ("Жінка занедужала. Не знаємо, що з нею й сталося". – Панас Мирний; "Не так сталось, як гадалось". – Приповідка), скоїтися ("Що там скоїлося вчора межи вами, що Олександра прибігла до нас, мов несамовита?" – М. Коцюбинський), зчинитися ("Тут гримнув залп, зчинилося таке, мов буря всіх крилом своїм торкнула". – П. Тичина), учинитися ("Скажіть мені, будь ласка, що тут учинилося?" – Панас Мирний).
Улаштувати, залагодити, заладнати, поладнати, полагодити
Таку саму тенденцію поширюватись і поглинати інші слова виявляє дієслово влаштувати, надто коли воно буває пов'язане в реченні з іменником справа: "Коли влаштую всі справи, тоді й прийду додому". Дієслово влаштувати відповідає російському устроить: "Стефан Потоцький часто влаштовував урочисті бенкети й полювання" (З. Тулуб); "Заремба влаштував її з допомогою Ковіньки в конторі депо" (О. Донченко). А коли йдеться про справи, то краще користуватись дієсловами: залагодити ("Мені байдуже, як він залагодить справу". – М. Коцюбинський), заладнати ("Це треба заладнати, бо доки ви будете дурниці витівати, а я дивитися!" – Переклад М. Рильського), поладнати ("Ну, звісно, щодо грошових справ, то ми з Вами якось поладнаємо, коли я буду в Чернігові". – М. Коцюбинський), полагодити ("Справу свою завтра полагодите, а тепер їдьте зі мною на весілля". – О. Маковей).
Уявляти, являти, бути, уява, уявлення
"А що уявляє собою це явище – випадок чи закономірність?" – іноді кажуть помилково, замість правильного: "А що це за явище?", "А що являє собою (або становить) це явище?".
Уявляти собі щось може тільки людина внаслідок діяльності її мозку, яку ми називаємо уявою; а продуктом уяви є уявлення про щось чи про когось: "Чудно, всі гострі хвилини в моїй уяві зв'язано з ніччю й дощем" (Ю. Яновський); "Димарі в моїй уяві встають, як привиди ласкаві…" (В. Сосюра); "Не мав Бородавка жодного уявлення про тактику і стратегію" (З. Тулуб). Тому й кажемо: "Наша уява не може ще охопити сьогодні всієї величі майбутніх міжпланетних польотів", але: "Мій дід не мав ніякого уявлення не то що про космічний корабель, а навіть про звичайний літак". Сказати "Дід не мав уяви" не можна, бо уява в нього була, тільки вона не створила уявлення про літак.
Ходить, мова мовиться, мовитись, річ у тім, ітися (ідеться), у тім сила
За польською мовою, подекуди, надто в південно–західних говорах України, кажуть: "Тут ходить не о (про) волю, а о (про) мус". Нема потреби запозичати з інших мов слова, коли є свої, українські: мова мовиться ("Батько промовив ті слова так спокійно, наче мова мовилася про когось іншого, а не про нього", – І. Нечуй–Левицький), мовитись ("Тут, бачите, мовиться ось про що". – З живих уст), річ у тім ("Не в тім річ, що в хаті піч, то біда, як нема". – М. Номис), ідеться ("Тут ідеться, чи додому вернеться". – З живих уст), у тім сила ("Не в тім сила, що кобила сива, а в тім, що не везе". – Приказка).
