З іменниками в знахідному відмінку й прийменником за стоять дієслова, якщо вони вказують на виконання функції чогось чи когось: бути ("Ще й на весіллі в його дочки за дружку була". – І. Нечуй–Левицький), стати ("Він мені за дитину рідну став". – Марко Вовчок), правити ("Скриня моя за стіл править". – Ганна Барвінок), мати ("Мене його батько не хоче за невістку мати". – Панас Мирний), вважати ("Жаль тобі того, кого за ворога вважаєш". – Леся Українка; "Лаврін уже вважав себе за господаря". – І. Нечуй–Левицький). Дієслово вважати зрідка може стояти без прийменника за, тоді воно керує залежним словом в орудному відмінку ("Та полювання він забавою вважав, рибальство – справою, священнодійством навіть". – М. Рильський).
Згадані дієслова бути, стати, правити, мати з іншим значенням, ніж у наведених реченнях, стоять без прийменника за й керують іменниками в інших відмінках: "А Ганна була, як і вона, удова, мала собі дочку–одиначку" (Марко Вовчок); "Юрко став паном, змінив своє ймення й назвав себе Юрушем" (І. Нечуй–Левицький); "А може, й сам на небесі смієшся, батечку, над нами та, може, радишся з панами, як править миром?" (Т. Шевченко).
З іменниками в знахідному відмінку й прийменником на стоять дієслова: бачити (бачити на власні очі, а не власними очима!) ("А сам Наум таку колись пригоду на власні очі бачив". – М. Рильський), чути (чути на власні вуха), грати ("Та й найняла козаченька на скрипочку грати". – Народна пісня), проте в сучасній літературній мові дієслово грати керує місцевим відмінком іменника з прийменником на: грати на скрипці (на роялі, на бандурі), заздрити, заздритися ("На велику худобу батьківську її заздрились". – Б. Грінченко), змилосердитися ("Поки прут знайшов та відсердивсь, та на свою миленьку змилосердивсь". – Б. Грінченко), плакатися ("Не плачся на моє горе". – Марко Вовчок), розстаратися ("Як потягнувся на юшку, то розстарайся й на петрушку". – Б. Грінченко), слабувати ("Слабує на очі". – Б. Грінченко), хворіти ("…деякі пухлини, на які хворіють люди, – теж вірусного походження". – "Наука і життя") .
З іменниками в орудному відмінку стоять дієслова: братися, узятися в значенні "перетворюватися на щось, укриватися чимось" ("Тільки внизу, коло каменя бралась живими миготливими зморшками вода". – І. Багмут; "Ладозьке озеро бралося кригою". – Ю. Смолич; "Нога в хлопця взялася синіми плямами". – О. Донченко), говорити, читати, перекладати, учити, навчати, повчати якоюсь мовою ("Поучали з церковної амвони рідних братів чужою мовою". – Б. Грінченко); іноді помилково кажуть: "Я вмію читати на англійській мові, а говорити можу й на німецькій", замість: "Я вмію читати англійською мовою (або по–англійському), а говорити можу й німецькою (або по–німецькому)"; одружитися з кимось (іноді женитися), а не на комусь (Оженився з Палажчиною дочкою". – І. Нечуй–Левицький; "Софія одружилась з Ізаровим". – А. Шиян); їхати, пливти, плинути чимось, а не на чомусь ("Їде чумак шістьма парами". – Б. Грінченко; "Комбайн велично плине шумним широким степом навпростець". – І. Муратов).
З іменниками в місцевому відмінку й прийменниками по, на, в стоять дієслова: знати, пізнати ("Знати пана по халявах". — Прислів'я; "Пізнати ворону по пір'ю". – Прислів'я), розумітися, знатися на чомусь ("Теля не знається на пирогах". – Прислів'я; "На рибі теж розумітися треба", – Ю. Збанацький), кохатися в чомусь ("У химерному кохатися, видумки сплітати". – Б. Грінченко), вибачати на слові ("Вибачайте, люди добрі, на цім слові". – Марко Вовчок); бути певним із прийменником на ("Коли загублю, то вишукаю, бувай на тому певна, моя сиза голубко". – Марко Вовчок), із прийменником у (в) ("Згорда поглядають вони довкола, певні в своїх силах". – М. Коцюбинський) або без прийменника, але з родовим відмінком ("Одначе чужинець і сам не був певний правильності того, що говорить". – О. Досвітній).
ЗАУВАЖЕННЯ ДО НИЗКИ ДІЄСЛІВ
Взяти (узяти) себе в руки, опанувати себе, запанувати над собою
"Незнайомець узяв себе в руки й, намагаючись бути спокійним, казав далі…" – читаємо в сучасному оповіданні. Але по–українському можна взяти в руки щось або когось, тільки не себе: "Ну, – гукнув Бертольд, – то байка! Я візьму співців тих в руки!" (Леся Українка). Коли доводиться сказати по–українському відповідно до російських висловів взять себя в руки, овладеть собой, то треба вдаватись до таких українських висловів: опанувати себе, запанувати над собою(Словник за редакцією А. Кримського).
