 |
Читати онлайн стислий переказ повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» |
«Дорогою ціною» Михайло Коцюбинський (стислий переказ)
Тема: прагнення волі українського покріпаченого селянства в 30-ті роки XIX ст.; сила кохання, самовідданість, мужність та сила волі двох закоханих – Остапа й Соломії.
Ідея: утвердження думки про те, що за волю людина здатна віддати власне життя.
Про твір «Дорогою ціною»
У 1901–1902 років., незадовго до революції 1905-1907 рр., Михайло Коцюбинський звертається до подій столітньої і двохсотлітньої давності й працює над романтично-пригодницьким твором «Дорогою ціною».
У цей час у країні поширювалися селянські повстання за землю, у народі знов оживали спогади про героїчну минувшину – Коліївщину, гайдамаччину, коли селянам ненадовго вдавалося здобути собі волю.
Серед варіантів заголовка повісті були такі: «На волю», «Дорога воля», «З неволі», «Воля», «За дорогу ціну». Як бачимо, майже в усіх варіантах зберігалося ключове слово – «воля». В остаточній назві твору – «Дорогою ціною», кристалізується думка, що боротьба за соціальну справедливість, за волю ніколи не була легкою, доводилося проходити через великі випробування й втрати, але за омріяну й вистраждану волю українське селянство готове було платити навіть ціною свого життя.
У листі до автора Наталя Кобринська – українська письменниця, публіцист, видавець, засновниця жіночого руху в Україні, писала: «В теперішніх часах, коли література переповнена словами, часто неприродною декламацією, Ваша Соломія – то джерело під час спеки... завдаток типу жінок, що вміють постояти за себе». У 1959 р. фільм, знятий за сюжетом повісті «Дорогою ціною», отримав премію британської академії кіномистецтв і був визнаний найкращим зарубіжним кінотвором року.
Головні герої:
- Остап Мандрика. «… стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю»; пан про Остапа: «Бунтар... гайдамака! Він мені людей баламутить»; «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»; «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»; «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»; «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості – сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки»; «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,– хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово»; «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал»; «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»; «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію»; «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею (Соломією)…».
- Соломія. «… свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся»; Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш»»; «Як тільки ніж шурнув по волоссю і до ніг Соломіїних упало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях, щось стисло за серце і на очі набігли сльози.... Соломія мовчазна і замислена, сиділа долі серед обтятого волосся і вдивлялась кудись у простір»; «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…»; «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю»; «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди»; «Коли тільки річ у грошах,– вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп»; «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…».
Другорядні герої:
- Іван Котигорошок. «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати – не двічі. Вмер – і край, більш не встанеш».
Епізодичні персонажі:
- дід Овсій, мельник Якім, цигани: Раду, Гіцу, Маріуца, пан і панночка.
Символічні образи:
- Вітер життя. «Він несе в собі весь гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки».
- Вільнолюбивий дух українців. «То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша і спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із невтраченим іще смаком волі, широких просторів. Він ішов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги...»; «Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі»; «… на широкі бесарабські степи... рвалась гаряча уява й тягла за собою сотні й тисячі»; «Старше покоління... показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав»; «… хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі».
У тридцяті роки дев'ятнадцятого століття покріпачене українське селянство перебувало в ярмі панської неволі. Але це була не та покірна робоча худоба, яка задовольнялася гарним кормом і відпочинком, це був дикий тур, що не забув ще волі, що хвицав ногами і наставляв роги.
Давні волелюбні традиції жили в народі, селяни рвалися на вільні від панщини Бессарабські землі. Як струмки, стікалися вони до Дунаю. Але там на них чекали облави. Козакам платили за голову кожного спійманого втікача. Їх повертали поміщикам, катували, могли віддати в солдати або заслати до Сибіру. Але селяни все одно тікали і були готові на будь-які поневіряння заради бажаної волі. Багатьом вона діставалася ціною життя.
I
Пан кріпака Остапа дізнався про бунтарські думки парубка, і той змушений був тікати. Він прощається зі своєю коханою – Соломією. Вона перевозить його через ставок на човні і журиться, що розлучається з ним. Соломія теж підневільна пана й проти волі видана заміж за іншого, осоружного.
Остап йде польовою дорогою. Він почувається вже вільним, тільки переживає за діда, котрому через нього дістанеться від пана. Саме дід розповідав йому про Січ, козацтво, про боротьбу з панами, підтримував жагу до волі. Раптом на дорозі з'явилася постать подорожнього. Коли вона наблизилася, то виявилося, що це Соломія, переодягнена в чоловічий одяг. Остап спочатку здивувався, а потім зрадів. Вранці, побачивши, як довгі коси жінки вибилися з-під козацької шапки, засміявся. Соломія дала йому ніж і рішуче наказала відрізати її довге волосся.
