 |
Читати онлайн скорочено оповідання Остапа Вишні «Як ми колись учились» |
«Як ми колись учились» Остап Вишня (скорочено)
Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта. Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз не думаєте, і зав'язувалася вузлом на спині.(…)
(…) Ванько (або Одарочка) у цей час свого віку вже міцно трималося за материну спідницю і весь час:
– Мамо! Моні!
– Ось не мамай мені над душею! На ось дубця, пожени гуси за ворота. Пожени, пожени! Мама на базар поїдуть, гостинця куплять! Гиля, кричи, гиля! Отак! От цяця Ванько! От цяця!
Гуси – це був перший і обов'язковий етап нашої освіти. (…)
Пасти гуси, впасти їх так, щоб у чужі копи не вбралися, пригнати додому всіх до одного – це була програма нашого «технікуму», першого, сказати б, курсу.
Коли ви цього іспиту не складете вас ніколи не переведуть на вищий курс. (…)
(…) Вищий курс – це свині.
Самі ж ви, певна річ, розумієте, що це вже справа далеко серйозніша, ніж гуси. (…)
(…) Цю справу доручалося громадянинові від шести років. Раніше – ні. Бо тут треба було певної вже кваліфікації, а найголовніше – поважності.
Сказати:
– Аля! Бодай була вона тобі здохла!
Це не те, що невинне й наївне:
– Гиля-гиля!
– А куди ж ото ти пішла? Кажи, га? Куди ря-а-а-а-ба?
А потім солідно додати:
– Сибірки на тебе нема!
«Володарем» над свинями ми були до десяти – одинадцяти років. Потім ішли такі «курси» вищої освіти:
Телята.
Вівці.
Корови.
Коні...
Переступивши на телячий курс, вже «дозволялося» вкрасти в батька паперу й закурювати цигарку з кінського кізяку або прохати в прохожих (тільки не з свого села):
– Дядю, закурить нема?!
– Нема!
– Так дайте ж хоч сірничка!
В цей час (узимку) починалася й загальна освіта в місцевій церковно-приходській або в народній школі. Звичайно, коли була та школа та були чоботи, щоб у ту школу ходити.
Дійшовши до кінського курсу, ввечері вже можна було, пригнавши коней додому, вискочити на вулицю на колодки. (…)
(…) Кіньми закінчувалася освіта в нашому «технікумі».
Освіта в «технікумі» провадилася однаково для хлопців і дівчат.
З певними, розуміється, відмінами: одночасно з «технікумом» хлопець вчився погоничувати, тесати, стругати, а дівчинка – коноплі брати, тіпати, прясти, вишивати.
Співати вчилися разом на колодках. Співать – це обов'язково, як дихати.
Закінчувалася наша освіта материними словами:
– Женить би вже лобуряку слід!
Або:
– Та моя вже доросленька! Кума казали, що Іванів Максим уже напитував! Мабуть, так у м'ясниці й обкрутимо! Час уже!
Кінець був нашій освіті.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
А тепер як подивишся – і семилітки, і десятилітки, технікуми, інститути, університети, академії...
Ой як «тяжко» тепер нашій молоді!
Нам було значно легше!
Словничок
- Одлучено – відлучено від грудей.
- «Моні!» – тут: молока!
- Дубець – паличка, прутик.
- Сибірка – сибірська виразка, небезпечне інфекційне захворювання тварин.
- Народна школа – початкові навчальні заклади, в яких могли навчатися діти всіх верств населення.
- На колодки – на колоди, де збиралися гуляти увечері сільські парубки й дівчата.
- М'ясниці – Масляна, період перед Великим постом.
- Обкрутити – тут: віддати заміж.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
15.11.2022