 |
Читати онлайн стислий переказ поеми Лесі Українки «Давня казка» |
«Давня казка» Леся Українка (стислий переказ)
Тема: добро і зло, боротьба народу проти своїх поневолювачів, роль митця та його творів у суспільному житті.
Ідея: уславлення мужності й віри в щасливе життя, засудження жорстокості й жаги до збагачення через поневолення народу.
Про твір «Давня казка»
Поему «Давня казка» Леся Українка написала в 1893 році. Твір вперше був опублікований у львівському журналі «Життє і слово» за 1896 рік, а пізніше – в другій збірці віршів Лесі Українки «Думи і мрії». На той час вона вже була зрілим майстром поетичного слова й гостро відчувала його важливу роль у суспільстві. Тому бачила своє місце митця у тісному зв’язку з життям і боротьбою свого народу за краще життя. Ця тема розкривається в зображенні двох головних персонажів твору – народного поета і графа Бертольда.
Персонажі поеми:
- Поет
«… мав талан до віршів,
Не позичений, а власний».
«І не був поет самотнім,
До його малої хати
Раз у раз ходила молодь
Пісні слова вислухати.
Теє слово всім давало
То розвагу, то пораду».
«Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи-чарівниці.
Все, чого душа запрагне,
Я створю в одну хвилину,
В таємні світи надхмарні
Я на крилах думки лину».
«Розливався людський стогін
Всюди хвилею сумною,
І в серденьку у поета
Озивався він луною…»
«Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду».
- Лицар Бертольдо
«Попереду їхав лицар,
Та лихий такий, крий боже!»
«Був він гордий та завзятий,
Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий».
«Та й по всіх далеких війнах
Граф привчився до грабунку».
«Люди мучились як в пеклі,
Пан втішався як у раю».
«Пан гуляв у себе в замку,
У ярмі стогнали люди».
- Ізідора
«Ясні оченьки дівочі»; «А вродлива!.. не сказати!..»
- Співці
«Та коли вже надто тяжко
Туга серце обгортала,
То співці співали пісню,
Пісня тугу розважала».
«Нас таки чимале військо,
Маєм свого отамана,
Він у нас одважний лицар...».
- Узагальнений образ народу
«Надійшла сільськая молодь,
Що з роботи поверталась,
І побачила поета,
З ним приязно привіталась.
Тут поет взяв мандоліну,
І на відповідь гуртові
Він заграв, і до музики
Промовляв пісні чудові.
Всі навколо нерухомі,
Зачаровані стояли,
А найбільше у дівчаток
Очі втіхою палали».
«Все одно, вельможний пане,
Вловиш нас сьогодні десять,
Завтра двадцять знов настане!
Нас таки чимале військо,
Маєм свого отамана».
В одній країні в маленькій хатинці жив поет. Він не відрізнявся особливою вродою, але мав «талан до віршів не позичений, а власний», і до нього часто приходили люди за розрадою і порадами.
Поет часто ходив у гай, щоб там, на природі, складати вірші. Одного разу, коли він розмовляв з лісом, його побачив лицар Бертольдо. Він поспішав зі своїми слугами на полювання й зажадав, щоб поет дав йому проїхати тою стежиною, на якій лежав поет. Той запропонував об’їхати його і не зрушив з місця, пояснивши, що інакше розгубить свої рими-соколята. Це обурило лицаря, проте він не став витрачати час на суперечку з «божевільним» і об’їхав його.
Полювання було невдалим. Бертольдо відбився від гурту і, повертаючись з гущавини лісу, знову зустрів поета на стежині. Лицар почав насміхатися з нього, вважаючи, що той жебракує і чекає гостинців. Поет відповів, що він багатший за лицаря, бо «має бистрі, вільні думи-чарівниці, що для них нема на світі ні застави, ні границі», і цими думками може полинути куди завгодно. А Бертольдо сказав, що химерні вигадки поета – ніщо, а от він мріє про справжнє: графський титул, гарний замок і поцілунок коханої дівчини. Тут надійшла селянська молодь, що поверталася з роботи, і попросила поета почитати їм вірші. Вони були настільки прекрасні, що й лицар заслухався, а потім дивувався чарівній силі поетичного слова.
Через деякий час Бертольдо прийшов до хатини поета і попросив допомогти привернути до нього увагу вродливої донни Ізидори. Поет написав серенаду, яку той проспівав під вікном коханої дівчини й здобув її прихильність. Скоро відгуляли весілля, але поета запросити на нього забули.
Король надумав воювати і послав Бертольдо з військом у бусурманське царство. Спочатку наступ йшов успішно, але настав момент, коли його військо два місяці ніяк не могло взяти столичне місто. Втомлені вояки почали бунтувати й навіть погрожувати Бертольду зброєю. Тут наперед вийшли співці, присоромили вояків й підняли їх бойовий дух. Військо пішло у наступ, і перемога була здобута. Бертольд довідався, що автором тих пісень був його знайомий поет, і пообіцяв віддячити йому за це.
Лицар повернувся з походу зі славою і награбованим багатством. Король пожалував йому графський титул і навколишні землі. Бертольдо зажив зі своєю дружиною щасливо, а про поета і свої обіцянки навіть не згадував. Скоро він почав утискати людей податками, бо розкішне життя вимагало чималих коштів. Через те скрізь у народі було чути плач і стогін, а згодом серед людей почали поширюватися пісні про рівність, волю, повстання: «Мужики цікаві стали,чи ті кості білі всюди, чи блакитна кров проллється, як пробити пану груди?»
Бертольд здогадався, хто їх автор, і послав до співця посланців з пропозицією стати його придворним поетом, жити у багатстві, аби він перестав підбурювати народ своїми віршами-піснями. Поет відповів:
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Тож підіте і скажіте,
Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити.
Бертольд звелів посадити поета в темницю, де той і загинув. Але його волелюбні пісні та вірші залишилися молоді з народу у спадок. Згодом у місті відбулося повстання. Бертольда вбили, але і по ньому залишився нащадок, який забрав собі маєток, пиху, жадобу та жорстокість графа. І досі між ними точиться бороться. Коли закінчиться
страшне оте змагання,
То скінчиться давня казка,
А настане правда нова.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
01.02.2023