 |
Читати онлайн дуже стислий переказ повісті Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука» |
«Вісім днів із життя Бурундука» Іван Андрусяк (дуже стислий переказ)
Про повість «Вісім днів із життя Бурундука»
«Найголовніше в житті – мати чітку мету і йти до неї, не зважаючи ні на що». Так вважає автор повісті «Вісім днів із життя Бурундука» Іван Андрусяк.
Книжка, написана з іскрометним гумором про реальні проблеми, які хвилюють сучасних школярів, вийшла в світ у 2012 році і швидко завоювала популярність серед читачів. В одному з інтерв’ю письменник розповів про свій шлях до літературної праці так: «Я прийшов до дитячого тексту, коли почали підростати мої діти, і бавлячись із ними, я й почав одночасно бавитись зі словом по-дитячому, спершу тільки «для хатнього вжитку», а коли побачив, що це гарно й весело сприймають не лише мої малі, зважився дещо оприлюднити. Це мені страшенно цікаво, я цим надзвичайно захоплений, але водночас дуже добре відчуваю, яка це серйозна відповідальність. Дорослого легко можна обдурити постмодерними «наворотами», прокол у дорослому тексті легко можна списати на «новаторство», але з дітлахами такі речі не проходять». А на питання: «Що вас стимулює та надихає до творчості?», відповів: «Любов. І батьківська, і в значенні «кохання», і природна людська любов до світу, який нас оточує, – до кожної билинки, листочка, пташки… Останнє насправді дуже важливе для людини – жити в єдності з природою…».
У 2017 року вийшла нова книжка Івана Андрусяка – «28 днів із життя Бурундука». До неї увійшли повісті «Вісім днів із життя Бурундука» та «Завдання з фізики», а також нові оповідання «Креденс» і «Алхімік» про Івася Бондарука на прізвисько Бурундук. У нових творах головний герой вже має досвід цілеспрямованості і самостійного мислення, прийняття власних рішень і відповідальності за їхні наслідки.
Тема: добро і зло, дружба і перше кохання, відносини між батьками і дітьми, відповідальність за свої вчинки.
Ідея: возвеличення доброти, розуміння, чуйності, прагнення бути сильним духом і здійснити свої мрії; засудження байдужості.
Головний герой – Івась Бондарук на прізвисько Бурундук. «Я мусив старанно ліпити на своєму обличчі страшенно привітну міну»; «жив із чортом під пахвою»; «земля вперто не бажала розверзатися під моїми ногами й ховати мене від ганьби»; «усі ґулі на мене»; «Нездара я – навіть порушувати не вмію так, щоби прогриміти на всю школу й стати бодай героєм дня, якщо не взагалі героєм… От виросту таким «лопухом»…»; «Нудна, скажу тобі, штука – це життя! Хоча – чому, власне кажучи, не буває? Хіба я пробував? Ні – я скнів за підручниками (правду кажучи, все навпаки, вчитись мені подобається, – та нехай буде «скнів», так красивіше), а життя тим часом котилося мимо, як м’яч повз ворота…Ні, треба брати його за зябра, доки не пізно…»; «Забити команді Іванюка п’ять голів! Залізти догори ногами по тому клятому канату аж під стелю! Перестрибнути через дурного козла з переворотом у повітрі! Бодай хоч загриміти в кабінет директора з якимось особливо екзотичним порушенням…», одним словом, прославитись.
Другорядні персонажі:
- родина Івася: мама, тато, бабуся, молодша сестра Люба.
- однокласники: Іванюк – кращий футболіст у класі, Олена Знайко – сусідка по парті, дівчинка-задерихвістка, що подобається Івасеві.
- учителі: Емілія Миколаївна – учителька фізкультури, Любов Григорівна – класний керівник, Валерій Васильович – учитель англійської мови.
Розповідь ведеться від першої особи – хлопчика Івася Бондарука.
