Тема: розповідь про дорослішання підлітка та його пошук моральних орієнтирів у житті.
Ідея: утвердження думки, що проблеми сьогодення можуть бути вирішені лише завдяки розумінню минулого.
Про автора твору
Українська журналістка, письменниця, поетеса, сценаристка Ірен Роздобудько народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. Вона є неодноразовою переможницею літературного конкурсу «Коронація слова» і володаркою титулу «Золотий письменник України».
Дівчинці було 6 років, коли вона написала своє перше оповідання – «Казку про Чайник і Матрьошки». Письменниця згадує: «Фантазувати й розповідати вголос різні історії я почала ще в дитячому садку, коли не вміла писати. А записувати – у шість років. Коли вперше в цьому ж віці випадково потрапила до бібліотеки, була вражена полицями з книжками, здивована тим, що ці книжки написали люди, і вирішила, що моя книжка теж колись стоятиме на такій полиці. Але про те, що книги пишуть «письменники», я тоді ще не знала».
У шкільні роки Ірен мріяла про сцену, однак у старших класах зрозуміла, що великої актриси з неї не вийде, а тому вступила на заочне відділення факультету журналістики Київського національного університету і з 16 років почала працювати у різних сферах діяльності. У 1988 році вона переїхала до Києва й стала працювати головним редактором журналу «Караван історій. Україна».
В одному із інтерв’ю Ірен Роздобудько запитали: «Що в житті підштовхнуло вас до задуму пригодницької повісті «Арсен»? Письменниця відповіла: «Книгу, як завжди, писала таку, яку б я сама хотіла прочитати в дитинстві – щоб там була якась загадка, розслідування, таємнича історія роду, небезпека і стосунки з дорослими. Я давно впевнена в тому, що діти набагато кращі і розумніші за дорослих. Всі вони народжуються талановитими, чуттєвими до несправедливості, добрими і дуже чітко знають, що є добро, а що – зло… Люди, які забувають і втрачають пам‘ять про своє дитинство, стають нудними прагматиками, проходять повз всі шанси, які трапляються на їхньому шляху. Тому так важливо зберегти в собі віру в романтику і в те, що мрія рано чи пізно здійснюється… Герой книги Арсен часто запитує себе: «Де воно, справжнє життя?» Я б сама йому відповіла так: «Воно – поруч. Варто лише поставити перед собою мету і почати рухатися до неї».
Персонажі твору:
- Арсен. «Я часто питаю себе – де воно, справжнє життя? Невже лише під обкладинками книг, на дисках з фільмами чи у піснях про війну? … Часом думати про те, що все це так і лишиться під тими обкладинками, геть нестерпно – аж хочеться тікати світ за очі. Сісти на корабель і відчалити в якусь "гарячу точку»; «Я мрію про подорожі, загадки, скарби і небезпеку. Але де те все знайдеш?! Хіба в комп’ютерних іграх. Спершу я так і робив – цілими вечорами кнопки натискав. То з роботами боровся, то з інопланетянами воював, то скарби шукав. Потім мене пробило: ну й дурня! Сидиш у кріслі, точиш чіпси, мов миша картон, працюєш лише пальцями, а вдаєш, що світ підкорюєш! І скільки ж нас таких по всьому світу? Мільйон? Більше? Сидимо, жиріємо і вдаємо з себе героїв. Віртуальних. У разі небезпеки – клац! – перезавантажився і – знову на коні. Це, як на мене, принизливо...»; «Але ж ця моя особиста доля не починається зненацька, мов злива! Вона має свої витоки. І що глибше вони занурені в часі, то багатшою може бути людина. Хоча б тому, що знає, хто вона, звідки походить її рід і які люди започаткували його»; «в мене доволі багата уява. Варто на чомусь подумки сконцентруватись, як я починаю жити тим життям, яке сам собі малюю. Тоді в голові виникають тисячі картин, від яких важко відірватися. Бо ті картини набагато цікавіші за все те, що відбувається довкола»; «… мені спало на думку, що моя зустріч з Айрес дуже подібна до зустрічі Макара і Марії. Ух ти, точно: я ж теж спершу сприйняв її за хлопця!».
- Юля – мама Арсена. «Коли ми з Юлею йдемо поруч – до магазину чи в кіно – всі думають, що вона моя старша сестра»; «… моя матуся така молода і "кльова". Вона ходить у джинсах і модних футболках, струнка й довгокоса»; «… вона каже, що найголовніший чоловік у її житті – це я. Решта її не обходить! Але я не такий уже малий, щоб не знати, як їй буває самотньо. Я не думаю, що жінка – особливо така, як моя Юля – має жити лише піклуванням про мене і хліб насущний»; «моя мама завжди вміла мене розуміти».