Чекати, дожидати, ждати, сподіватися
Дієслова чекати й дожидати, ждати є абсолютні синоніми, між ними нема ніякої значеннєвої різниці, тільки й того, що перше вживається переважно в говорах Правобережжя України, а Друге й третє – здебільшого в говорах Лівобережжя, але в літературній мові їх однаково широко вживають: "Олександра давно вже зварила вечерю і чекала чоловіка" (М. Коцюбинський); "А мати спати не лягала, дочку вечерять дожидала" (Т. Шевченко); "Не на тебе ждать я буду" (Леся Українка). Надарма не в міру ретельні працівники редакцій часом виправляють дієслово дожидати на чекати: в цьому нема ніякої потреби. А от між дієсловами чекати, дожидати, ждати й дієсловом сподіватися є деяка семантична різниця. Якщо візьмемо дві фрази: "Я чекала на тебе" і "Я сподівалася, що ти прийдеш", – то враз відчуємо певну відмінність у змісті. Якщо в першій мовиться лише про дожидання, то в другій, крім дожидання, вчувається ще й надія на прихід. У фразі "Я не сподівалась нікого до себе в гості" (Леся Українка) мовиться про те, що не покладалось надії на прихід гостей, а в фразі "Я не чекала нікого до себе в гості" відчувається, що прихід гостей, може, й був сподіваний, але до цього не готувались.
Пам'ятаючи про перевагу, яку надає українська мова дієслову й дієприслівникові над віддієслівним іменником, про що мовилось вище, слід уникати таких висловів із віддієслівними іменниками, як у чеканні, в сподіванні: "Він простояв перед дверима в чеканні дві години"; "Я залишилася в сподіванні, що він таки повернеться". Такі фрази краще й природніше побудувати, користуючись дієприслівником: "Він простояв перед дверима, чекаючи дві години"; "Я залишилася, сподіваючись на те, що він таки повернеться".
ДІЄПРИКМЕТНИКИ
Активні дієприкметники, віддієслівні прикметники й пасивні дієприкметники
Візьмімо такий уривок із художнього твору одного з відомих стилістів сучасної української прози М. Стельмаха:
"І тепер, проживши піввіку, я згадую далеке вечірнє стависько, потемнілі в жалобі трави, що завтра стануть сіном, велетенські шоломи копиць, останній срібний дзвін коси і перший скрип деркача, і соняшник вогника під косарським таганком, і пофоркування невидимих коней, що зайшли в туман, тонкий посвист дрібних чирят, що струшують зі своїх крилець воду, і дитячий схлип річечки, в яку на все літо повходили м'ята, павині вічка, та й не журяться, а цвітуть собі.
І над усім цим світом, де пахощі сіна злегка притрушує туман і дух молодого, ще не затужавілого зерна, сяють найкращі зорі мого дитинства. Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям…
І здається мені, що, минувши потемнілі вітряки, я входжу в синє крайнебо, беру з нього свою зірку та й навпростець полями поспішаю в село. А в цей час невидимий сон, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, торкається повік і наближає до мене зірки".
У цьому довгому уривку ми бачимо низку підрядних речень: що зайшли в туман, що струшують зі своїх крилець воду, що стала в чиємусь вікні, що причаївся в узголов'ї на другому покосі, – а крім того, дієприкметники з суфіксом — л-: потемнілі, не затужавілого. Уявімо собі, який вигляд мав би цей уривок у перекладі російською мовою. Можна напевно сказати, що всі ці підрядні речення, замість описових конструкцій що зайшли, що струшують, починались би активними дієприкметниками: зашедшие в туман, стряхивающие со своих крылышек воду, ставшая в чьем‑то окне, притаившийся в изголовье; українські дієприкметники з суфіксом — л— було б замінено російськими активними з дієприкметниками з суфіксом — вш-; зворотам потемнілі трави, потемнілі вітряки відповідали б потемневшие травы, потемневшие мельницы, а звороту не затужавілого зерна – не затвердевшего зерна.
Чом так відрізняються граматичні форми українського ориґіналу й російського перекладу? Тому що форм активних дієприкметників із суфіксами — ущ-, — ющ-, — ящ— і —вш— немає в українській мові, й письменник мусив удатись до описової форми на зразок що зайшли або до дієприкметників із суфіксом — л— – потемнілі, затужавілі.
(Продовження на наступній сторінці)