 |
Читати онлайн дуже стислий переказ повісті Михайла Коцюбинського «Дорогою ціною» |
«Дорогою ціною» Михайло Коцюбинський (дуже стислий переказ)
Тема: прагнення волі українського покріпаченого селянства в 30-ті роки XIX ст.; сила кохання, самовідданість, мужність та сила волі двох закоханих – Остапа й Соломії.
Ідея: утвердження думки про те, що за волю людина здатна віддати власне життя.
Про твір «Дорогою ціною»
У 1901–1902 років., незадовго до революції 1905-1907 рр., Михайло Коцюбинський звертається до подій столітньої і двохсотлітньої давності й працює над романтично-пригодницьким твором «Дорогою ціною».
У цей час у країні поширювалися селянські повстання за землю, у народі знов оживали спогади про героїчну минувшину – Коліївщину, гайдамаччину, коли селянам ненадовго вдавалося здобути собі волю.
Серед варіантів заголовка повісті були такі: «На волю», «Дорога воля», «З неволі», «Воля», «За дорогу ціну». Як бачимо, майже в усіх варіантах зберігалося ключове слово – «воля». В остаточній назві твору – «Дорогою ціною», кристалізується думка, що боротьба за соціальну справедливість, за волю ніколи не була легкою, доводилося проходити через великі випробування й втрати, але за омріяну й вистраждану волю українське селянство готове було платити навіть ціною свого життя.
У листі до автора Наталя Кобринська – українська письменниця, публіцист, видавець, засновниця жіночого руху в Україні, писала: «В теперішніх часах, коли література переповнена словами, часто неприродною декламацією, Ваша Соломія – то джерело під час спеки... завдаток типу жінок, що вміють постояти за себе». У 1959 р. фільм, знятий за сюжетом повісті «Дорогою ціною», отримав премію британської академії кіномистецтв і був визнаний найкращим зарубіжним кінотвором року.
Головні герої:
- Остап Мандрика. «… стрункого й міцного, з гарними очима, орлячим носом і темним молодим вусом на засмаленому обличчю»; пан про Остапа: «Бунтар... гайдамака! Він мені людей баламутить»; «Хай воно загориться без вогню й диму… Втечу… Піду за Дунай, може, ще там люди не пособачились…»; «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що… Ех, піду, де воля, де інші люди…»; «І враз Остапові зробилось весело і легко, Він почувся на волі. Молода невитрачена сила хвилею вдарила в груди, розлилась по всіх жилах, запрохалась на волю…» «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»; «Дивне почуття охопило Остапові груди: замість радості – сильне обурення стрепехнуло його істоту. В один момент відчув він усі кривди й знущання, які зазнав у покинутому краї, і, твердо упираючись ногами в ногу, на панщизняну землю, він затис кулак і погрозив на той бік річки»; «Та хіба він сам за весь свій двадцятилітній вік не був лишень панською худобою? Хіба його батько, мати, Соломія, навіть дідусь його, що ходив у Січ, а потім різав панів в Умані,– хіба ж вони не стали такою худобою? Коли б вони не були панським товаром, то не міг би пан розлучити його з Соломією та силою оддати її за свого хурмана, не міг би сивого дідуся катувати на стайні нагаями… не похвалявся б оббілувати Остапа за сміливе слово»; «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких він слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал»; «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном…»; «Остап теж не боявся смерті. Йому тільки хотілось перед смертю побачити Соломію»; «Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й не дочекається, коли злучиться з нею (Соломією)…».