- Тато Арсена. «На тата я досі серджуся. Ось якби в мене була така дружина, як Юля, навряд чи я зміг би піти до іншої. А він пішов…».
- Нійолє – зведена сестричка Арсена. «… гарненька, білява, з великими очима і кирпатим носиком. Це робило їі обличчя незвичайним і водночас дуже кумедним»; «дівчинка була хоч і мала, але горда».
- Айрес – сільська подруга Арсена, в яку він закохався. «… це був худорлявий хлопець у тільняшці й обрізаних вище колін джинсах. На обличчі – масивні мотоциклетні окуляри, що закривали більше ніж пів обличчя. З-під бейсболки, вдягненої козирком назад, виглядав світлий короткий «хвіст». На руках – потерті шкіряні рукавички з обрізаними пальцями, на ногах – стоптані кросівки. У вусі – майже так само, як у мене, – стирчало кілька кульчиків» (перше знайомство Арсена з Айрес, коли він сприйняв її за хлопця).
- Дід Олег і бабця Ліда – дідусь та бабуся Арсена з боку батька. «… доглядати за малими і розповідати їм казки було його (діда) обов'язком».
- Макар і панночка Марія – батьки Арсена (предка) та прийомного сина Яреми. «… трохи подорослішавши, Макар розпочав самостійно навчатися різним «панським мудрагелям». А ці «мудрагелі» можна було почерпнути з книжок»; «…на книжкових полицях нашого «прапра» з'явилися і Жуль Верн, і Майн Рід, і Марко Вовчок з Іваном Франком та Ольгою Кобилянською. І навіть зовсім несподівані книжки англійських економістів, етнографів та істориків – тобто тих розумних людей, які писали про облаштування життя на землі. Через це парубка вважали в селі дивакуватим»; «Він любив блукати лісом і міркувати про облаштування світу, про мандрівки і відкриття»;
- Арсен і Нійолє – предки Арсена і Нійоли, на честь яких діти отримали свої імена.
- Арсен – син Макара та Марії. «Арсен був справжнім розбишакою. Він дуже рано почав рахувати, читати й писати. А коли йому ледве виповнилося вісім років, організував у селі «військо Робін Гуда» з таких самих малюків, як він. І керував ним, як справжній полководець. «Військо» крало курей у заможних селян і підкидало бідним. В одинадцять років Арсен уперше втік із дому, намагаючись дістатися берегів Африки. Там він хотів полювати на тигрів і стати ватажком абориґенів. У дванадцять сам пішов до лісу і пробув наодинці з природою кілька діб, полюючи на ведмедя. В тринадцять пішов із циганським табором і опинився з ним аж у Бессарабії. Одне слово, це була неймовірно жвава дитина».
- Нійола – дружина Арсена. «…Була вона, мов екзотична пташка, не схожа на жодну дівчину чи молодицю з нашої околиці. Адже всі тутешні жінки й дівчата були чорнокосі й чорнобриві, з великими карими очима, з яскравим рум’янцем на щоках. Усі повновиді, міцні й дужі. А ця нагадувала тендітного нічного метелика. Усе в ній було світлим і блідим. Довгі біляві коси, порцелянове обличчя, світлі брови і прозорі блакитні очі. Вона, здавалося, була зліплена зі снігу»; «Розпускали чутки, що вона – відьма, що спокушає і зводить зі світу людей, а ще ходить по ночах у стайні і псує худобу, як це роблять справжні відьми. І від того у корів пропадає молоко». «…. пара (Арсен та Нійола на фото) була неймовірно красивою. Особливо дівчина. Очі у неї були – не брешу! – майже на пів обличчя. Біляве волосся хвилями спадало на плечі. Вона була у світлій сукні й маленькому мереживному капелюшку з бантиком. У тонкій руці тримала гаптовану бісером сумочку. З під складок довгої сукні виглядали такі ж світлі чобітки з бантиками. Дівчина була тоненькою, мов тростинка. Вона посміхалася. Юнак дивився серйозно. Його рука лежала на плечі дівчини. Він теж був красивим – високим, струнким, в елегантному чорному костюмі з білою смужкою. З охайно зачесаним назад волоссям. Його риси здалися мені знайомими. Він був схожим на діда Олега і… трошки на мене, якби мені було років двадцять. Я здогадався: це був знімок Арсена і Нійолє. Так ось якими вони були! Молодими, гарними, закоханими…».
