«Ніч перед боєм» Олександр Довженко (дуже стислий переказ)

Читати онлайн дуже стислий переказ оповідання Олександра Довженка «Ніч перед боєм»

«Ніч перед боєм» Олександр Довженко (дуже стислий переказ)

Тема: відображення непоказного героїзму людей з народу – старих рибалок-перевізників, їхній вплив на формування бойового духу у воїнів – захисників Вітчизни. 

Ідея: уславлення героїчного подвигу народу у боротьбі проти фашистської навали. «Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!» 

З історії написання твору

У лютому 1942 року Олександр Довженко працював воєнним кореспондентом на Південно-Західному фронті. У провідних газетах з’являються його нариси, оповідання й дописи з глибинним осмисленням та узагальненням баченого. Цими творами зачитувались бійці на передовій та люди в тилу. 

Оповідання «Ніч перед боєм», засноване на реальних подіях й написане українською мовою, вперше було опубліковано в перекладі на російську мову в газеті «Красная звезда» №179 (5243), 1 серпня 1942 року, а потім поширювалось на фронті у форматі маленької «книжечки-метелика». Загалом цей насущний своєю проблематикою твір було опубліковано вісімнадцять разів дванадцятьма мовами. Його актуальність не втрачається і в наш час. 

Головні герої: 

  • Петро Колодуб – командир, герой Радянського Союзу. Колодуб про себе: «Я був тоді ще командиром танка, що залишивсь у німців з пробитим мотором. А до війни я був садівником. Сади колгоспам садив, співав пісень, дівчаточок любив та, мабуть, що й усе»; «Капітан Колодуб так тепло і разом з тим з такою тонкою, знайомою всім іронією усміхнувся, що за ним тихо усміхнулася вся землянка»; «Командир умів оповідати. Вони були добрі бійці, і Петро Колодуб любив їх»; «… про вас і пишуть у всіх газетах і на зборах говорять як про людину безстрашну і невтомну»; «… секрет таки у мене дійсно є.... одним словом, звичайний наш український дід-рибалка перевернув мені тоді всю душу»; «… де б я не був, як би не гули навколо мене ворожі вихори, їм ніколи вже не затушить того вогню, що викресав з мене колись у човні дід Платон... Що наше життя? Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ? – голос капітана зазвучав, як бойова сурма. – Я, хлопці, у бою сторукий, помножений стократ на гнів і ненависть!..».
  • Діди-перевізники. «Діди йшли попереду із сітками дуже повільно, ніби на звичайну нічну риболовлю, і, здавалося, не звертали жодної уваги ні на гарматну стрілянину, ні на рев німецьких нахабних літаків, – одним словом, увесь німецький феєрверк, що так замучив нас за останні дні важкого відступу, для них ніби не існував зовсім»; «… діди, мов добрі річні духи. Вони були сміливі, діди оті, сердиті й не боялися смерті».
  • Дід Платон Півторак. «Він стояв на кормі з веслом, суворий і красивий, і дивився вперед поверх нас»; «Дід вірив у нашу перемогу. Він був для мене живим грізним голосом нашого мужнього народу»; «По сухому темному лицю текли сльози і падали в Десну».
  • Дід Савка. «Савка вийшов із своєї хатки і дивився на нас, як намальований. Було йому літ сімдесят чи, може, й більше. Він був маленький, з підстриженою борідкою. Був би він сильно схожий на святого Миколу-угодника, коли б величезна, мов коров'ячий кізяк, стара кепка не лежала у нього на ушах та землистого, так би мовити, кольору светр не висів на ньому, як на хлопчику батьків піджак»; «Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської і дитячої крові».

Другорядні герої: 

  • Іван Дробот – онук діда Савки. «… молодий танкіст з надзвичайно приємним і скромним лицем».
  • Боєць Борис Троянда. «… хвилювався увесь час більш за всіх. Він не вмів плавати»; «Я, діду, ненавиджу фашизм усією душею».
  • Овчаренко – один з наймолодших бійців, вперше йде в бій.
  • Інші бійці.

У землянці, де зібралось приблизно 30 чоловік, Іван Добробут питає капітана Петра Колодуба про його "внутрішній секрет", який робить його непереможним і безстрашним у бою. Петро відповів, що його змінила зустріч з дідами-перевізниками, коли його частина відступала під натиском німців й мусила переправитися через Десну. 

