 |
Читати онлайн стислий переказ трилогії Всеволода Нестайка «Тореадори з Васюківки» |
«Тореадори з Васюківки» Всеволод Нестайко (стислий переказ)
Про твір «Тореадори з Васюківки»
Трилогія «Тореадори з Васюківки», що набула всесвітнього розголосу й поставила В. Нестайка у ряд із найкращими дитячими письменниками світу, писалася впродовж десятиліття (1963–1973), починаючи з оповідань «Пригода в кукурудзі» та «Тореадори з Васюківки». Згодом з’явилися повісті «Надзвичайні пригоди Робінзона Кукурузо…» (1964), «Незнайомець з тринадцятої квартири...» (1966) та «Таємниця трьох невідомих» (1970). У 1973 р. вони вперше були об’єднані в трилогію.
Згадуючи історію написання твору, Всеволод Нестайко розповів: «Василь Євдокименко – художник, який оформляв мої книжки, одного разу розповів про школярів, які заблукали в кукурудзі й змогли вийти тільки тоді, як у селі на стовпі забалакало радіо. Так в оповіданні «Пригода в кукурудзі» вперше з'явилися щирі друзі Ява Рень та Павлуша Завгородній, школяри з села Васюківка. Вони стали головними героями всієї трилогії «Тореадори з Васюківки».
А ще письменник зазначав, що шибайголова Ява – живий герой, а от більш спокійний і розважливий Павлуша – «трішки схожий на мене». Можливо, саме тому розповідь у двох частинах трилогії (вони мають власний сюжет, пов'язаний з попереднім виключно за допомогою основних персонажів) ведеться саме від імені цього героя.
Книжку «Тореадори з Васюківки» 1979 року рішенням Міжнародної Ради з дитячої та юнацької літератури занесено до «Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена».1965 року на основі повісті знято фільм. Ця кінострічка одержала на міжнародному фестивалі в Мюнхені Гран-прі (1968), а на Міжнародному фестивалі в Александрії (Австралія) – головну премію (1969).
Поет і видавець Іван Малкович відзначив: «Тореадори з Васюківки» – це одна із вічних книжок… видана і перевидана в нас мільйонними тиражами і все одно улюблена і дефіцитна, перекладена двадцятьма мовами світу…».
Тема: зображення пригод двох найкращих друзів.
Ідея: уславлення дружби, дитячої кмітливості, винахідливості, розуміння почуття гумору та засудження необдуманих вчинків.
Головні герої:
- Ява Рень – справжнє ім’я хлопця Іван. «Мабуть, вам дивно, що то за ім’я таке – Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: “Я – Ваня”, а вийшло “Ява”, чи то “Іван” у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте “Ява” до нього, як реп’ях до собачого хвоста. Навіть міліціонер товариш Валігура, що живе у нашому селі, так його зве.»; «А взагалі характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на мільйон лише один буває. Ява сам говорив: – Ми, – говорив, – з тобою, Павлушо, хлопці будь здоров. Точно-точно, без брехні, ми таки хлопці з фантазією. Скажи? – З фантазією, – підтакував я. – Ти чув, як дід Салимон учора біля сільмагу казав: "Ондо, каже, Ява і Павлуша пішли. От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні". – Чув. Точно. – Треба, щоб усі про нас так говорили. Треба, щоб слава про нас гриміла на всю Васюківку, як радіо на Перше травня. – Треба, – погоджувавсь я. І Ява весь час вигадував різні штуки-викаблуки заради нашої слави»; «Ява міняв професії, як циган коні. Сьогодні він моряк, капітан далекого плавання. Завтра він геолог. Післязавтра директор кондфабрики («по три кілограми барбарису на день можна їсти»). Тоді футболіст київського «Динамо». Тоді художник. Тоді звіролов, що ловить для дресирувальників хижих тигрів, барсів та ягуарів. А сьогодні, бачте, міліціонер». «Ми не раз, бувало, сварилися з Павлушею, але через день, найбільше два хтось із нас перший заговорював, і сварка вмить забувалася»; «… я раптом відчув шалену, гарячу радість від того, що він поруч, що він мій друг, що ми помирилися»; «Але ви не знаєте, який він гордий! Хіба він допустить, щоб хтось бачив, як він плаче.».