Івась був повненьким щокастим хлопчиком, через що його називали Бурундуком. На уроках фізкультури він не любив стрибати через козла і лазити по канату. З інших шкільних предметів вчився на відмінно. Одного дня, коли вчительки фізкультури захворіла й не прийшла на урок, Івасів клас грав у футбол. А перед фізкультурою була математика, й Івась заради того, щоб його взяли гравцем у футбольну команду, дав списати контрольну роботу Іванюку – найкращому футболісту в класі. Тож під час гри Івась був захисником.
Гра зацікавила навіть дівчат, серед яких була і та дівчинка, яка подобалася хлопцю, і на яку він хотів справити добре враження. Рахунок був 3:3, то грали до переможного гола. Івась вирішив, що це його шанс, і побіг до воріт суперників. Іванюк не знав, чи варто давати йому пас, та все ж подав. Але Івась вдарив мимо воріт суперників. Хлопці обізвали Івася Бурундуком і прогнали з поля.
Додому хлопець прийшов у пригніченому стані, але його ніхто не став питати, що сталось. Сім’я збиралась у гості до бабусі. Вона дуже зраділа приїзду онуків. Щоб почастувати їх чимось смачним і поживним, послала Івася в курник по яйця. Хлопець здивувався, коли знайшов там одне зовсім маленьке яєчко. Бабуся сказала, що то зносок, або зніщє й розповіла, що таке яєчко курка несе останнім, після всіх яєць. Старі люди вірили, що з такого яєчка можна вивести дідька, який буде в усьому допомагати. Тільки людина – не курка, його висидіти важко. Якщо ж людина захоче й собі вивести чортика, то треба носити зносок сім днів під лівою пахвою і ні до кого не говорити, бо не вилупиться.
Після розповідей бабусі Івась довго не міг заснути. Він вирішив, що виносить під пахвою власного чортика і потім заб’є команді Іванюка аж п’ять голів! І через козла перестрибне, і по канату аж під самий дах залізе! І взагалі життя точно налагодиться! Тільки от мовчати сім днів буде важко, та ж заради власного чортика, який виконуватиме бажання, можна витерпіти все – і сварки, і насмішки.
Зранку Івась дістав зносок зі сховку і поклав під пахву вигрівати – аж тут на нього стрибнула Люба! Яйце дивом вціліло, але мовчати в Івася не вийшло – він накричав на сестру, вона розплакалась, і Івася за це насварили.
Перед тим як розпочати мовчанку, треба було попередити батьків, бо ще до лікаря поведуть. Івась сказав їм, що побився об заклад з Іванюком, хто довше промовчить, тому тиждень ні з ким говорити не буде. А щоб батьки заспокоїлись, додав, що уроків це не стосується. Тато не сварився і розповів, як колись побився з хлопцями об заклад, хто води більше вип'є. А мати порадила не дружити з хлопцем, здатним на дурні витівки, і змирилася з тим, що Івась якийсь час мовчатиме.
Наступного дня родина Бондаруків поверталась додому, і по дорозі капосна сестричка розповіла батькам про Івасів зносок і те, що він хоче виносити чортика. Виявляється, вона не спала, коли бабуся розповідала хлопцю про антипка, і все чула. Батьки так сміялись, що тато мусив на п’ять хвилин зупинити машину.
Колись Івась хотів братика, а не сестричку. Якось тато взяв його з собою на роботу. А в нього на столі одразу кілька телефонних апаратів стояло, і один із них був цікавий такий: без кнопочок і без диску – лише слухавка на коробці. І Івась вирішив, що з такого апарату можна зателефонувати, куди собі забажаєш. Він підняв слухавку. У ній щось пікнуло, клацнуло, і дивний голос сказав: "Так!" Івась подумав, що то лелеки, і попросив у них братика. Потім з'ясувалося, що насправді Івась зателефонував не до лелек, а до татового начальства. І воно, начальство, пересміявшись, викликало тата й розпорядилося виконати замовлення хлопчика. Але замість омріяного братика народилася сестричка, проте Івась дуже її полюбив і прощав різні її витівки.