- Ярема – прийомний син Макара та Марії. «…Ярема ріс хворобливим і доволі відлюдкуватим хлопчиком. До того ж, хтось із мешканців села повідомив йому, що він не є рідним сином родини, а лише підкидьком. Або, як кажуть у селі, байстрюком. Хлопець не міг пройтися селом, щоб не почути знущальні слова: «Байстрюк! Байстрюк!» Як не заспокоювали його прийомні батьки, як не переконували у своїй любові, хлопець похмурнів з кожним днем»; «Макар і Марія ставили його за приклад молодшому братові».
Головний герой, від імені якого йде розповідь, 13-річний хлопець Арсен. Він – мрійник і вигадник різних історій, у яких відводить собі героїчну роль. Ночами, а іноді навіть вдень, уявляє себе то піратом, то відважним лицарем, то приборкувачем диких коней або винахідником приладу, який дозволив би розкривати різні таємниці, мандрувати в часі й просторі.
Але Арсен розуміє, що спочатку треба вивчитись, заробити гроші, хоче, щоб Юля (так він називає свою маму) залишилася «в надійних руках» і не сумувала без нього. Адже тато їх давно покинув, у нього нова сім’я, є дитина – дівчинка. Хлопець не хотів просидіти все канікулярне літо в київській квартирі. Він хотів пригод, хотів розгадати таємницю свого роду, про яку йому, малому, колись розповів дідусь Олег – батько тата.
За цією легендою, далекий пра-пра-прадід Макар невідомо звідки приніс додому глек із золотом. На другий день хтось його вбив, а золото зникло. На підлозі залишилася пляма крові, яку ніяк не могли відмити. У злочині та крадіжці звинуватили молодшого сина Макара – Арсена (на честь якого, власне, і назвали «сучасного» Арсена). Виходить, що він носить ім’я батьковбивці. Як було насправді, досі ніхто не знає. Тож Арсен, залишивши мамі записку, зважився без її дозволу гайнути в село, до бабці з дідом, яких не бачив п’ять років, і розкрити таємницю.
Дід Олег і його дружина бабуся Ліда – це батьки Арсенового тата. Вони живуть у селі неподалік від Києва. Раніше хлопець часто бував у них, а коли його батьки розлучилися, перестав приїзджати. Мамині батьки були геологами і загинули десь у Сибіру ще до його народження.
Після розлучення батьків Арсен став справжнім бешкетником. Особливо зненавидів він математичку Ганну Павлівну – саме вона на весь клас сповістила про розлучення його батьків. Одного разу Арсен прийшов на урок математики розхристаним, і вона назвала його «аргентинським мачо». Після цього випадку Арсен проколов собі вухо і став носити кульчика.
Юля просила сина добре вчитись, і він старався її не засмучувати, от лише з математикою через Ганну Павлівну не дуже виходило, хоча сам предмет хлопець любив і знав.
До районного центру Арсен доїхав автобусом, а далі пішов сільською дорогою пішки. Раптом почув позад себе дирчання мопеду. Під’їхав якийсь хлопець і запропонував підвезти Арсена в село. Коли приїхали, він зрозумів, що його везла дівчина. Її звали Олександрою, та всі називали її Айрес, бо вона хотіла поїхати в Аргентину, в Буенос-Айрес, коли виросте, щоб розшукати своїх батьків. Жила вона в будинку родинного типу, або ж коротше – БРТ.
Коли Арсен підійшов до будинку бабусі й дідуся, на ґанку з’явилась маленька білява дівчинка, на вигляд років п’яти. Вона помітила Арсена і першою заговорила до нього, а згодом покликала і бабусю. Бабуся і дідусь були дуже раді приїзду свого онука. Від них Арсен дізнався, що дівчинка – його зведена сестра з дивним ім’ям Нійолє. Так її назвали на честь прапрабаби, дружини прапраАрсена, яку він привіз з Прибалтики.
Наступного ранку Арсен вирушив до річки купатися. Поки йшов селом, його всі впізнавали – село вже знало, що до Іванюків приїхав онук, і не якийсь, а саме Арсен, названий на честь свого предка. Дід Микита, власник кози з дивним ім’ям Зоряна Петрівна, розповів про Білу Даму, що ходить ночами селом разом зі своєю свитою. Арсен розпитав Айрес про неї. Виявилось, що вона – привид Нійолє, яку вважали відьмою й яка замерзла в лісі. Арсен попросив Айрес допомогти йому у розгадці таємниці свого роду. Дівчина погодилась.
