Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій визначного українського поета та літературознавця Миколи Зерова (1890–1937) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
За свідченням Дмитра Зерова – рідного брата поета, Микола Костьович почав складати вірші рано, але то були пародії та жарти, написані російською мовою й присвячені різним подіям родинного життя (до сьогодні вони не збереглися).
Активно публікуватись він почав з 1917 року у журналі «Книгарь» як постійний рецензент. З першими поетичними перекладами виступив 1918 року, а перший вірш був надрукований у 1923.
За життя митця вийшло дві поетичні збірки: «Антологія римської поезії» – переклади з Катулла, Вергілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціяла, і збірка поезій «Камена» (1924), яку із захопленням привітала більшість критиків. Були і негативні відгуки – вони мали декларативний характер з погрожувальною інтонацією. Як-от: «Ця «чиста» поезія, виключно словесна робота, не бувши потрібною ніколи, особливо не потрібна, до обурення зайва тепер, коли під напором епохально важливих, негайних до розв’язання проблем, поезія, як така, взята «на мушку».
Сам Зеров про себе, як поета, висловлювався дуже скромно, талановитим себе не вважав і писав, щоб збагатити українську поетику новим синтаксисом, прагнучи розвинути її до високого щабля, якого вона була варта. В одному з віршів проголошував, що у новій поезії повинна бути
Класична пластика, і контур строгий,
І логіки залізна течія –
Оце твоя, поезіє, дорога.
З 1927 року Микола Зеров уже не міг видавати свої вірші: неокласики, до тяких належав поет, остаточно були оголошені «ворогами народу», тому Зеров-поет став займатися тільки наукою та перекладами.
У 60-ті роки, під час «хрущовської відлиги», уже смертельно хворий Максим Рильський наполягав, щоб видали зібрання творів Миколи Зерова – але й тоді вже готовий до друку рукопис так і не побачив світ.
По-новому Зерова відкрили 1990 року, коли видавництво «Дніпро» випустило друком його «Твори в 2 томах».
Життєвий і творчий шлях Миколи Зерова обірвався рано, але він устиг видати фундаментальну працю «Українське письменство XIX ст.», «Нове українське письменство» (1924), книжку «Від Куліша до Винниченка. Нариси з новітнього українського письменства» (1929), а також статті: «Франко-поет», «Літературна позиція М. Старицького» та «Коцюбинський і Чехов». Написав монографії про Юрія Федьковича, Марка Черемшину, Якова Щоголева. Ці студії належать до найкращих у вітчизняній науці за багатством спостережень, точністю аналізу і всебічністю фахового висвітлення тем.
З листів М. Зерова до дружини відомо, що перебуваючи в Соловках, він при найменшій можливості продовжував наукову і творчу працю – зокрема закінчив переклад «Енеїди» Вергілія, рукопис якої, на жаль, досі не знайдено.
Микола Зеров є не тільки найвизначнішим класиком української критики і літературознавства, він уславився і як блискучий сонетист, а сонет вважається найскладнішою і найвищою формою поезії. Творчий доробок поета налічує близько 90 сонетів. Розвиваючи сонетний жанр у літературі 20-30-х років, він довів його невмирущість.
Поезія митця сповнена особливими принадами гармонійного поєднання минулого і сучасного. Йому вдалося, застосовуючи традиційні чинники сонетного жанру і елегії, використовувати елементи українського фольклору, а звукова система нашої мови і полісемантика слова, відповідно, набували у його поезіях глибокої образності, були відточені, як діамант найвищої проби.
Ім’я Зерова-поета з повним правом можна поставити поряд з такими великими майстрами світового сонета у зарубіжній літературі, як Гете, Шекспір, Рільке, Еліот. Він був надто вимогливим до себе і не терпів графоманства в поезії, підтримував прогресивні, цікаві пошуки талановитої молоді. До останньої хвилини життя Микола Зеров служив своїй музі.