- Соломія. «… свіже, повне обличчя, з карими очима, що так виразно біліло при картатому очіпку й пасмах чорного волосся»; Остап про Соломію: «Вона така добра, так кохала його, вона пішла за ним у далеку дорогу, не пожалкувала кіс своїх задля нього, вона доглядала його, як рідна мати, була вірна, як товариш»»; «Як тільки ніж шурнув по волоссю і до ніг Соломіїних упало перше пасмо кіс, вона почула якийсь біль у грудях, щось стисло за серце і на очі набігли сльози.... Соломія мовчазна і замислена, сиділа долі серед обтятого волосся і вдивлялась кудись у простір»; «Соломії не так жалко було себе, як Остапа; вона уявляла собі, як він тепер лежить хворий і самотній у пущі і вигляда її з очеретів. Їй жаль стало молодого змарнованого життя…»; «Ні, вона не хоче гинути отут! Як тільки на світ займеться і можна буде йти, вона піде просто, просто і буде йти, аж поки дійде до краю»; «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди»; «Коли тільки річ у грошах,– вона заставить себе, а роздобуде їх. Вона від рота відриватиме кожен шматок, кожен день складатиме на викуп»; «Приходить смерть. Але вона не дасться. Вона має сильні руки, а до берега недалеко. Вона чує за собою якісь крики, Остапів голос, та їй не до них. Вона мусить поспішати ся, поки не змерзло тіло… Дикі невгамовні сили життя встають, і пруться, і розпирають груди, зростають у лютість… Усі сили добути… всю теплу кров… усю волю… Ось ближче до берега… Ось берег видно… а там так гарно, там сонце сяє, там зелено, там небо синє, там радість, життя… Душа рветься до сонця, а тіло тягне до себе чорна безодня. Вона сковує його залізом, обвішує камінням, обхоплює холодними руками…Все тяжчим і тяжчим стає воно, все глибше і глибше пірнає у воду…».
Другорядні герої:
- Іван Котигорошок. «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати – не двічі. Вмер – і край, більш не встанеш».
Епізодичні персонажі:
- дід Овсій, мельник Якім, цигани: Раду, Гіцу, Маріуца, пан і панночка.
Символічні образи:
- Вітер життя. «Він несе в собі весь гомін землі, від тихого бриніння мушки до гуркоту грому, від скритого зітхання серця до крику смертельної розпуки».
- Вільнолюбивий дух українців. «То не віл був у ярмі, звичайний господарський віл, якого паша і спочинок могли зробити щасливим: ярмо було накладене на шию дикому турові, загнаному, знесиленому, але овіяному ще степовим вітром, із невтраченим іще смаком волі, широких просторів. Він ішов у ярмі, скорившись силі, хоч часом із гніву очі йому наливались кров'ю, і тоді він хвицав ногами і наставляв роги...»; «Вільний дух народу ще тлів під попелом неволі»; «… на широкі бесарабські степи... рвалась гаряча уява й тягла за собою сотні й тисячі»; «Старше покоління... показувало ще на долонях мозолі від шаблі, піднятої в оборону народних і людських прав»; «… хлоп протестував, хлоп тікав на вільні землі».
Пролог
Людина за своєю природою більше схожа не на вола, а на дикого тура, якому потрібна свобода. Приблизно так думали українські кріпаки, тікаючи від своїх панів до Туреччини чи Румунії. Їх ловили, нещадно катували, віддавали в солдати. Але селяни все одно продовжували тікати.
I
Дід, колишній козак, навчив Остапа любити волю. Остап бунтував проти пана та панщини, підбурював до цього інших людей. Пан вирішив жорстоко покарати парубка, а Соломію, яку любить Остап, проти її волі видав заміж за іншого. Вночі Остап прощається з Соломією й тікає від пана.
Вийшовши на польову дорогу, Остап уявляє себе вільним козаком, який їде верхи і закликає народ до боротьби. Вони звільняють Соломію та забирають її із собою. Але в реальному житті і Остап, і Соломія, і дід – кріпаки, підневільні пана.
Озирнувшись, Остап бачить, що хтось його наздоганяє. Спочатку він думає, що це погоня, але потім впізнає переодягнену у чоловічий одяг Соломію. Вона вирішила втекти від пана разом з коханим і просить Остапа обрізати її довгі коси, щоб ще більше бути схожою на хлопця.
