Пропонуємо онлайн-добірку найкращих поезій визначного українського поета Ігоря Калинця (нар. 1939) для самостійного читання, вивчення напамʼять, підготовки до уроків та позакласних заходів. Вірші можна завантажити та роздрукувати для зручного читання.
Перша книжка поезій Ігоря Калинця – «Вогонь Купала» – побачила світ у 1966 році в Києві. Вона була схвально прийнята читачами і літературною критикою.
Але аж до 1991 року всі нові твори поета приходили до українського читача вже лише із «самвидаву» – у рукописних списках, передруку. У 1972 році за свою громадянську позицію й участь у правозахисних акціях його вслід за дружиною було заарештовано і засуджено до 6 років суворих таборів і 3 років заслання спочатку на Урал, а потім Забайкалля. Про ті важкі роки поет говорить так: «Мучився, але не каявся – і радий з того, бо чую, що лишився людиною. Поезія допомогла вистояти... Зумів зберегти все написане...».
Після повернення із заслання з тавром колишнього політв’язня тривалий час не міг працевлаштуватися. Нарешті був прийнятий на роботу у Львівську наукову бібліотеку імені В.Стефаника Академії наук України. На той час ним було створено 17 поетичних збірок, згрупованих в два цикли: «Пробуджена муза» і «Невольнича муза», що, «походивши в самвидаві», вийшли друком у Варшаві (1 том, 1991) і США (2 том, 1992). За кордоном також друкувалися й інші книжки поета: «Поезії з України» (Брюссель, 1970), «Підсумовуючи мовчання» (Мюнхен, 1971), 2 книги вибраного німецькою (1975) і французькою мовами (1980), «Коронування опудала» англійською і французькою мовами (Торонто, 1990, 1996) та інші.
Сам Ігор Калинець про свою літературну діяльність говорить так: «Мій час, однак, був поділеним на певні фази. 60-і роки до арешту 1972 року – це був період «пробудженої музи». Я тоді писав переважно для самвидаву, інколи мої твори потрапляли за кордон. Тобто це час певного бунтарства, митця в опорі. Наступний час моєї біографії – то час «невольничої музи». Я потрапив на дев’ять років в ув’язнення. Цей час має інший присмак, бо я хоч залишався у табірному опорі, але там вже були свої правила і особлива поведінка. І в поезії знайшовся інший спосіб, бо я зважав на цензуру, і в мене, в основному, превалюють підтексти. Аби не дати підстав знищити, конфіскувати те, що я написав… Третій період мого часу – це мовчанка. Час мовчанки тривав до 1987 року. Ув’язався у громадське життя… Зрештою став письменником для дітей... ».
«Книжечка для Дзвінки» з циклом віршів «Дивосвіт», присвячений доньці поета, побачила світ у видавництві «Веселка» в 1991 році. Ігор Калинець розповів про історію її написання: «У другому класі моя дочка Звенислава (Дзвінка) залишилася у Львові без матері й батька, бо ми з дружиною були заарештовані за правозахисну діяльність. 9 років (з 1972 по 1981) ми були далеко на чужині. Нам хотілося хоч іздалеку долучитись до її виховання, вкласти в душу маленької дівчинки щось своє, дорогоцінне. Нам дозволялось надсилати до рідних на батьківщину лише 2 листи на місяць. Ось так листовно ми намагалися виховувати доню. Я писав їй на різні теми: про квіти, кольори веселки, про історичні події, про мистецтво... Але спочатку були віршики про явища природи – про все прекрасне, що навколо нас. Мені хотілося, щоб дочка після моїх віршів дещо іншими очима подивилася на стежечку чи криничку, веселку чи дощик, росу чи хмаринку, місяць і зорі... Подивилася з подивуванням. Тому й назвав той цикл поезій «Дивосвітом». Я хотів заронити в душу дитини зеренце зачудування, яке б згодом виросло у велике диво. Як той камінчик з поезії «Камінь», який виріс у велику скелю з м’яким серцем завдяки доброті маленької дівчинки... І ще одну мету я мав перед собою, складаючи «Дивосвіт». А саме – познайомити малого читача з незнаною йому формою віршування – верлібром, і що можна так образно, навіть загадково, так гарно щось промовити до серця і без строфи, і без рими...».
Вірші з циклу «Дивосвіт» стали хрестоматійними – вони ввійшли до програми української літератури середньої школи. У них Ігор Калинець продовжив яскравий і самобутній напрям в українській поезії, пов’язаний з іменами Тичини, Антонича, Вінграновського. Це радісне відчуття себе частинкою світової гармонії, вміння вести діалог з усім, що тебе оточує, бачити світ по-дитячому.
Основою образності цих поезій є персоніфікація – вид метафори, коли предметам, явищам природи та поняттям надаються властивості людини. Так у вірші «Стежечка» героїня – нежива істота – нагадує пустотливе, цікаве, залюблене у світ дівчатко, а дим, що втік від вогнища, пустотливий хлопчик «у синіх джинсах, розпатланий», який «подався у мандри». Напрочуд яскравий образ князенка Соняшника. Чим він не пара красуні Веселці..., що нагадує дівчину, котра «надягла... стрічок-стрічок, як у свято, взяла коромисло і пішла до річки»? Невеличка мініатюра заворожує і нагадує казку: «дорогою перестрів її князенко Соняшник із золотим черевичком у руці, поміряла Веселка – якраз на ніжку». Персоніфікований образ кринички з вірша «Криничка» єднає два світи – земний і підземний. Промовистим є і образ калинової води, яку п’є сонце через золоті соломинки.
Ще одна книжка для дітей – «Казки зі Львова», вийшла друком у видавництві «Сполом» 2001 року. Згодом були надруковані книжки з казками та поезіями для дітей у видавництвах: «Веселка» («Про дівчинку і квіти»), «Каменяр» («Дурні казки»), «Щедрик» («Пан Ніхто: Довга казка»), «Світ дитини» («Таке собі та інше»), «Видавництво Старого Лева» («Данка і Крак») та інших.
Вигадливі, добрі, дотепні, пізнавальні, кумедні – це далеко не всі означення, якими можна окреслити твори для дітей Ігоря Калинця. Вони також спосіб показати дитині можливості рідної мови з її синонімічним багатством, влучними фразеологізмами, творчістю загалом. У січні 2022 року Ігорю Калинцю було присвоєно звання Народного поета України.