 |
Читати онлайн стислий переказ оповідання Антона Лотоцького «Данило-король» |
«Данило-король» Антін Лотоцький (стислий переказ)
Тема: розповідь про Данила Галицького – одного з найвидатніших державних правителів і полководців в історії Української держави.
Ідея: поглибити знання дітей про Україну та її населення у давні часи; виховувати гордість за історичне минуле.
Про Антона Лотоцького
Антін Лотоцький народився 13 січня 1881 року у с. Вільховець поблизу Бережан на Тернопільщині. У домі Лотоцьких панувала творча атмосфера, яка мала великий вплив на світогляд майбутнього письменника. Батьки виховували у хлопця любов до рідного народу, його звичаїв та традицій.
Літературний талант Антона виявився дуже рано. Уже під час навчання в Бережанській українській гімназії він разом із братом Володимиром видає гумористичний журнал «Небилиці». Після закінчення гімназії А. Лотоцький вступає на філософський факультет Львівського університету, а з 1911 працює учителем української гімназії в Рогатині, де був одним із ініціаторів заснування товариства «Молода Січ».
Згодом залишає вчительську працю, щоб зайнятися письменницькою та видавничою діяльністю. Багато зусиль докладає для становлення дитячого часопису «Світ дитини», де у формі казки популярно розповідав біографії письменників, художників чи артистів. Таким чином він висвітлює біографії Т. Шевченка, Ю. Федьковича, А. Чайковського, Б. Лепкого, О. Новаківського та багатьох інших. У 1934 році у львівському видавництві «Світ дитини» вийшло його чотиритомне видання «Історії України для дітей» від найдавніших часів до початку Першої світової війни.
Усього перу письменника належить майже дев’яносто книжок. Напередодні Другої світової війни Антін Лотоцький написав свій найпопулярніший твір – книжку історичних оповідань “Княжа слава”, яка зразу ж набула популярності, нею зачитувалися і дорослі, і діти, вона по праву називається живою енциклопедією княжого періоду України-Русі. 28 травня 1949 року А. Лотоцького не стало. Похований він на Личаківському цвинтарі у Львові.
Історична довідка про короля Данила Галицького (1201–1264)
Після вторгнення монголів (1240 р.) князь Данило поставив перед собою мету – об’єднати Русь для відсічі Орди. Шукаючи союзників серед західноєвропейських країн, він звернувся до Папи Римського Інокентія IV з пропозицією організувати хрестовий похід проти монголів. Зі свого боку обіцяв дати згоду на унію – об’єднання православної та католицької церков.
У 1253 році в Дорогочині Данила назвали королем Галицько-Волинського королівства. Але Рим не допоміг у боротьбі з Ордою, вирішивши, що князь сам її зупинить, тому Данило розірвав контакти з Папою й боровся з Ордою власними силами. Він був блискучим полководцем, запровадив у галицькому війську бронювання коней та метальну артилерію.
В останні роки свого життя Данило Галицький приділяв велику увагу розвитку та укріпленню держави, будував нові міста. Найголовнішими з них були Львів в Галичині і Холм за Бугом, куди він переніс столицю свого князівства. Влітку 1264 року Данило помер. Похований у церкві святої Богородиці в місті Холмі.
У Галицько-Волинському літописі XIII століття, де висвітлюється історія Галичини і Волині, мовиться: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбством він світився. Був із братом своїм Васильком».
Коли князь Данило повернувся ще з одного переможного походу на ятвягів, що шарпали межі його держави, то застав у Галичі послів від короля Белі. Той просив підмоги у війні з чеським королем. Данило рушив йому на поміч, побув у нього кілька днів, лишив допоміжне військо, а сам повернувся в Галич.
Перед від'їздом Беля розповів про свої задуми щодо австрійської спадщини. Улітку 1246 р. австрійський герцог Фрідріх загинув у бою, і після нього не залишилось ні сина, ні дочки, тільки сестри й племінниця Гертруда. Тож його землі хотів захопити чеський король. Беля порадив Данилу оженити сина Романа на Гертруді і таким чином здобути спадщину – Австрію та Стирію. Данило погодився, бо сподівався, що тоді буде мати на заході опору та поміч проти татарів. Княжич Роман обвінчався з Гертрудою і став австрійським князем.
Воюючи в Чехії, Данило довідався, що в місті Носельті є полонені українці й поляки. Він зібрав військо, визволив бранців і на знак перемоги повісив на замку свій прапор. Чеський воєвода Гербурт прислав Данилові меч на знак того, що здається князеві. Тоді Данило з союзниками вийшли з Чехії і повернулися додому.