Всю дорогу два діди-рибалки Савко і Платон обговорювали між собою відступаючих, казали, що справжні солдати повинні захищати свій край і людей, а не тікати від смерті, бо кому судилося померти, то смерть його будь-де наздожене. 

Боєць Троянда спробував сперечатися з дідами, сказав їм, що ненавидить фашистів до глибини своєї душі. На цю заяву дід Платон відказав, що в того душа мала, якщо страх смерті більший, ніж ненависть до ворога. А Петру Колодубу пояснив, що бійці сповнені не тими емоціями: у них має бути не жаль та скорбота, а ненависть до ворога і презирство до смерті, адже перемагають горді, а не жалісливі. 

Саме ці слова діда запали у душу і свідомість Петра й зробили тим, ким він зараз став – славнозвісним, непереможним героєм, у бою сторуким, помноженим стократ на гнів і ненависть!..

Петро поділився з бійцями своїм бажанням – після війни побачити діда Платона. Але молодий танкіст Іван Добробут сказав, що, на жаль, це бажання командира нездійсненне, бо дід Платон загинув. А потім розказав, як це сталося.

Коли бійці радянської армії переправилися через Десну, нагрянули німці і зажадали, щоб діди теж переправили їх через річку. Вони хотіли наздогнати відступаючих. Діди повезли їх, але коли вже були на бистрині, попрощались один з одним, попросивши пробачення, і перевернули човни. Втопили і німців зі зброєю, і себе. Доплив до берега лише він – Іван Добробут, онук діда Савки.

Всі встали. Цілу хвилину сім'я бійців стояла мовчки. Колодуб був блідий і урочистий. Потім на мить він став на одно коліно, і всі послідували за його рухом.

– Готові до бою? – спитав Колодуб і виріс перед бійцями, як дід Платон на Десні.

– Готові на будь-який огонь!!! – відповіли бійці.

Цитати з твору:

  • «Бійці сиділи у присмерку в найрізноманітніших позах, притулившись один до одного чи обнявши один одного. Всі вони були різні і всі рідні. Усіх їх об'єднувало одне почуття єдиної сім'ї, те незабутнє і неповторне, що перед лицем щоденних небезпек гуртує на війні чисті серця юнаків, що лишається потім людині найдорожчим спогадом на все її життя».
  • «Пройдуть літа, загояться рани, приорються ворожі кладовища, забудуться пожарища і многі події поплутаються в сивих головах од частих спогадів і перетворяться уже в оповідання, але одне зостанеться незмінно вірним і незабутнім – високе і благородне почуття товариства і братства всіх юнаків, що розбили і стерли з лиця землі фашистське божевілля».
  • «Чого вони так тієї смерті бояться? Раз уже війна, так її нічого боятися. Уже якщо судилася вона кому, то не втечеш од неї нікуди».
  • «А не знають, трясця їх матері, що вже кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не врятує. Не здожене куля, здожене воша, а війна своє, казав той, візьме...».
  • «Що у військовому статуті сказано про війну – ну? Хто скаже? Мовчите, вояки. Сказано: коли цілиш у ворога, возненавидь ціль».
  • «Душа, хлопче, вона буває всяка. Одна глибока і бистра, як Дніпро, друга – як Десна ось, третя – як калюжа, до кісточки, а часом буває, що й калюжки нема, а так щось мокреньке, неначе, звиняйте, віл покропив».
  • «Стійте тікать! Чим же далі ви тікаєте, тим більше крові проллється! Та не тільки вашої, солдатської, а й материнської, й дитячої крові».
  • «Людська душа молодецька сильніша за всяку танкетку! Була, єсть і буде!».
  • «Не з тієї пляшки наливаєте. П'єте ви, як бачу, жаль і скорботи. Марно п'єте. Це, хлопці, не ваші напої. Це напої бабські. А воїну треба напитися зараз кріпкої ненависті до ворога та презирства до смерті. Ото ваше вино».
  • «Жаль підточує людину, мов та шашіль. Перемагають горді, а не жалісливі!».
  • «Що наша кров, коли страждає вся наша земля, увесь народ?».

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Освіта.ua
01.02.2023