- Павлуша Завгородній. «Павлуша ж змалечку мріє стати льотчиком, ми тих зміїв з ним попоробили – ого-го. І потім Павлуша його розмалював фарбами. Всю душу льотчика і художника вклав він у того змія»; «Радість, не поділена з другом, – це не радість, навіть не піврадості, а якась поганська четвертушка, мізерія якась»; Павлуша про себе: «Треба йти, Павлушо. Якби це було потрібно особисто тобі, ти б нізащо не пішов. Але тут справа, ти ж знаєш, складна. І ти підеш. Бо ти мусиш повернути годинник господарю за всяку ціну»; «Я біг поряд з Явою нога в ногу, наче ми були один механізм. І мені здавалося, що серця наші теж б’ються, наче одне серце. Мені було дуже хороше! Мабуть, таке відчувають справжні друзі – солдати, коли плече-в-плече йдуть в атаку. Отак біг би й біг на край світу. Нема нічого кращого в житті за дружбу!»; Ми зціплювали зуби й мовчали. Ми нікого не виказали. Нікого! Хай кажуть про Стьопу! Хай! А я все одно знав, хто такий Стьопа, хто такий Антончик, а хто такий – Ява»; «Дружба! Велике це слово – дружба! Може, найбільше з усіх слів людських. Заради дружби люди йдуть на тортури, сідають у тюрму, навіть життя віддають…»
Інші герої:
- Яришка – молодша сестра Яви, з якою він часто сварився: «…найчастіше сварилися саме через той мій велосипед. Вона хотіла на ньому кататися, а я не хотів, щоб вона каталася. Я вважав, що вона ще соплива, щоб кататися на дорослому велосипеді»; Сестра часто називала брата «загаза чогтова». Та насправді вона любила брата, бо коли він лежав хворий, вона доглядала за ним, називала його "Гідний бгатику!" «Дорога Яришко, люба моя сестричко, я тепер завжди даватиму тобі велосипед – коли тільки захочеш! Чесне слово!».
- Варава – Явин дідусь. «Обличчя в нього сіре й плямисте, як торішнє листя. Губи тонкі й так стулені, мов у роті вода. Очі без вій, круглі й нерухомі, як у півня. Через ті очі здавалося, ніби дід навіки чимось здивований. Та це лише здавалося. Мабуть, не було уже у світі нічого, що могло б здивувати діда Вараву. Вісімдесят третій йому пішов»; «…дід – мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав'язує, бо в нього ліве око без правого не примружується. Як ліве примружить – праве саме заплющується. Але ж і б'є дід Варава з тою онучею, ох же ж і б'є!».
- Салимон – дід-баштанник. Він не завжди в захваті від витівок хлопців, але каже про них: «От хлопці! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопці! Нема на них буцегарні». Хлопці про діда: «От дід Салимон – баштанник наш – ото тигр! Ох же ж б’ється! Як влупить своєю кістлявою рукою по штанях – два дні чухаєшся. Він чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. Він любив, щоб ми просили. А ми не любили просити.. Воно не так смачно»; «Дід Салимон цілими днями знічев’я слухав у самотині на баштані транзистор «Атмосфера», що купив собі у сільмазі, і його просто розпирало від різних новин».
- Стьопа Карафолька. «Стьопу ми не любили. Він щодня чистив зуби, робив зарядку і взагалі був свиня. Коротше, він був те, що називається зразковий учень: учився на самі п’ятірки, поводився в школі бездоганно, не бешкетував, не бив вікон, не вмочав косу дівчинки, що сидить попереду, в чорнило, не підпалював на уроці «жабку» з кінострічки… І цим дуже всіх нас підводив»; «Але іноді ми Стьопі прощали за те, що, на наш погляд, він дуже багато знав. Бо читав день і ніч. І був для нас свого роду ходячим довідником».
- Галина Сидорівна – молода вчителька Яви і Павлуші.
- Пайчадзе – старший лейтенант, наречений Галини Сидорівни.
- Бурмило – рибалка, який жив біля школи.
- Книш – шофер, який жив по сусідству з Явою.
- Фарадейович – сільський бібліотекар та винахідник, якого насправді звати Антон Фадейович. Саме у нього виникла ідея вирощувати глобулус.
- Валька – дівчинка з Києва, яка подобалася Яві. Вона допомагає хлопцям у пошуку незнайомця з 13 квартири.
- Ганька Гребенючка – дівчинка з Васюківки, яка подобалася Павлуші.
- Батьки Яви та Павлуши.
- Антончик Мацієвський інші діти й мешканці Васюківки.
Частина 1
Головні герої повісті – Павлуша Завгородній та Ява Рень, ховаються у кущах від діда Варави. Вони хотіли прокласти перше у селі метро під свинарником, але у викопаний «тунель» провалилася п’ятипудова льоха Манюня. На її вереск прийшов дід Яви, насварив хлопців і змусив закопати «метро».
