 |
Читати онлайн дуже стислий переказ соціальної повісті Марка Вовчка «Інститутка» |
«Інститутка» Марко Вовчок (дуже стислий переказ)
З історії написання твору «Інститутка»
Марко Вовчок працювала над повістю з початковою назвою «Панночка» з 1858 по 1859 рік.
Прагнучи ще з більшим сарказмом підкреслити типові риси морально-духовного виродження і стан культури та освіти панів-кріпосників, письменниця змінила назву твору на «Інститутка».
У 1860 р. повість була надрукована російською мовою на сторінках журналу «Отечественные записки». Українською мовою вийшла в журналі «Основа» в 1862 р. з посвятою Т. Г. Шевченку. Марко Вовчок познайомилась з ним у січні 1859 р., перебуваючи в Петербурзі. Тоді ж, у січні, поет, високо оцінивши «Народні оповідання» письменниці, написав вірш «Марку Вовчку». У ньому були такі рядки:
Господь послав
Тебе нам, кроткого пророка
І обличителя жестоких
Людей неситих…
Тема: реалістичне зображення долі та страждань кріпаків, уярмлених панами; наростання стихійної непокори та протеста в середовищі пригнобленого народу проти свавілля кріпосників; морально-духовне виродження панства.
Ідея: засудження протиприродності та аморальності соціальних взаємин, зумовлених кріпосним правом, звеличення прагнення кріпаків до волі.
Головні герої
Кріпаки:
- Устина – розумна й вродлива дівчина-кріпачка з поетичною душею, сирота; оповідь ведеться від її імені. «Якби менi за кожною бiдою моєю плакати, досi б i очi я виплакала»; «Любо на волі дихнути»; «Я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь - байдуже мені, що й є ті пани у світі!»
- Прокіп – чоловік Устини. «Високий парубок, ставний, поглядає, всміхається». «Я так: або вирятуйся, або пропади!»; «Та на волі і лихо і напасть – ніщо не страшне. На волі я гори потоплю!».
- Назар – візник пана-лікаря. «... регоче на всю хату. Такий уже чоловік був той Назар: усе йому жарти. Здається, хоч його на вогні печи, він жартуватиме».
- Катря – дружина Назара, у минулому вільна козачка. «… молодичка гарненька…; «Славна була то жіночка… білявенька собі, трошки кирпатенька, очиці голубоцвітові, ясненькі, а сама кругленька і свіжа, як яблучко. У червоному очіпку, у зеленій юпочці баєвій. Смішлива була й гордоватенька, а що вже шамкая (спритна)! І говорить, і діло робить, і дитину колише; то коло стола її вишивані рукава мають, то коло печі її перстені блискотять».
- Бабуся-служниця. «… бабуся старесенька-старесенька, – аж до землі поникає, та вся-усенька зморщена; тільки її очі чорні іще живуть і ясніють».
Пани:
- Стара поміщиця. «Стара пані була не що, сумирна собі, – може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить – тільки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бійка! не на умі. Увесь день на ганочках; нічка йде – охає та стогне. А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї...»; А ми, спасибі богу, того не дознавали од неї, поки не вселилась панночка»; «… то вже мене лає, така вже люта, – аж їй у роті чорно».
- Панночка (інститутка) – вродлива, дуже жорстока й жадібна онука старої поміщиці. «Чого там панночки нашої не навчено! А найбільш, бачся, людей тумашіти!»; «Дивиться так, що аж молоко кисне»; «Таке молоде, а таке немилосердне, господи!»; «Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась, і бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить»; «Усе пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти кришеняточки й ті в неї не гуляли. Діти сади замітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили, да все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням тим гордуванням, що справді здавалось усяке діло каторгою»; «Якось дивно полюбила, не по-людськи»; «Як вона охижіла, яке страшне зробилося в неї те личко гожеє!..».
- Пан (полковий лікар). «Такий вiн був тихий, звичайний, до кожного привiтний, – i на панича не походив!.. А як з нею (панночкою) спiзнався? Вже давненько панночки приїжджi переносили, що який-то вже там лiкар полковий хороший: i брови чорнi, i уста йому рум'янi, i станом високий, – така вже краса, що й не сказати! Тiльки що гордий дуже, – на жодну не погляне, не заговорить…». «… не б’є, не лає, та нічим і не дбає».