Вибачатися, прощати, дарувати, перепрошувати
Люди, що не дбають за культуру власної мови, часто помилково кажуть: "Я вибачаюся". Так сказати не можна, бо частка — ся означає себе, отже, виходить, що людина вибачає саму себе, тимчасом як уважає, що завинила чи помилилась перед кимось. Треба казати: вибачте мені, пробачте мені, простіть мені, даруйте мені або я перепрошую. Цей останній зворот – характерний для подільського, волинського та інших південно–західних говорів, де він поширився підо впливом польської мови.
Так само не можна казати: "За ці слова треба вибачатись", – а слід: "треба попросити вибачення" або "треба перепросити".
Виручити (виручати), визволити, вирятувати, допомогти, виторгувати
Дієслову виручати та іменникові виручка надають часом невластивого українській мові значення, наприклад: "Від продажу огірків та картоплі наш колгосп виручив багато грошей"; "Середньоденна виручка підвищилась на 50 %".
Слова виручати, виручити, виручання, виручка мають в українській мові те саме значення, що й їхні і синоніми визволяти, визволити, врятувати, допомогти, визволення, порятунок, допомога, підмога, цебто – "виводити, вивести (виведення) зі скрутного чи небезпечного становища", "ставати (стати) комусь у пригоді", "позбавляти лиха, неволі", наприклад: "Друга вмієм виручать – друга будем виручать" (П. Усенко); "Вийди, доле, із води, визволь мене, серденько, із біди" (народна пісня); "Справа стала так, що треба порятувати людину" (М. Коцюбинський); "Суховій хотів знищити сад, а ми всі, школярі, кинулись на порятунок" (О. Донченко); "Не журись, у разі чого, люди прийдуть нам на допомогу" (з живих уст); "Чубенківці пішли в атаку і з'єдналися з підмогою" (Ю. Яновський).
Коли йдеться про торговельні справи, за гроші, що одержали від продажу чогось, то тут слова виручати, виручка не підходять, і треба шукати інших слів, які є в нашій художній літературі й у живому народному мовленні. Це такі слова: вторгувати, вторговані гроші, виторг. Наведемо приклади: "Вторгувала, серденько, п'ятака" (Т. Шевченко) ; "Оце три карбованці – й усі вторговані за квіти гроші" (з живих уст); "…не так тим виторгом, мабуть, як тим, що всі його горнята отак малиново гудуть" (Л. Костенко).
Отож, у перших фразах треба було сказати: "наш колгосп уторгував багато грошей", "виторг підвищився".
Висікти, витесати, вирізьбити
"Холодне, мов висічене з каменю, обличчя дивилось на мене", – читаємо в оповіданні сучасного письменника й спиняємось думкою над словом висічене. Адже висікати чи сікти означає "рубати гострим знаряддям" чи "шмагати різками": "Як зачав сікти мечем, – висік триста п'ятдесят чоловік мечем" (Б. Грінченко); "Бідному Савці нема долі ні на печі, ні на лавці: на печі печуть, а на лавці січуть" (М. Номис). Із фрази бачимо, що письменник хотів сказати інше, але забув про слова витесати, витесаний, коли мовиться про щось, зроблене з каменю ("Стояв, неначе витесаний з білого каміння". – І. Нечуй–Левицький), вирізьбити, вирізьблений, коли мають на оці матеріал із дерева, кості тощо ("Там такі штучки різьбив на верстаті, що хоч на виставку". – Ю. Яновський).
Отож, у наведеній на початку фразі треба було написати: "мов витесане з каменю обличчя".
Відкривати, відчиняти, розгортати
Часто слова відкривати й відчиняти вважають за синоніми, ніби вони означають одне й те ж, і кажуть: "Відкрий вікно" – замість "відчини вікно" або навпаки: "На нашій вулиці відчинили нову крамницю" – замість правильного:"відкрили нову крамницю". Українською мовою відчиняти можна двері, вікна, браму, ворота, кватирку, цебто те, що потребує певного фізичного зусилля рук людини ("Хто торка, тому відчинять". – М. Номис). Якщо йдеться про початок функціонування певного закладу, виявлення властивостей або про те, що стає (стало) відомим для всіх, то слід казати відкривати, відкрити: "Переможці торішніх змагань відкривають спартакіаду" (І. Багмут); "Немов заслона впала і відкрила натури дивні краснії дари" (Леся Українка); "В океані рідного народу відкривай духовні острови" (В. Симоненко); "Щодесять хвилин хіміки планети відкривають, синтезують, одержують хімічну речовину" ("Наука і суспільство").
(Продовження на наступній сторінці)