Павлуша розповідає про свого друга Яву. Коли тому було півтора року, він замість «Я – Ваня» вимовляв «Ява». Відтоді так його всі стали кликати.
Хлопці були фантазерами, мріяли прославитись і придумували різні «штукенції». Якось влітку після перегляду фільму «Тореадори» Ява запропонував теж влаштувати бій биків. Бугай Петька для цього не підходив, бо був дуже злим, і його всі боялись. Хлопці зупинились на кандидатурі Явиної корови Контрибуції. Проте вона не хотіла брати участь у «шоу» і не звертала уваги на червоний килимок, яким довго розмахував Ява перед її носом. Врешті-решт корові це набридло, і вона підкинула Яву мордою в небо, а потім загнала хлопців у вонючу калабаню, що колись була ставком.
Ява і Павлуша закопали своє «метро» і пішли гуляти. Проходячи повз закинутий колодязь, вони почули «жалібне тонке скімлення». Павлуша на цеберку спустив у колодязь Яву, і той витяг звідти мале цуценя. Ява назвав його Собакевичем.
Хлопці взяли цуцика з собою на уроки. Він вискочив з-за пазухи Яви і почав гавкати. Вчителька Галина Сидорівна вигнала друзів з уроку. Вони пішли гуляти і випадково підслухали розмову Бурмила і Книша про якийсь «подаруночок від німців» і що їм потрібно їхати на аеродром. Хлопці запідозрюють цих чоловіків у шпигунстві і вирішують дізнатись, що вони замислили.
Ява і Павлуша непомітно залізли на вантажівку і приїхали разом з Бурмилом і Книшем на аеродром. Там вони побачили, як льотчик передав Книшу коробку, з якої стирчала трубка. Ява подумав, що в коробці може бути атомна бомба на транзисторах. Чоловіки під’їхали до будинку місцевого винахідника – Фарадейовича, якого в цей час не було вдома, і занесли коробку в приміщення.
Хлопці подумали, що вони хочуть підірвати будинок винахідника, і вирішили запобігти цьому. Друзі через вікно влазять у приміщення, і Павлуша випадково перекидає знайдений у коробці термос. Майже половина рідини з нього виливається. Хлопці тікають. Наступного дня виявилось, що загадкова речовина у термосі – глобулус, «майбутня їжа астронавтів», яку хотів проростити Фарадейович. Ява і Павлуша признаються винахіднику у скоєному ними. Фарадейович дуже любить дітей, тому хлопців не лає, а втішає – тієї рідини, що залишилася в термосі, вистачить для експерименту.
Ява запізнився на екзамен. Весь в болоті, мокрий і скуйовджений він прибігає у клас, коли діти вже закінчили писати диктант. Галині Сидорівні сказав, що був на рибалці. Вчителька за цю витівку назначила йому осінню переекзаменовку. Павлуша отримав за диктант четвірку. Він прибіг до Яви дізнатись, що з ним сталось. Той розповів, що стежив за Книшом, який подавсь у плавні. Не роздивившись, взяв плоскодонку, яка виявилася дірявою, і мало не втопився. Коли добрався до берега, побіг на екзамен, але спізнився.
Друзі мали разом їхати в Одесу, в табір «Молода гвардія». Дід Яви покарав онука за переекзаменовку і не взяв путівку. Павлуша не міг покинути Яву самого. Він сказав, що теж не поїде на море. Батько Павлуші розсердився і порвав його путівку.
До четвертого класу Ява і Павлуша не дружили. Все змінилось після випадку на баштані. Скориставшись тим, що Салимон – дід-баштанник, пішов у сільпо за цигарками, гурт хлопців затіяв на полі з кавунами гру у «фараона і єгипетську піраміду». «Фараоном» обрали Павлушу і замуровали його кавунами так, що він не міг поворухнутися. Аж тут повернувся дід Салимон, і всі кинулися тікати. Залишився тільки Ява – він допоміг Павлуші вибратись з «піраміди» і втекти.
Якось Ява прибіг до Павлуші і повідомив, що Книш з Бурмилом домовились знову йти у плавні. Друзі крадькома пішли за ними. Коли дядьки їх побачили, хлопці дременули у кукурудзу, що росла на полі вздовж дороги. Забігли далеко й заблукали в ній, як у густому лісі. Книш та Бурмило визволили їх з кукурудзяних хащів й розказали про цю пригоду в селі. Над друзями довго потім кепкували і діти, і дорослі.