Ввечері, перед тим, як йти спати, Арсен і Нійолє попросили дідуся Олега розповісти про їхніх предків. Ця історія починалась з того, що батьки Макара були кріпаками і жили бідно. Коли у 1861 році всім було даровано волю, селяни місцевого пана Островершенка не вийшли на роботу. Так вони вирішили помститися своєму лютому хазяїну. Недоєні корови на фермі пана зчинили лемент на все село. Так минуло три доби. Малий Макар, який був у пана пастушком і знав всіх корів поіменно, не витримав, вночі пробрався на ферму і видоїв всіх змучених тварин.
Вранці на ферму зайшла юна панночка Марія – дочка пана Островершенка від красуні-циганки, яку вона йому залишила на згадку про палке кохання. Панночка знайшла сплячого Макара на сіні разом з коровами. Так відбулася перша зустріч Макара і Марії. Пан Островершенко подарував родині рятівника його корів хутір, і відтоді вони стали заможними.
Через десять років Макар з Марією зустрілись вдруге на лісовій галявині. Спочатку він сприйняв її за парубка (Марія хвацько їздила на коні, стріляла з рушниці, носила штани…), та потім зрозумів, що перед ним дівчина, і згадав про першу зустріч – тоді дівчинка здалася йому ангелом. Вони покохали один одного.
Арсен потоваришував з Федором – сином фермера, який вирощував бичків. Серед них був дворічний бичок Чорний, якого Федір хотів приборкати на честь Айрес. Арсен вирішив приборкати Чорного на честь Айрес раніше за Федора.
Ввечері дідусь Олег продовжив свою розповідь.
Макар з Марією стали таємно зустрічатись у лісі. Про це дізнався батько Марії
і подумав, що Макар залицяється до Марії заради грошей, тому сказав, що позбавляє доньку спадку. Макар забрав кохану в тому, в чому вона була, і одружився з нею. Вони жили щасливо, от тільки дітей у них не було. Та одного дня хтось підкинув їм під ворота дитину. Хлопчика охрестили Яремою і стали виховувати, як рідного. Коли він підріс, хтось у селі розповів йому, що він не рідний, байстрюк. Через декілька років у Макара та Марії народився син Арсен, і Ярема через це дуже переживав, намагався бути покірним, працьовитим, бо боявся, що батьки його розлюблять. Марія та Макар втішали його, як могли.
А ось Арсен змалечку був жвавою дитиною, його тягнуло у мандри. Коли він виріс, то поїхав у Прибалтику по бурштин. Через деякий час прислав телеграму, у якій просив дозволу на одруження. Макар розсердився і дозволу не дав, наказав негайно вертатись додому. Після цього Арсен зник. На цьому дідусь закінчив свою розповідь, бо дітям була пора спати. Але пообіцяв продовжити її іншим разом.
На другий день Арсен вранці попрямував до Федорового бичка Чорного і побачив у загорожі Федора. Замість того, щоб змагатися з бичком, юний тореадор чухав Чорного за вушком. Арсен сказав товаришу, що таке змагання нечесне. Хлопці побилися. Їх розборонив батько Федора, а потім розповів, як він сам колись став відомим тореадором. З часом вбиті тварини почали йому снитись, тому він покинув цю діяльність, і створив ферму, де почав вирощувати биків.
Наступного дня Арсен написав для Айрес записку: «Синьйорино! Якщо Ви хочете побачити кориду в місячному сяйві – будьте біля загорожи з бичками рівно опівночі» і передав її дівчині за допомогою Нійолє. Він ледве дочекався вечора і першим за всіх пішов спати. Але насправді – подався до загорожі з Чорним. Айрес він не побачив – вона ховалася за деревом, але її відсутність не зупинила намір хлопця позмагатися з бичком. Арсен зняв з себе сорочку і став дражнити нею тварину, нібито плащем тореадора. Закінчилася корида тим, що сорочка хлопця лишилась на рогах Чорного, а його самого врятував паркан. З-за дерева вийшла Айрес – вона плескала в долоні і вигукувала «Браво!» А потім поцілувала Арсена.
Увечері Арсен з Нійолою попросили бабусю продовжити розповідь про своїх предків.
