«Вертеп Маленького Хлопчика» Ігор Калинець (стислий переказ)

Читати онлайн стислий переказ оповідання Ігоря Калинця «Вертеп Маленького Хлопчика»

«Вертеп Маленького Хлопчика» Ігор Калинець (стислий переказ)

Про оповідання «Вертеп Маленького Хлопчика» 

Твір сучасного українського письменника Ігоря Калинця «Вертеп Маленького Хлопчика» – новий різновид літературної казки, що ґрунтується на співіснуванні казковості в образному й часо-просторовому аспекті з елементами біблійного тексту, християнсько-релігійної символіки й соціальної проблематики сьогодення. 

При цьому у авторському тексті зберігається традиційна для літературної казки ознака – поєднання дива та дійсності. Таким чином світ казки накладається на світ реальності з акцентом на вічних цінностях, що є сенсом життя, це – любов, доброта, теплі родинні стосунки. Саме вони об’єднують людей, надають світу гармонії і є єдиним можливим порятунком від байдужості, бездуховності, засилля жорстокості. 

Тема: казкова історія про Маленького хлопчика, який на Різдво грає роль Ангела у вертепному дійстві, а потім здійснює своє бажання – зустрічається з батьками. 

Ідея: уславлення вічних цінностей, які є сенсом життя: любові, доброти, теплих родинних стосунків.

Персонажі:

  • Маленький Хлопчик – грає у вертепі роль Янголятка. «Коли Маленький Хлопчик співав про Марію (Діву Марію), то спазми душили йому горло – і спів на якусь мить переривався»; «Маленький Хлопчик тепер живе удвох із буркотливою Бабусею»; «Маленький Хлопчик уже розумів, що своєї правди у своїй хаті ще не було – і, може, не скоро буде, бо пів містечка вже не стало: подалися люди у найми до країн, де напевно була своя правда»; «… не буде Маленький Хлопчик журитися клопотами старших. Сьогодні – десь – його свято: він уже Янголя у Вертепі! Треба подбати про свій янгольський вигляд. Золотиста перука буде до речі. Поверх одягу натягне білу до землі мамусину нічну сорочку, крайкою підпережеться»; «Маленький Хлопчик зіграв успішно у Вертепі, він усім сподобався своєю живістю і своїм ангельським голосочком. Без тебе, хлопчику, Вертеп – не Вертеп, – похвалив ватаг»;
  • Бабуся Маленького хлопчика. «… мене, стару і немічну, полишили з малою дитиною”. Так буркоче вона часто, але “малу дитину” любить і доглядає»; «Бабуся порається на городі, доглядає онука – отак і перебивалися»; 
  • Марія – мати Маленького хлопчика. «… так само, Марією, називалася Мамуся Маленького Хлопчика, яка тепер дуже далеко від нього - десь аж у Португалії, у Лісабоні, працює служницею у старої пані»; «Мамуся, бухгалтер, опинилася без праці»; «… дуже переживала і за Маленького Хлопчика, і за Бабусю»; «Воно (обличчя матусі) було наче засмучене. Хлопчик нахилився над Мамусею і поцілував її в щічку. Мамуся усміхнулася уві сні. Вона була дуже гарною, найгарнішою з усіх. Як Діва Марія»;
  • Йосиф – батько Маленького хлопчика. «Спочатку Татко, що був на цукроварні інженером, поїхав до Польщі, але там його пограбували бандити (кажуть, що це наші грабіжники, з України), відібрали усі зароблені гроші. Ціле щастя, що залишився живий, бо пробував пручатися – а це боронь Боже! Хтось порадив, що найкраще заробляти в Португалії, і він разом із Мамусею подалися світ за очі»; «Пан Йосиф вертався до свого Сантарену нічним поїздом. Схвильований зустріччю із дружиною та її приятельками з помешкання, зворушений колядками про мале отрочатко та святою вечерею, вдивлявся у ніч, згадуючи личко свого Маленького Хлопчика... І раптом видиво за вікном: два Ангели, великий і малий. Серце йому солодко защеміло: малий був дуже подібний на його сина, тільки трішки старший. Може так здалося, бо вже два роки його не бачив. Мале Янголя усміхнулося, послало рукою поцілунок – і видиво зникло»;
  • Ромко Зацерковний – старшокласник, ватаг вертепу, грає роль Великого Ангела. «Великий Ангел, що був із караючим мечем, погладив Янголя по голівці, мовляв, ти молодець»;
  • Справжній Ангел. «… я справжній Ангел. Не бійся мене, я твій Ангел-хоронитель. Голос його справді був інший, дуже ласкавий, як у Мамусі. Маленький Хлопчик не встиг злякатися, а через рукавичку відчув, як одразу зігрілися його пальчики у долоні Ангела»; «Нам крил не треба, ми не літаємо, як птахи. Ми переносимося куди слід, і то за якусь мить».