Ява від сорому за перекзаменовку й пригоду у кукурудзі вирішує тікати на безлюдний острів. Він знаходить у плавнях підходящий острівець, і Павлуша будує там курінь. Так у Яви з’явилось прізвисько – Робінзон Кукурудзо.
Коли Павлуша відчалив від острова, Ява сів ловити рибу, але йому не щастило. Ліг відпочити, заснув і обпікся на сонці. Надвечір йому вдалося розпалити вогонь і зловити кілька рибин, проте виявилось, що каструля, у якій він хотів варити юшку, протікає. Спати йому не хотілося, тому серед ночі він побачив, що хтось пливе у човні до берега. Ява сховався – йому стало страшно.
Цілий день Павлуша думав про друга, про те, як йому самотньо. Вночі не витримав, і поплив до острова. Аж раптом побачив серед плеса постать у човні. Павлуша вискочив на берег і натрапив на когось в темряві. Почалася бійка. Вирвавшись, Павлуша скочив у човна і поспішив додому. А зранку, коли знову приплив на острів, виявилось, що то він бився у темряві з Явою…
Друзі познайомилися з піонерами, коли ті з Фарадейовичем приплили на острів, щоб «посіяти» на плесі глобулус. А скоро за допомогою діда Варави, який шукав Яву у плавнях, вони запобігли наміру Книша вкрасти глобулус.
Частина 2
Ява і Павлуша майже півроку беруть участь у репетиціях постановки – п’єси «Ревізор». Але на сцені під час виступу забувають слова. Від сорому хлопці тікають.
Павлуша розповідає, звідки у них виникла ідея створити у Васюківці театр. Улітку хлопці поїхали до тітки й дядька Павлуші в Київ. Там вони хотіли розшукати своїх друзів-юннатів та Вальку, яка приїжджала разом з ними до Васюківки. Вона сподобалась Яві. Друзі знаходять її квартиру, та коли подзвонили у двері, несподівано з’явився сусід дівчинки. Він сплутав хлопців із хуліганами, які дзвонили у квартири й тікали. Дядько схопив Яву за вухо і добряче його нам’яв. Вухо розпухло, і Ява відмовляється з’являтись перед Валькою в такому вигляді. Хлопці йдуть на пляж. Якийсь чоловік зайшов у воду, забувши зняти з руки годинник. Щоб не повертатись назад, він просить хлопців віднести годинник на сушу і покласти на купку його одягу. Раптом друзі чують крик, що з води витягли утопленика. Побігли подивитися, а потім не змогли знайти те місце, куди їх попросили покласти годинник. Хлопці вирішують відшукати незнайомця, аби повернути йому годинник. Їм здається, що це не важко буде зробити. Адже вони чули розмову власника годинника з іншим чоловіком і запам’ятали, що той працює в театрі і грає роль царя. Друзі обходять багато театрів, але не знаходять потрібного актора, проте зустрічають Вальку.
Вона знайомить їх з Максимом Валер’яновичем, чоловіком, який знає всіх акторів. Той обіцяє допомогти і веде хлопців до кіностудії. Режисер, знайомий Максима Валер’яновича, запрошує хлопців знятись у масовці.
Павлуша виявляє, що загубив годинник. Разом з Валькою і Явою він йде до Будки – хлопця, з яким бився у Валькіному дворі. Той признався, що під час бійки годинник випав з кишені Павлуші, і його забрав собі один хлопець. А ще пообіцяв допомогти з ним зустрітися вночі поблизу Лаври.
Коли Ява і Павлуша прийшли до Лаври, Будка з двома хлопцями вже був там. Всі спустилися в якусь печеру. Раптом Будка та його друзі, які до цього освітлювали шлях ліхтариками, вимкнули світло і втекли. Яву і Павлушу знаходить Валька і розповідає, що вони знаходяться у дренажній системі. А ще говорить, що тут є колодязі, у який міг впасти хтось із Будчиної компанії. Хлопці і Валька повертаються назад і знаходять Будку, який таки впав у колодязь. Ява і Павлуша витягують його. Той признається, що історія про хлопця, який вкрав годинника – вигадка, і повертає його друзям.
Ранком хлопці їдуть на кіностудію. Виявляється, що чоловік, якого вони шукали, аби віддати годинника, грає у тому ж фільмі, в якому їх запросили зніматись. Його звуть Олег Іванович. Актор запрошує Яву, Павлушу, Вальку, Будку і Максима Валер’яновича до ресторану. А ще хлопці отримали перші зароблені гроші за участь у зйомках фільму. Ось після цих подій у друзів і з’явилася ідея створити театр у Васюківці.