Дуже стислий переказ
Тарасові Шевченку
Кріпачка Устина була сиротою. Коли дівчинці виповнилося десять років, її віддали служити у панський двір. Стара пані жила самотньо, часто хворіла, своїх слуг не била, бо була вже немощна.То життя у маєтку було доволі спокійним, от тільки челяді не дозволялося звідти виходити, хіба що до церкви у свято.
Та ось онука старої, що навчалась в Києві, прислала листа, що її навчання закінчилося і вона скоро приїде. Стара пані немов ожила, почали готуватися до зустрічі. А коли панночка приїхала, то пані не могла на неї надивитися, про все розпитувала, у всьому намагалася догодити. Ненадовго засмутило її лише те, що за навчання онуки було сплачено великі гроші, а панночці науки здалися нудними. За потрібне вважала вивчати тільки французьку мову, музику та танці – цього досить, переконувала вона стару, щоб себе якнайкраще «показувати».
Панночка була вродливою, але дуже пихатою, примхливою та жорстокою людиною. З її приїздом у маєтку і в житті селян-кріпаків все змінилося, все вона перевела на свій лад. «… усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайшла. Каліки нещасливі, діти кришеняточки й ті в неї не гуляли». Стара пані їй не суперечила, підтримувала. Устину панночка обрала собі за покоївку. Чого тільки дівчина від неї не натерпілася. Якось ледве не задушила за те, що та не зуміла зробити їй бажану зачіску. Після цього випадку Устина довго хворіла.
Коли панночка вийшла заміж за полкового лікаря, вона забрала Устину з собою на хутір чоловіка. Той до одруження приязно поводився зі своїми слугами-кріпаками. Через це вона влаштовувала чоловікові істерики, і він підкорився її жорстоким примхам. Люди прокидались і лягали спати плачучи. Життя Устини на хуторі теж не стало кращим, як і раніше, вона страждала від знущань над нею з боку своєї хазяйки, а сусіди-пани хвалили панночку як гарну господиню.
У молодого пана був візник Назар – гарний парубок жартівливої вдачі. За нього вийшла заміж вільна дівчина Катерина, через що теж стала кріпачкою. Коли маленька донечка подружжя захворіла, панночка не дозволила Катрі доглядати дитину, вигадуючи для неї багато роботи.
Дитя померло, а Катерина з горя збожеволіла й утопилася. Пан від того спочатку зажурився, але панночка його переконала, що Катря була навіжена. Це його заспокоїло.
Устина познайомилася зі слугою пана – Прокопом. Вони покохали одне одного і згодом побралися. Панночка дуже неохоче дозволила їм одружитися, і то тільки через те, що за молодих стали просити гості, які були напідпитку – гуляли на хрестинах її новонародженого сина. Але, вибравши слушний момент, сказала Устині, що помститься їй.
Одного разу бабуся-служниця пригостила сільських дітлахів яблуками, що попадали з дерев на землю у панському саду. Панночка побачила, здійняла крик й хотіла побити стару, обізвавши її злодійкою. Прокіп заступився за бабусю, не дав її бити. За цей вчинок панночка наказала чоловіку віддати Прокопа у москалі.
Пан відвозить Прокопа в місто, де той мусить вивчати військову справу. Устина їде з ним. Подружжя наймає хатину у доброї одинокої жінки, Устина заробляє гроші щоденною роботою. Якось до них зайшов Назар, щоб попрощатися – він втік від панів, бо не міг більше терпіти їхнє свавілля. Від Назара вони дізналися, що на хуторі люди і далі живуть за вибором: «або втопитися, або загинути». Назар пішов, подарувавши молодятам 5 карбованців, і більше про нього нічого не було чутно.
Прийшов час москалям вирушати в похід кудись на Литву. Устина провела Прокопа аж до Києва й залишилася там працювати на поденщині та чекати повернення свого чоловіка. Пройшло 7 років, вона все його чекає, сумує за ним, але їй дихається легко, бо вільна, працює на себе, і байдуже, «що й є ті пани у світі!»
Цитати з твору:
- І тим, що учать, – нуда, і тим, що вчаться, – біда.
- Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче…
- … раденькi, що дурненькi..
- Що наша копiйка? Кров'ю обкипiла!
- Не такий чорт страшний, як намальований!
- Журбою поля не перейдеш, то й од долі не втечеш.
- Нащо ж і очі в лобі, коли не зочити кого треба!
- Не гріх тому добре повечеряти, хто не обідав!
- Як у світі жити? Як служити? Як вислужитись? Тебе б'ють, тебе рвуть, морочать тебе, порочать, а ти стій, не моргни!..
- Та на волі і лихо і напасть – ніщо не страшне.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
10.03.2022