 |
Читати онлайн стислий переказ п’єси «Сто тисяч» Івана Карпенко-Карого |
«Сто тисяч» Іван Карпенко-Карий (стислий переказ)
Тема: зображення суспільних явищ життя селянства в 80-х – 90-х роках XIX століття.
Ідея: засудження бездуховності, жорстокості, хижацтва, шахрайства під згубним впливом ненаситної жадоби до грошей та наживи.
Про п’єсу «Сто тисяч»
Іван Карпенко-Карий у комедії «Сто тисяч» виступає як новатор. Новаторство у творі полягає у тому, що в ньому мають місце елементи авантюрної драми – жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені у цій п’єсі, є актуальними, «болючими» і в нашій сьогоднішній дійсності.
Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана ним в 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою – «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору краще відповідає його сюжету. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку на свої п’ять тисяч шахрайським шляхом мав намір придбати головний герой п’єси – Калитка.
Головні герої:
- Герасим Никодимович Калитка – багатий селянин. «Хазяйственний мужик – велике діло»; «Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто»; «Гроші – гроші всьому голова»; «Ох, земелько, свята земелько – Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «Ох, земелько, свята земелько – Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»; «Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина! Їдеш три – чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…»; «Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість»; «… як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять – сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші…»; Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»; Калитка про робітників: «Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть»; «… тілько й думають: їсти і спать – і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять як мертві»; «Повірите, що у них тілько й думка – як би до сніданку; а після сніданку все погляда на сонце – коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень – давай полуднувать, та ще коли б їли скоріще, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж тілько й треба аби мерщій до вечері»; «Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!».
- Параска – дружина Калитки. Герасим про Параску: «У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові»; Параска – Калитці: «Бий, бодай тобі руки посохли! І замолоду з синяків не виходила; бий і на старість! У! Харциз – коняку жаліє, а жінку бить збирається»; «Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук».
- Роман – син Калитки. Калитка про Романа – «Я придивився: як тілько вчений, так і голодранець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем – застав його (Романа) коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих ріхметиках шукать, як це робиться»; «Ну, вже це хазяйство допіка, нема тобі просвітлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема».
- Савка – селянин, кум Калитки. «Страшно тілько без грошей, а з грішми… і чорт не брат»; «Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!»; «Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»; «Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»; «Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає».
- Бонавентура – копач. Роман про копача: «Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна – тілько нічого не робе»; «Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв!»; «Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома – добре, а нема – кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув – мало журився, проснувся, встав – встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув…».
- Невідомий – єврей, шахрай. «Так я сібє видумал новую комерцію: хороший будєт гендель, ежели удастся…».
- Гершко – фактор. «Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо»; «… як розум є – будуть гроші!»; «… без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток…».
- Мотря – наймичка у Калитки. Параска про Мотрю: «…я до неї привикла, вона до мене, дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів – одне слово, хазяйка біля всього; в хаті, як в кімнаті, я вже нездужаю, а проти неї, скільки їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять не нахваляться»; Роман про Мотрю: «Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка – сама за косарем зв’яже!»; «… вона дівчина чесна».
Дія перша
До Герасима Никодимовича Калитки, сільського багатія, завітав єврей Невідомий із комерційною справою. Роман, син господаря, говорить йому, що батька немає вдома. Аж тут приходить копач Бонавентура, з наміром просити у Герасима гроші на розкопки. Роман подумки так характеризує його: «Начебто розумний, а дурень. Тридцять років шукає скарбів і голий став, як бубон». І єврей, і Бонавентура, не заставши вдома господаря, вирішили навідатися наступного разу. Герасим саме тоді був у місті. Він оформлював документи на куплену ним землю.
Коли Калитка повернувся додому, Роман сказав батькові, що його шукали жид та копач. Герасим залишається сам із собою і розмірковує: «Ох, земелько, свято земелько – Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати разом, в одні руки... Прибрав би тебе без рахунку... Глянеш оком навколо - все твоє... і все те гроші, гроші, гроші...». Калитка заздрить Жолудю – найбагатшій людині на селі, хоч і вважає, що той наживається нечесними шляхами.
До Герасима заходить кум Савка із проханням позичити сто карбованців. Калитка спочатку вагався, але вирішив, що тут можна у чомусь виграти. Він запропонував куму оформити «запродажний запис на воли». Савка не зрозумів намірів Калитки, бо він не збирався нічого продавати. На це Герасим відповів: «… вийде так, ніби продали... Начебто! Розумієте? А я ті самі воли віддам вам, до Семена (свято), а на Семена ви віддаєте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а якщо не віддасте, то я візьму воли...». На пропозицію Савки залишити письмове зобов'язання Калитка згоди не дав. Згадуючи єврея, який бере великі відсотки, він сказав: «Хто ж тепер, куме, не б'є? Лупи і дай».