II
Разом з іншими втікачами Остап, Соломія та їхній земляк Іван Котигорошко – він приєднався до них у дорозі, сидять у яру біля Дунаю, чекаючи перевезення на інший берег – туди, де сподіваються здобути волю. Вночі дід Євсей виводить усіх із яру на берег, до місця перевезення. Люди починають сідати у човни, Іван – один із перших. Але раптом з'являються козаки та починають стріляти. Човни з тими людьми, хто встиг у них сісти, квапливо відпливають. Остап і Соломія не встигають і тікають від річки геть.
Знесилені, падають. Трохи відпочивши, думають, як все ж таки переплисти річку. Остап згадав про мірошника Якіма – він, мабуть, зможе їм допомогти. Мельник радить їм зробити пліт.
Остап та Соломія майструють пліт і вночі перепливають річку. Стрибнувши на берег, вони не встигають забрати речі – стрімка течія захопила пліт далі на бистрину. Остап кричить від радості, що нарешті здобув свободу. Раптом лунає постріл сторожового козака.
III
Соломія, не розуміючи, що Остап поранений, тягне його в очерет, щоб швидше сховатися. Вже там вона перев'язує йому рану і шукає воду, щоб він міг напитися. Втікачі довго блукають у очеретах і не можуть знайти вихід. Остапа, що вкрай послабшав від втрати крові, Соломія залишає біля озера, а сама йде шукати вихід із плавнів.
А тим часом очерети починають горіти, Соломія біжить від вогню в той бік, куди мчить вся звірина, що мешкає в очереті.
Остап марить, отямившись, бачить вовка і відганяє його – бризкає на нього водою. Вмирати він не збирається, повзе туди, звідки, як йому здається, чує голос Соломії.
IV
Соломія знаходить хатину циган, у якій живуть старий Гіца з дружиною та їхня дочка Маріуца з чоловіком Радою. Соломія просить у них допомоги. Знайшовши Остапа, вони несуть його додому. Стара циганка лікує Остапа, а ревнивий Рада сердиться на Маріуцу, яка теж доглядає пораненого. Соломія йде на роботу, щоб платити циганам.
Гіцу ранять, і Остап розуміє, що з крадіями їм жити небезпечно. Він хоче з Соломією тікати від циган, але для цього він все ще слабкий. Поки Соломія була на роботі, поліцейські заарештовують циган, а разом із ними і Остапа.
V
Соломія про це не знала, вона йде на базар, щоб купити новий одяг коханому. Там вона зустрічається з Іваном Котигорошко. Вони розповідають один одному про свої пригоди, а потім Соломія веде Івана до Остапа. Прийшовши до халупи циган, вони не знаходять у ній нікого.
Іван пропонує Соломії йти в поліцію і про все там дізнатися. Але в поліції їм кажуть, що вони теж нічого про Остапа не знають. Іван і Соломія ночують у свого знайомого Савки, теж втікача.
Іван радить дати хабар старшому поліцейському, але в Соломії немає грошей. Вона продає всі свої речі та вирушає до поліції. Там їй кажуть, що Остапа вирішено повернути пану, і за день повезуть на той берег у човні. У Соломії визріває план – купити пістолети, взяти човен і відбити на річці Остапа у турків. Але цей план не вдався. Один із трьох турків-охоронців стріляє в Івана. Куля потрапляє йому в живіт. Іван падає у воду, човен різко нахиляється, Соломія теж опиняється у холодній воді. Доплисти до берега вона не змогла, хоч дуже хотіла і намагалася це зробити.
Епілог
Пройшло багато років. Старий Остап самотньо живе в Бессарабії, стереже чужу отару овець. Слухаючи голос вітру, який приносить йому вісти з різних куточків землі, іноді чує і голос Соломії. І тоді думає: «Дорого заплатив я за волю, гірку ціну дав... Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає і не дочекається, коли злучиться з нею...».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
01.02.2023