У понеділок першим уроком була англійська. До дошки викликали Іванюка. Він сподівався, що Івась буде йому підказувати, але той мовчав. На перерві розлютований Іванюк кинувся на Івася з кулаками, але обійшлося…
Усе йшло ніби й гаразд – нездоланних труднощів не виникало, з дрібниць удавалось "викручуватися". За проханням хлопця (через записку), мама написала у вівторок записку класній керівничці, щоб Івася відпустили додому з уроку фізкультури. А от у середу почалися ускладнення. Сусідка по парті почала придивлялась до його лівої руки, яку він старанно притискав до тіла – щоб зносок не випав. Вона допитувалась, де він так забився, і пропонувала зробити йому перев’язку. Врешті вона так набридла хлопцю, що він не придумав нічого кращого, як смикнути її за кіску. Дівчинка образилася і пересіла за іншу парту.
Настав четвер. Івасеві снилося, що він розчавив зносок. Хлопець вирішив захворіти, щоб не йти до школи. Дорогою до школи він купив п’ять пачок морозива і з’їв чотири.
У школі на Івася чекали випробування. Однокласники якось дивно на нього позирали і перешіптувалися. На фізкультурі стало ще гірше. Іванюк допитувався, що в Івася під пахвою. Хлопець не відповідав, тож Іванюк просто стрибнув йому на плече. А за ним і всі хлопці з класу! Зробилась справжня куча мала, й Івась почув, як щось хруснуло. Але то був не зносок, а останній молочний зуб. З рота пішла кров, хлопці перелякано відступили, а Івась пішов вмиватися. Привів себе до ладу, пішов у клас, де й заснув прямо на парті. Розбудила його класна керівничка. Вона допитувалась що сталось, та хлопець мовчав. Директор відправив Івася додому під супроводом Іванюка. Вдома хлопець одразу заснув.
Увечері з’ясувалось, що Люба розповіла про зносок, який носить під пахвою Івась, Максиму Зайко – своєму другові з садочка. Він був братом Оленки Зайко. Максим, звісно, розповів про все сестрі, а вже та під великим секретом всьому класу. Так от чому сьогодні всі скоса поглядали на Івася!
Хлопець зрозумів, що майже тиждень він жодного разу не звертався до свого янгола-охоронця, не просив у нього захисту чи поради. Натомість думав про чортика, що мав вилупитись з яйця!
У п’ятницю Івась вирішив все виправити. Прокинувся пізно, коли вдома вже нікого не було, а на столі лежала записка від мами з дозволом не йти до школи. Але хлопець все ж пішов, лишивши батькам записку, у якій вибачився за свою поведінку.
У школі хлопець зустрів дівчинку, яка йому подобалась й перед якою осоромився минулої п’ятниці на футболі. Хотів їй відповісти на привітання, але саме в цей момент відчув, як тріснуло яйце. Добре, що воно було загорнуте в вату. Івась зайшов в туалет і змив розчавлений зносок в унітаз. Помив руки і пішов у клас. Оленка Зайко вже повернулась до нього за парту, а Іванюк пообіцяв, що візьме Івася правим захисником у футбольну команду.
Цього разу їхня команда виграла у суперників з рахунком 3:0. Хоч жодного з цих голів Івась не забивав, він не засмутився. Зрозумів, що це не його – він же захисник, а голи має забивати нападник. То був останній день перед канікулами. Та для хлопця вони були нерадісні, бо його «наздогнала» ангіна від морозива, і всі канікулярні дні Івась пролежав у ліжку.
Цитати з твору:
- «…Смійся собі, на здоров’я, скільки завгодно,…але не насміхайся».
- «Краса – вона скрізь краса».
- «Найкращі мрії розбиваються об дрібну банальщину!».
- «За все в житті треба платити».
- «Бо ж ганьба на те й ганьба, що змити її можна хіба… Ні, не кров’ю, а чимось таким…
- Ну таким… Одне слово, подвигом».
- «Грайся. Але не загравайся – умій вчасно зупинитися».
- «Як багато сил економить людині мова!!!»
- «Погані люди кричать тоді, коли їм кричиться; а добрі – коли їм бракує слів».
- «Янголе-охоронцю, не сердься на мене! Я багато хотів – лиш не знав, якою ціною…»
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
14.11.2022