Вистава «Ревізор» і після ганебної втечі Яви та Павлуши не зірвалася. Актори на сцені вдало імпровізували і все закінчилося добре.
Частина 3
Ява і Павлуша посварились. Це сталось через Ганьку Гребенючку, яка, на думку Яви, занадто лізла у їхні з Павлушою справи. Обоє хлопців дуже переживають розлад, але довго і вперто не миряться.
Ява вирішує перевірити легенду про привида, який нібито з’являється біля старої каплички. Він обирає собі напарником Антончика Мацієвського, щоб зробити фотографії привида. Але вночі йде до каплички сам, бо Антончик не прийшов. Ява бачить привида, робить кадр і тікає. А потім виявилось, що це була біла сорочка, яка сушилася на плечиках.
Після дощів біля села прорвало греблю, і частину вулиць затопило. Стихія наробила багато лиха. Люди намагалися врятувати свої пожитки. Ява згадав, що бачив у військовій частині, що розташувалася поблизу села, бронетранспортери-амфібії. Він сідає на велосипеда і чимдуж їде до військових, розповідає про лихо вартовому, а потім капітану та іншим офіцерам. Яву беруть у бронетранспортер-амфібію.
Військові заїжджають в село. На одній із хат лейтенант Пайчадзе, з яким Ява був в одній машині, помічає жінку, яка просить врятувати її сина. Малий залишився в затопленій хаті на печі. Військовий рятує дитину, пірнувши в хату через вибите вікно. Потім солдати знімають з даху корову баби Мокрини. Баба голосить, що забула щось у хаті за іконою. Ява хоче здійснити подвиг, як Пайчадзе. Він запливає через вікно до будинку і знаходить пакунок, про який говорила жінка, але назад не може виплисти. Його врятував Павлуша, який витягнув друга через дірку на стрісі. Він був єдиним, хто бачив, як Ява пірнув у вікно і зрозумів, що він не зможе вибратися назад, бо вікно завалило. У пакунку, який знайшов Ява, були листи з фронту діда Михайла – чоловіка баби Мокрини. Він загинув на війні.
Ява хворів два тижні. За ним доглядала сестричка Яришка. Раніше, коли вона сердилася на Яву, то називала його «загаза чортова» (вона не вимовляла букву «р»), а тут – «любий братик». Тож Ява подумав, що помирає від застуди, і подарував Яришці свій велосипед. Та коли почув, як сестра гасає та падає на ньому, знайшов сили, щоб підійти до вікна і насваритися на неї. Почувши у відповідь звичне «загаза чогтова», зрадів – він не вмирає, а видужує.
Ява помирився з Павлушою. Поки він хворів, друг часто приходив й розказував, що всі в селі знають – саме Ява привів військових рятувати людей і худобу.
Коли село облетіла новина, що Галина Сидорівна виходить заміж за лейтенанта Пайчадзе, хлопці видумують сюрприз для вчительки. На весіллі вони запускають повітряного змія, на якому світяться надписи «Слава Галині Сидорівні!», «Бажаємо щастя!», «Не забувайте нас!» і портрет лейтенанта. Це була мить слави і Яви з Павлушою.
А потім сталася несподіванка. Від короткого замикання змій спалахнув і впав на узліссі, де сушилося сіно. Якби не Ганька, що прибігла хлопцям на допомогу, могла статися велика пожежа.
Знеможені, посідали відпочити. А Ява подумав: «… будемо ми з Павлушею дружити найміцнішою, найвірнішою солдатською дружбою – до останньої краплі крові.
Ну, а... Ганька? Гребенючка?
Ну, що ж, хай буде й Ганька!
Хай буде Ганька-кулеметниця! Як у "Чапаєві".
Хай!»
Цитата, що є лейтмотивом (провідним мотивом) твору: «Святе це діло – дружба. Найсвятіше і найчистіше почуття в світі. І найчистіше воно в дитинстві. Бережіть його і шануйте! Бо найвірніші, найбільші, найкращі друзі в світі – це друзі дитинства. І той, хто на все життя збереже друга дитинства, той щасливий! А хто не збереже, тому гірко буде. Бо дитинство не повторюється… І проживе той своє життя без дружби. І буде воно дуже безрадісним, хоч, може, й довгим. І не відчує він себе по-справжньому людиною. Бо найбільше ти Людина, коли щось робиш для друга».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
15.11.2022