Знову з'являється жид Невідомий. Він пропонує Герасиму купити фальшиві гроші, показуючи йому зразки нібито фальшивих новеньких купюр (насправді вони були справжніми). Той не може відрізнити «фальшиві" гроші від справжніх, і говорить Невідомому: «… ти давай мені таких грошей хоч мішок – прийму». Врешті погоджується за п'ять тисяч рублів купити сто тисяч фальшивих. Уклавши з євреєм шахрайську угоду, Герасим домовляється з ним про зустріч на вокзалі, де має відбутися «купівля-продаж грошей. Зразки «фальшивих» рублів Калитка залишає собі, щоб розміняти їх у казначействі і таким чином упевнитися, що справа вигорить. Сам він йти до казначейства боїться, тож хоче довірити її куму Савці.
У будинок заходить копач Бонавентура. Розмовляючи з ним, у Герасима виникає думка одружити Романа з багатою дівчиною. Калитка відправляє сина з Бонавентурою на оглядини у двір багатія Пузиря. Роман намагається чинити опір батькові, бо любить гарну і працьовиту наймичку Мотрю, яка працює в їхній родині. Герасим же мріє про посаг, який може дати заможний Пузир за своєю дочкою. Хлопець нагадує батькові, як у свій час він сам обдурив сватів – дав за сестрою значно менший посаг, ніж обіцяв. «Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість», – сказав тоді Калитка зятю.
Дія друга
Калитка залишає у себе ледаря Бонавентуру на ніч. Вранці господар лається з робітником Климом за те, що наймит з'їдає багато хліба, а потім скаржиться Бонавентурі на ненажерливих робітників. Копач просить у Герасима грошей на розкопки «вірного» кладу під скелею.
Роман і Бонавентура збираються їхати до Пузиря на оглядини, а Калитка залишається чекати на кума. Параска, його дружина, намагається умовити старого, щоб той дав дозвіл на шлюб Романа з Мотрею. Але він нічого не хоче чути, бо вже множить посаг дочки Пузиря у своїй голові. Він навіть хоче підняти руку на жінку, щоб вона не втручалася не у свої справи.
Прийшов кум, і Калитка поділився з ним своїм задумом про закупівлю фальшивих грошей. Савка, прагнучи легкого збагачення, погодився допомогти Герасиму, вимагаючи з кожної фальшивої тисячі сто справжніх карбованців у свою кишеню. Він забирає в Герасима ті гроші, які дав на пробу Невідомий, і їде розмінювати їх у казначейство.
Герасим споряджає Романа і копача до Пузиря, радіє, що нарешті залишився наодинці. Увійшла Параска. Жінка просить чоловіка дати коней, щоб поїхати з Мотрею до церкви. Калитка не дає, бо «худоба грошей коштує, вона цілий тиждень робить на нас». Параска відповідає: «Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук». Але Герасим невблаганний, дружини йому не шкода, він пропонує їй шість верст йти пішки до храму. Суперечка між ними переходить у сварку і мало не закінчується бійкою.
Дія третя
Роман будить сплячого батька і розповідає, як його приймали у Пузиря. Обідав хлопець на кухні, з челяддю, бо в хаті гостювали пани та офіцери. Калитка розлютився, пообіцяв незабаром помститися Пузиреві. Він задумує переплюнути всіх своїм багатством, скупивши якнайбільше землі: «… їдеш день – чия земля? Калитчина. їдеш два – чия земля? Калитчина... ось тоді і я скажу про Пузиря: голяк масті, черва світить!»
Приїхав фактор Гершко. Він радить позичити поміщику Смоквінову п'ять тисяч карбованців. Цей поміщик вчасно повернути гроші не зможе, і земля з «рибним ставком», про яку давно мріє Калитка, відійде до нього. За залагодження цієї справи Гершко вимагає сто карбованців. Калитка дає в задаток лише двадцять і просить фактора нічого не говорити про поміщика Жолудю, бо він може їх випередити.
Веселий та радісний приїжджає Савка з пляшкою. Він розповідає про те, як купував за «фальшиві» гроші гербову марку, та розмінював їх у казначействі. На радощах вони випили. Герасим навіть порвав запродажню на воли. А щоб замаскувати справжню причину гуляння, Калитка влаштовує заручини Романа з Мотрею.
Дія четверта
До Калитки приходить Гершко. Не заставши господаря вдома, єврей просить Романа передати батькові, щоб той обов'язково був завтра у Смоквінова, бо Жолудь може перекупити землю.
Прийшов до будинку Бонавентура. Він переконує Романа дістати п'ятдесят карбованців і стати його компаньйоном у пошуках скарбів. Хлопець погоджується на цю аферу.
Стара Параска не може зрозуміти, чого б це Герасим засватав Мотрю за Романа, влаштував гулянку, поїхав до церкви і відстояв обідню на колінах, хоча перед цим жалкував дати їй коней.
Повернулися Герасим із Савкою. Вони принесли з собою великій шкіряний мішок. Параска розповіла чоловікові, що приходив жид Гершко, просив його завтра прибути до Смоквінова, інакше Жолудь перекупить землю. Калитка виганяє Параску, щоб та не заважала ділити куплені сто тисяч із Савкою. Той відкриває мішок і бачить, що у ньому не гроші, а чистий папір. Тільки на трьох пачках, що лежали зверху, були наклеєні спереду та ззаду грошові купюри. Калитка у розпачі біжить у сарай вішатися. Зчинився галас. Копач, що спав у сараї, в останню мить врятував Герасима. Прийшовши до тями, Калитка говорить: «Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоковникова!.. Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
01.02.2023