Коли князь Данило був у Кракові, на нього чекало посольство від Папи Римського. Посли принесли князю королівську корону й скіпетр – символ влади, жезл, оздоблений дорогоцінним камінням.
Велична коронація проходила у місті Дорогичин в присутності вищого духовенства католицької церкви. Легат Опізо у своїй промові висказав радість, що такий могутній, розумний і лицарський володар, як князь Данило, з'єднується із святою римською Церквою, і передав йому та всьому народові папське благословення.
Коли Данило з сином Левом повертався з походу на ятвягів, йому сподобалася гора біля річки Полтви. За те, що син показав себе хоробрим воїном, князь вирішив побудувати на цьому місці місто і назвати його – Львів.
Княжич поцілував батьку руки і сказав: «Дякую, батечку! Цей город буде мені так само любий, як тобі Холм». Так почалося будівництво і заселення міста Лева.
По всій Галицько-Волинській державі життя відроджувалося наново. Піднімалися з руїн міста, процвітав промисел і торгівля, хлібороби спокійно обробляли поля в надії, що страшне татарське лихоліття минуло і уже не вернеться.
Упевненості додавали укріплені міста та переконання, що тепер, коли Данило приступив до унії з Римом, увесь християнський світ стане разом з ним до боротьби проти татар. Бо вони загрожують не тільки українським землям, але й усім західним та південним державам, що розташовані на галицьких межах. Данило говорив сину Васильку: «Всі ж розуміють, що як я впаду в боротьбі з татарами, то скоріше чи пізніше і їх жде така сама доля». Це признавав і Василько: «Наша держава – це немов вали й гострокіл кріпости. За грудьми наших дружин Европа має спокій, але як ми впадемо, тоді горе їй».
А через кілька днів по цій розмові прибув княжич Роман, якому прийшлося залишити своє князювання на австрійській землі, бо король Беля не прислав обіцяної помочі, коли вона знадобилася.
Данило думав тепер про те, як позбутися татарського зверхництва й обзавестися союзниками. Тут сталося нещастя. Одна баба запалила в печі, а сама вийшла до сусідів. Вуглик із печі впав на долівку, і від нього зайнялася вся хата. Надворі був сильний вітер і розніс пожежу по всьому місту. Все вигоріло. Тож Данилу довелося відбудовувати Холм.
Два роки був спокій. Аж 1259 р. хитрий Бурандай зажадав, щоб Данило й Василько зруйнувати укріплення своїх міст. Мовляв, ворогів зараз у вас немає, а з’являться, вас хан-союзник оборонить. І було знято укріплення Істожка, Львова, Крем'янця, Луцька, Володимира. Тільки холмщани не дали зруйнувати укріплення свого города.
Під кінець 1262 р. король Данило скликав синів та краківського князя Болеслава до себе на нараду. Під час час обіду сказав їм: «Орди татар нависли чорними хмарами над нами. Можна б їм протистояти, коли б усі європейські володарі зрозуміли небезпеку й помогли нам у боротьбі проти лютого ворога. Святий Отець закликав володарів Європи, щоб помогли нам у боротьбі з татарами. Та ні один з них не відгукнувся. Колись ми були сильними, держава за часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого була наймогутнішою в Європі, боролося з половцями, печенігами і перемагала. Одначе проти татарської сили галицькі й волинські землі не можуть встояти, надто великі сили у Чингісхана. А все ж таки ми мусимо йому опиратися».
І вирішили князі завжди виступати проти ворога разом. Ця нарада і замирення було останнім ділом короля Данила. Коли їхав додому у свій улюблений Холм, занедужав, і у березні 1264 р. його не стало. На похороні було стільки народу, що велика частина людей розмістилася табором за містом у наметах. І поховали короля Данила в церкві Пресвятої Богородиці в срібній домовині.
Словничок
- Ятвяги – балтський народ, який мешкав на сучасній Волині, українському й білоруському Поліссі, Підляшші та понад Нарвою і Німаном.
- Король Беля (Бела) – король Угорщини та Хорватії.
- Землі Бабенбергів – землі, що належали першій князівській династії в Австрії.
- Папа Римский – глава всієї Католицької церкви.
- Єпископ – вищий духовний чин єпархії у християнській церкві.
- Ігумен – у православній церкві титул управителя або заступника управителя монастиря.
- Легат – представник Папи Римського.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
15.11.2022