 |
Читати онлайн дуже стислий переказ оповідання Антона Лотоцького «Данило-король» |
«Данило-король» Антін Лотоцький (дуже стислий переказ)
Тема: розповідь про Данила Галицького – одного з найвидатніших державних правителів і полководців в історії Української держави.
Ідея: поглибити знання дітей про Україну та її населення у давні часи; виховувати гордість за історичне минуле.
Про Антона Лотоцького
Антін Лотоцький народився 13 січня 1881 року у с. Вільховець поблизу Бережан на Тернопільщині. У домі Лотоцьких панувала творча атмосфера, яка мала великий вплив на світогляд майбутнього письменника. Батьки виховували у хлопця любов до рідного народу, його звичаїв та традицій.
Літературний талант Антона виявився дуже рано. Уже під час навчання в Бережанській українській гімназії він разом із братом Володимиром видає гумористичний журнал «Небилиці». Після закінчення гімназії А. Лотоцький вступає на філософський факультет Львівського університету, а з 1911 працює учителем української гімназії в Рогатині, де був одним із ініціаторів заснування товариства «Молода Січ».
Згодом залишає вчительську працю, щоб зайнятися письменницькою та видавничою діяльністю. Багато зусиль докладає для становлення дитячого часопису «Світ дитини», де у формі казки популярно розповідав біографії письменників, художників чи артистів. Таким чином він висвітлює біографії Т. Шевченка, Ю. Федьковича, А. Чайковського, Б. Лепкого, О. Новаківського та багатьох інших. У 1934 році у львівському видавництві «Світ дитини» вийшло його чотиритомне видання «Історії України для дітей» від найдавніших часів до початку Першої світової війни.
Усього перу письменника належить майже дев’яносто книжок. Напередодні Другої світової війни Антін Лотоцький написав свій найпопулярніший твір – книжку історичних оповідань “Княжа слава”, яка зразу ж набула популярності, нею зачитувалися і дорослі, і діти, вона по праву називається живою енциклопедією княжого періоду України-Русі. 28 травня 1949 року А. Лотоцького не стало. Похований він на Личаківському цвинтарі у Львові.
Історична довідка про короля Данила Галицького (1201–1264)
Після вторгнення монголів (1240 р.) князь Данило поставив перед собою мету – об’єднати Русь для відсічі Орди. Шукаючи союзників серед західноєвропейських країн, він звернувся до Папи Римського Інокентія IV з пропозицією організувати хрестовий похід проти монголів. Зі свого боку обіцяв дати згоду на унію – об’єднання православної та католицької церков.
У 1253 році в Дорогочині Данила назвали королем Галицько-Волинського королівства. Але Рим не допоміг у боротьбі з Ордою, вирішивши, що князь сам її зупинить, тому Данило розірвав контакти з Папою й боровся з Ордою власними силами. Він був блискучим полководцем, запровадив у галицькому війську бронювання коней та метальну артилерію.
В останні роки свого життя Данило Галицький приділяв велику увагу розвитку та укріпленню держави, будував нові міста. Найголовнішими з них були Львів в Галичині і Холм за Бугом, куди він переніс столицю свого князівства. Влітку 1264 року Данило помер. Похований у церкві святої Богородиці в місті Холмі.
У Галицько-Волинському літописі XIII століття, де висвітлюється історія Галичини і Волині, мовиться: «Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбством він світився. Був із братом своїм Васильком».
Коли князь Данило повернувся ще з одного переможного походу на ятвягів, застав у Галичі послів від короля Белі. Той просив підмоги у війні із чеським королем. Данило негайно дав йому допоміжне військо.
Беля розповів про свої задуми щодо австрійської спадщини. Австрійський герцог загинув у бою. У нього не було ні сина, ні дочки, тільки сестри й племінниця Гертруда. Беля порадив Данилу оженити сина Романа на Гертруді і таким чином здобути спадщину – Австрію та Стирію. Данило погодився, бо сподівався, що тоді буде мати на заході опору та поміч проти монголів. Княжич Роман обвінчався з Гертрудою і став австрійським князем.
Воюючи в Чехії, Данило довідався, що в місті Носельті є полонені українці й поляки. Він зібрав військо, визволив бранців і на знак перемоги повісив на замку свій прапор, а чеський воєвода прислав Данилові меч на знак того, що здається на його милість.
У Кракові князя чекало посли від Папи Римського. Вони принесли Данилу королівську корону й символ влади – скіпетр, оздоблений дорогоцінним камінням.
Коронація проходила в Дорогичині в присутності вищого духовенства католицької церкви. Легат Опізо в своїй промові передав Данилу папське благословення й висказав радість, що князь з'єднується із святою римською Церквою.
Коли Данило з сином Левом повертався з походу на ятвягів, йому сподобалася гора біля річки Полтви. Князь вирішив побудувати на цьому місці город і назвати його на честь сина – Львів. Так почалося будівництво і заселення Львова.
По всій Галицько-Волинській державі життя відроджувалося. Піднімалися з руїн міста, процвітав промисел і торгівля, хлібороби обробляли поля в надії, що страшне лихоліття минуло. Упевненості додавали укріплені городи та переконання, що тепер, коли Данило приступив до унії з Римом, увесь християнський світ стане разом з ним до боротьби проти татар. Данило говорив сину Васильку: «Всі ж розуміють, що як я впаду в боротьбі з татарами, то скоріше чи пізніше і їх жде така сама доля». А той відповідав: «Наша держава – це немов вали й гострокіл кріпости. За грудьми наших дружин Европа має спокій, але як ми впадемо, тоді горе їй».
Через кілька днів по цій розмові прибув княжич Роман, якому прийшлося залишити своє князювання на австрійській землі, бо король Беля не прислав обіцяної помочі, коли вона знадобилася.
Невдовзі сталася пожежа в Холмі. Вигоріло все. Тож Данилу довелося відбудовувати Холм, і він став ще кращий.
Два роки пройшли спокійно. Під кінець 1262 р. Данило скликав синів та краківського князя Болеслава до себе на нараду: «Орди татар нависли чорними хмарами над нами. Можна б їм протистояти, коли б усі європейські володарі зрозуміли небезпеку й помогли нам у боротьбі проти лютого ворога. Святий Отець закликав володарів Європи, щоб помогли нам у боротьбі з татарами. Та ні один з них не відгукнувся. Колись ми були сильними, держава за часів Володимира Святого та Ярослава Мудрого була наймогутнішою в Європі, боролося з половцями, печенігами і перемагала. Одначе проти татарської сили галицькі й волинські землі не можуть встояти, надто великі сили у Чингісхана. А все ж таки ми мусимо йому опиратися».
І вирішили князі завжди виступати проти ворога разом. Ця нарада і замирення було останнім ділом короля Данила. Коли їхав додому у свій улюблений Холм, занедужав, і у березні 1264 р. його не стало. На похороні було стільки народу, що велика частина людей розмістилася табором за містом у наметах. Поховали короля Данила в церкві Пресвятої Богородиці в срібній домовині.
Словничок
- Ятвяги – балтський народ, який мешкав на сучасній Волині, українському й білоруському Поліссі, Підляшші та понад Нарвою і Німаном.
- Король Белі – король Угорщини та Хорватії.
- Папа Римский – глава всієї Католицької церкви.
- Легат – представник Папи Римського.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
15.11.2022