Три роки від Арсена не було ніяких звісток, та одного зимового дня він повернувся на автомобілі зі своєю тендітною й красивою дружиною. Вона мала дивне ім’я – Нійолє. Батьки їх радо прийняли, але щастя молодих тривало недовго. Нійолу усі місцеві жінки не любили, вважали відьмою, бо їхні чоловіки приділяли їй дуже багато уваги.
З початком Першої світової війни Арсен пішов у військо і пропав на шість років. Нійола залишилась зовсім сама і перестала без потреби виходити з дому. Ярема допомагав їй по господарству. Перед смертю Марія розповіла родині про глек з золотом, який їй дав перед від’їздом за кордон батько на знак прощення. А от де саме вона закопала цей глек, Марія сказала лише Макару. А ще заповіла Яремі і Нійолі одружитися. Нійола категорично відмовлялася виходити за Ярему, але Макар її умовив. У день вінчання повернувся Арсен, і щастя до молодої жінки повернулося, хоча нестатки в родині були великими.
Ярема умовляв використати гроші матері і поїхати за кордон. Арсен був проти, бо в цей час у нього з Нійолє народився син Микола – батько діда Олега, і треба було почекати, поки дитина підросте. Макар не знав, кого з синів слухати, та все ж одного вечора пішов в ліс і викопав глек з грошима. Наступного ранку його знайшли вбитим. Ярема викликав міліцію, і в кімнаті Арсена під ліжком знайшли закривавлений молоток. Арсена забрали назавжди. Нійолє сама виховувала сина, а одного дня вкоротила собі віку – пішла взимку в ліс і замерзла. Згодом зник і Ярема – він кудись виїхав. Малого Миколу віддали на виховання чужим людям. Він хотів усім довести, що його батько не винен, але не встиг – загинув на війні у 1943 році.
Вислухавши всю історію, Арсен переконався, що його прапрадід насправді не винен у скоєнні злочину, і ще більше захотів якомога швидше дізнатися правду.
Арсен з Нійолє принесли гостинці від своєї бабусі мешканцям БРТ. Софія Михайлівна, мама усіх діточок, розповіла, що її чоловік Яків Степанович працює директором місцевої школи, захоплюється історією села і мріє відкрити у сільському клубі невеликий музей. Майбутні експонати, які він збирав у місцевих мешканців, поки що зберігаються на горищі.
Арсен довідався у дідуся, що той теж віддав Якову Степановичу коробку від сигар, у якій були якісь папери, написані незнайомою мовою. Айрес допомогла Арсену знайти ту коробку, і хлопець за допомогою словника у комп’ютері прочитав їх. Це був лист Нійолє синові, у якому вона розповідала, як до неї прийшов Ярема й почав вкотре умовляти вийти за нього заміж. А коли вона знову йому відмовила, кинув їй на коліна золоті монети. Тож Нійолє здогадалась, хто насправді був вбивцею Макара і крадієм золота.
Арсен розповів Айрес про своє розслідування, і їй ця історія дуже сподобалась. Коли хлопець сказав, що треба ще розгадати таємницю Білої Дами, дівчина винесла з гаража біле простирадло і дерев’яну маску-обличчя. Ту саму, що її бачив Арсен біля свого вікна… Хлопець спочатку обурився, що Айрес стільки днів дурила його, але пробачив, коли дівчина пояснила, що вона намагалася таким чином «оживити» одну з легенд села. Тепер, після оприлюднення історії про глек з золотом та вбивство Макара, Біла Дама зникне.
Арсен провів у селі все літо!
По-перше, Арсен став працювати на конефермі, куди влаштував його батько Федора, і заробив гроші на новеньку мобілку.
По-друге, після розслідування Арсена Яків Степанович, відкрив у сільському клубі музей історії села. Арсен з дітьми з БРТ допомагали його облаштовувати.
У липні до Арсена приїхала мама, щоб разом їхати на море. Але він не захотів, і Юля його зрозуміла. Вона провела декілька днів у компанії бабусі, дідуся і малої Нійолє, а потім сама поїхала на море.
У серпні по Нійолє приїхав тато. Він налагодив стосунки з Арсеном, і хлопець цьому був радий.
Літо закінчувалося, але Арсену зовсім не хотілось покидати село і розлучатися з Айрес. Коли вона везла його на своєму мопеді на зупинку автобуса, хлопець згадав, як на початку літа вона так само везла його в село. Він хотів, щоб ця мить тривала як можна довше. На прохання Арсена Айрес пообіцяла берегти місцеві легенди.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.