 |
Читати онлайн дуже стислий переказ п’єси «Сто тисяч» Івана Карпенко-Карого |
«Сто тисяч» Іван Карпенко-Карий (дуже стислий переказ)
Тема: зображення суспільних явищ життя селянства в 80-х – 90-х роках XIX століття.
Ідея: засудження бездуховності, жорстокості, хижацтва, шахрайства під згубним впливом ненаситної жадоби до грошей та наживи.
Про п’єсу «Сто тисяч»
Іван Карпенко-Карий у комедії «Сто тисяч» виступає як новатор. Новаторство у творі полягає у тому, що в ньому мають місце елементи авантюрної драми – жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені у цій п’єсі, є актуальними, «болючими» і в нашій сьогоднішній дійсності.
Першою п’єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана ним в 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным». Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою – «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору краще відповідає його сюжету. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку на свої п’ять тисяч шахрайським шляхом мав намір придбати головний герой п’єси – Калитка.
Головні герої:
- Герасим Никодимович Калитка – багатий селянин. «Хазяйственний мужик – велике діло»; «Я обманю хоч кого, а мене чорта лисого обманить хто»; «Гроші – гроші всьому голова»; «Ох, земелько, свята земелько – Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші…»; «Ох, земелько, свята земелько – Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки… Приобрітав би тебе без ліку!»; «Їдеш день – чия земля? Калитчина! Їдеш два – чия земля? Калитчина! Їдеш три – чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає…»; «Обіцянка – цяцянка, а дурневі радість»; «… як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять – сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді й я Гершка обманю: на біса мені його факторство здалося? Сам куплю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші…»; Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»; Калитка про робітників: «Хлопці, гайда з хати! Тілько коти в таку пору сидять у хаті на печі, а робітники та собаки надворі повинні буть»; «… тілько й думають: їсти і спать – і жеруть, і жеруть, як з немочі, а сплять як мертві»; «Повірите, що у них тілько й думка – як би до сніданку; а після сніданку все погляда на сонце – коли б скоріше обідать. Чи воно таке ненажерливе, чи господь його знає! По обіді: сюди тень, туди тень – давай полуднувать, та ще коли б їли скоріще, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть! Він собі чавкає, а сонце не стоїть, котиться наниз; йому ж тілько й треба аби мерщій до вечері»; «Обікрали… ограбили… Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!».
- Параска – дружина Калитки. Герасим про Параску: «У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові»; Параска – Калитці: «Бий, бодай тобі руки посохли! І замолоду з синяків не виходила; бий і на старість! У! Харциз – коняку жаліє, а жінку бить збирається»; «Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук».
- Роман – син Калитки. Калитка про Романа – «Я придивився: як тілько вчений, так і голодранець: ні землі, ні грошей, і таки дурень дурнем – застав його (Романа) коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих ріхметиках шукать, як це робиться»; «Ну, вже це хазяйство допіка, нема тобі просвітлої години, раз у раз як у горшку кипить. От любимось з Мотрею, а через хазяйство нема часу і побалакать, поспівать любенько вкупці. Тепер ми вже й заручені, а волі нема».
- Савка – селянин, кум Калитки. «Страшно тілько без грошей, а з грішми… і чорт не брат»; «Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті згадуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От що цікаво!»; «Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»; «Давайте моє мені… З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»; «Буде здоров’я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає».
- Бонавентура – копач. Роман про копача: «Наче і розумний, а дурний. Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна – тілько нічого не робе»; «Я, слава богу, вік прожив, а і тріски чужої не взяв!»; «Я не люблю, знаєте, там всяких нежностей: перин, подушек. Є солома – добре, а нема – кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув – мало журився, проснувся, встав – встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув…».
- Невідомий – єврей, шахрай. «Так я сібє видумал новую комерцію: хороший будєт гендель, ежели удастся…».
- Гершко – фактор. «Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо»; «… як розум є – будуть гроші!»; «… без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток…».
- Мотря – наймичка у Калитки. Параска про Мотрю: «…я до неї привикла, вона до мене, дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів – одне слово, хазяйка біля всього; в хаті, як в кімнаті, я вже нездужаю, а проти неї, скільки їх у нас не було, ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять не нахваляться»; Роман про Мотрю: «Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка – сама за косарем зв’яже!»; «… вона дівчина чесна».
Головний герой п’єси – сільський багатій Герасим Никодимович Калитка, зустрічається з Невідомим – євреєм, який пропонує йому шахрайську махінацію: купити сто тисяч фальшивих рублів, заплативши за них тільки п’ять тисяч. Він залишає Герасиму зразки нібито фальшивих грошей, щоб той сам переконався у якості підробки. Калитка боїться йти в банк з "фальшивими" асигнаціями, і вмовляє зробити це свого кума, пообіцявши з кожної фальшивої тисячі сто справжніх карбованців, якщо справа вигорить.
Параска намагається умовити старого, щоб той дав дозвіл на шлюб Романа з Мотрею – вони кохають один одного, до того ж Мотря дуже вправна, гарна і працьовита дівка. Але Герасим хоче одружити сина з дочкою багатія Пузиря і вже множить ймовірний її посаг у своїй голові. Лає жінку, щоб вона не втручалася не у свої справи.
Герасим споряджає Романа і копача на оглядини до Пузиря, радіє, що нарешті залишився наодинці. Приходить Параска. Жінка просить чоловіка дати коней, щоб поїхати з Мотрею до церкви. Калитка не дає, бо «худоба грошей коштує, вона цілий тиждень робить на нас». Параска відповідає: «Та й я ж цілісінький тиждень на ногах і роблю не покладаючи рук». Але Герасим невблаганний, дружини йому не шкода, він пропонує їй шість верст йти пішки до храму. Суперечка між ними переходить у сварку і мало не закінчується бійкою.
Романа у Пузиря приймають погано – його відправляють обідати на кухню разом з челяддю, а в горниці пригощають панів та офіцерів. Калитка вислухав розповідь сина про це, розлютився і обіцяє помститися Пузиреві, коли отримає сто тисяч.
Приходить фактор Гершко Маюфес й пропонує Герасиму надійнішу справу – позичити п’ять тисяч рублів поміщику Смоквинова під заставу його земель. Збіднілий поміщик не зможе вчасно повернути гроші, і його земля стане власністю Калитки.
Кум натерпівся страху в банку, але все закінчилося добре – «фальшиві» гроші були прийняті. Герасим зважується провести махінацію в повному об’ємі і купує сто тисяч фальшивих грошей – цілий мішок. Радіє, що при купівлі обдурив Невідомого – дав йому три тисячі рублів замість п’яти. Коли вдома Калитка з Савкою відкрили мішок, то побачили, що він був заповнений звичайним папером – тільки зверху лежало кілька пачок з наклеєними на них зверху і знизу справжніми купюрами. Калитка у розпачі намагається повіситися, але в останню мить його рятує копач Бонавентура. Очунявши, Калитка ридає: «Пропала земля Смоквинова! Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
01.02.2023