II
В одній з яруг, що спускалася до Дунаю, сиділи втікачі, чекали на перевезення – всі з домашніми речами, бо залишали батьківщину назавжди. Тут були дорослі та діти, здорові і хворі. Разом із ними й Остап із Соломією. До них у дорозі пристав земляк Іван Котигорошко. Очікування затяглося. Раптом тихо підпливли човни, люди загомоніли. Іван одним із перших скочив у човен і кликав Остапа з Соломією. І тут налетіла варта. Одні втікачі встигли відплисти, інші кинулися тікати. Кулі свистіли над їхніми головами. Остап і Соломія мчали вперед. Коли вибилися з сил, зупинилися і почали думати, що робити далі. Згадали про одного знайомого – мірошника Якіма. Він, напевно, знав спосіб, як переправитися на інший берег, на волю. Втікачі пішли до його млина. Яким порадив зв'язати невеликий пліт. Після півночі все було готове. Пліт був важкий, і його ледве дотягли до річки. Навколо – ні душі, туман, утікачам явно щастило. Пліт спустили на воду і його понесло течією. Остап ледве зумів вирватися з потоку, дістатись протилежного берега і вхопитися за дерево. Замість радості Остап відчув лють і почав голосно проклинати ту країну, де терпів стільки образ. У відповідь пролунав постріл сторожового козака, і Остап, скрикнувши, схопився за груди.
III
Соломія смикнула Остапа за руку і потягла його подалі від річки. Вони бігли комишами, поки хлопець зовсім не знесилів. Жінка зрозуміла, що його поранено, зупинилася і перев'язала Остапа. Той попросив води, але де її візьмеш у такій темряві? Та, що хлюпала під ногами, не годилася для пиття. Йшли довго, доки зрозуміли, що заблукали – у високих очеретах не можна було визначити, куди дме вітер, де сонце. В Остапа почалася гарячка. Соломія поклала його біля озерця із чистою водою, а сама пішла шукати дорогу та допомогу. І теж заблукала, але вирішила не здаватися. Вона поклялася, що знайде Остапа і врятує його… Знесилівши, заснула, а прокинулась від запаху диму і від того, що повз неї пробігають дикі тварини, повзуть гадюки, кричать над головою птахи. Вона зрозуміла, що то горять плавні, і щосили кинулася бігти за звіром.
Коли Соломія пішла, Остап відчув себе відрізаним від світу. Він щохвилини змочував руку у воді і охолоджував собі чоло. Йому стало зовсім погано – він почав марити, згадував діда. Коли прийшов до тями, то побачив перед собою великого голодного вовка. Звір почав повільно наближатися. Остап хлюпнув на нього водою – той відступив. Так тривало довго. Потім вовку це набридло, він завив, сердито клацнув зубами і побіг геть. Хлопець спочатку змирився з тим, що доведеться загинути, а потім у ньому прокинулося таке бажання жити, любити, що він підвівся зі свого ложа й поповз із очеретів туди, звідки йому ввижався голос Соломії.
IV, V
Соломія вибралася з очеретів і за допомогою циган, які жили в халупі поблизу, знайшла Остапа. Стара циганка лікувала пораненого, а Соломія працювала в наймах, щоб давати зароблені гроші старому цигану. Цигани займалися крадіжками, поліція це виявила й заарештувала всю родину. Разом із ними потрапив до в'язниці й Остап, бо у нього було кульове поранення. Соломія в цей час була на роботі. Того дня вона зустріла на базарі Івана Котигорошка. Вони пішли разом, щоб забрати Остапа, але циганська хата стояла пусткою. У поліцейській дільниці, куди побігла Соломія, щоб дізнатись про долю Остапа, із Соломією навіть говорити не стали. Тоді жінка вирішила підкупити драгомана (перекладача), який служив у поліції. Драгоман багато не обіцяв, адже у жінки було мало грошей. Лише сказав, що Остапа повезуть на той берег, щоб повернути пану, післязавтра вранці.
Соломія намовила Івана дістати рушниці та звільнити Остапа під час переправи. Вранці взяли чужий човен і попливли. У човні, де сидів Остап, було четверо. Соломія піснею сповістила, що їде його визволяти. Почалася бійка. Івана турки застрелили, Соломія впала в холодну воду і втопилася.
Епілог
Пройшло багато років. Старий Остап самотньо живе в Бессарабії, стереже чужу отару овець. Слухаючи голос вітру, який приносить йому вісти з різних куточків землі, іноді чує і голос Соломії. І тоді думає: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає і не дочекається, коли злучиться з нею...».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
01.02.2023