 |
Читати онлайн стислий переказ казки-притчі Івана Липи «Перестиглий овоч» |
«Перестиглий овоч» Іван Липа (стислий переказ)
Про казки Івана Липи
Іван Липа – лікар за професією, один із засновників конспіративного товариства «Братерство тарасівців», що становило своєю метою відродження національної свідомості українського народу, письменник і видавець.
Казки у творчості Івана Липи посідають визначне місце. Він творить єдинi в українськiй лiтературi космiчнi казки-поеми, як «Колесо Життя», «Дух Всесвiту» та низку притчових казок. Залишаючись за структурою, словесним матеріалом та формою казками, вони по суті були філософськими оповідями.
У кожній казці пропонувались дорослим і юним читачам для розгляду й осмислення питання стосовно духовних цінностей й одвічного боріння. Звучала гордість за свій народ, про який в одному з останнiх прозових творiв I. Липа прогностично писав: «Народ, що в незапам’ятнi, в незнанi вiки мiг посiсти таку родючу землю, може найбагатшу в свiтi, той народ чогось вартий, бо не святе небо се йому дарувало, а було здобуте жорстокою боротьбою, смiливостю, одностайностю... Кожний народ, се – овоч своєї землi. Яка сила землi, така сила й народу. Народ, що за одно столiття вдвiчi помножується, народ, що старанно плекає в своїх надрах ґенiяльнiсть, що береже її стихiйно в своїй скарбницi до слушного часу, – той народ колись стане проводирем свiта».
1929 року у Львовi у видавництвi «Свiт дитини» вийшла збiрка казок I. Липи «Тихе слово». До неї увійшла і казка «Перестиглий овоч», написана письменником 10.01.1921 р. в Тарновi (першодрук у календарi «Днiпро» на 1923 р.).
Тема: зображення людської жадібності на прикладі персонажа казки – власника «дерева життєвих радощів»; символічний образ чудодійного овоча.
Ідея: осуд людської скупості та возвеличення щедрості рідної землі та людської щедрості; думка про те, що щастя й добробут народу залежить від самого народу.
Було це в тяжкі для всього народу часи.
У садку одного індуса росло дерево життєвих радощів. Воно родило тільки раз за все своє життя і то лише один плід. Народ чекав на нього, як на Бога, сподівався, що він дасть їм щастя й почнеться нове життя.
І от дерево розцвіло, на ньому зав’язався овоч, почав рости і наливатися. А коли дозрів, став виблискувати вдень, як діамант, і світитися вночі, як місяць. Життєдайні пахощі від нього розлилися по країні.
Багаті й бідні, старі й молоді, здорові й слабі люди приходили до індуса з проханням продати їм шматочок чудодійного овоча. Вони говорили індусу: «Він дозрів для всіх нас! Поділи на нас усіх! Нехай хворий стане здоровим, сумний – веселим! Нехай настане щастя в нашому нещасному краю!» Але жадібний індус всіх проганяв. Йому хотілося, щоб овоч виріс ще більше, і тоді продати його дорожче. Кожен день посилав слуг на базар, щоб довідатися, скільки заплатять за нього. Слуги доповідали: «Дають сім верблюдів! Дають сім слонів! Дають табун коней!..» А індус тільки весело сміявся. Та одного разу слуги сказали: «Уже нічого не дають!»
Індус придивився до овоча і побачив, що той зморщився, поменшав, зникло його сяйво, не чути пахощів. Він зрозумів, що овоч більше не буде рости, і вирішив його зірвати й віднести до самого раджи. Коли ж приглянувся зблизька, з жахом побачив, що овоч перестиг. Взяв його в руки, а овоч луснув і розлився сморідним брудом, від якого люди тікали світ за очі.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
15.11.2022