Маленький Хлопчик дуже хотів ходити з Вертепом. Особливо цього року, бо минулого він іще зі своїми приятелями колядував – колядка була звичайна, всім відома, «Бог ся рождає»: мелодія простенька, але деякі слова були смішними, старовинними, до того ж діти їх часто перекручували від непорозуміння. 

Найдивнішими у колядці були вкорочені слова: замість «Його» було «Го». А в молитовничку оце «Го» було навіть з великої літери. Бабуся пояснила, що коли йдеться про Бога, то і займенники, які заміняють його назву, треба писати з великої літери. Те саме «Му» – «йому»: «Ісус Му ім’я». Маленький Хлопчик співав правильно, бо йому пояснив старший сусідський хлопець, який уже ходив із Вертепом. Ось ця колядка, яку Маленький Хлопчик записав собі у зошит побіч інших. 

БОГ СЯ РОЖДАЄ

Бог ся рождає, хто ж Го може знати!
Ісус Му ім’я, Марія Му Мати!
(2) Тут Ангели чудяться,
Рожденного бояться,
А віл стоїть трясеться,
Осел смутно пасеться,
Пастирії клячуть,
В плоті Бога бачуть

Тут же, тут же, тут же, тут же, тут!
Марія Му Мати прекрасно співає,

А хор ангельський Їй допомагає.
(2) Тут Ангели чудяться…
Йосиф старенький колише Дитятко:
«Люляй же, люляй, мале отрочатко!»
(2) Тут Ангели чудяться... 

Маленькому Хлопчикові подобалося слово «отрочатко» – це так по-церковному називався хлопчик-дитятко, тобто маленький Ісусик. І слово «днесь», що означає «сьогодні», він також уже знав. Саме з таким словом Бабуся навчила молитви «Отче наш», хоч у церкві на Службі Божій хор співав «сьогодні» – і це не було так гарно і цікаво, як із словом «десь». Та й замість хліба «насущного» співали «щоденного» – то й зовсім не цікаво! 

Коли Маленький Хлопчик співав про Марію, то спазми душили йому горло – і спів на якусь мить переривався. Інколи скочувалася тепла слізка – і її треба було непомітно від колядників обтерти рукавичкою. Бо так само, Марією, називалася Мамуся Маленького Хлопчика. Вона тепер дуже далеко від нього – десь аж у Португалії, у Лісабоні, працює служницею у старої пані. Маленький Хлопчик дуже добре пам’ятає Мамусю, часто згадує, як вона нахилялася до свого Хлопчика, мов свята Марія до Ісусика, і золотими своїми кучериками лоскотала йому вушко. 

Уже два роки Маленький Хлопчик живе удвох із буркотливою Бабусею. Першого вересня він пішов до школи і зауважив, що й інші діти також були з бабусями й дідусями, рідко хто з мамою чи татом. Всі молоді мами і батьки з містечка подалися до Португалії на роботи. Бо у місті перестала працювати цукроварня, хоч навколо по селах ростуть цукрові буряки. Татко, що був на цукроварні інженером, спочатку поїхав до Польщі, але там його пограбували бандити. Кажуть, що це були наші грабіжники, з України. Щастя, що залишився живий, бо пробував пручатися. Хтось порадив, що найкраще заробляти в Португалії, і він разом із Мамусею, яка теж втратила роботу, подалися світ за очі. Буркотлива Бабуся любить і доглядає онука, порається на городі. Інколи батьки через добрих людей передають гроші – «доляри». 

І ось Маленькому Хлопчикові на перерві старшокласник сказав, що його беруть до Вертепу, але не пастушком, бо їх уже є досить, а маленьким Ангелом, тобто Янголям (так записано у Вертепі). Буде ще і дорослий Ангел. Бо, як співається у колядці, має бути декілька різних Ангелів. Маленький Хлопчик спочатку розчаровано зітхнув, бо мріяв про роль пастушка. Та радість від того, що його взяли до Вертепу, переважила – і він підтвердив згоду. 

Прибіг додому і сповістив бабусю: «Мене беруть у Вертеп! Я буду Янголям!» Тут озвався телефон – то дзвонила матуся з Португалії. Маленький хлопчик поділився з нею своєю радістю. А вона сказала, що з кількома співвітчизниками теж відсвяткує наш святий вечір. Із Сантарену приїде і татко (він працює у тому містечку). Можливо, прибуде наш священик з Іспанії і відправить Службу Божу, бо «наших тут багато!» 

Дві години різниці було між Україною і Португалією. Коли Маленький хлопчик умивався вранці, Мамуся додивлялася останній сон, можливо, про нього, Бабусю, свій дім, містечко із напівзруйнованою цукроварнею, сквером посеред міста, де стояв пам’ятник Великому Поетові, котрий сказав, що у «своїй хаті своя правда...» Маленький Хлопчик уже розумів, що своєї правди у своїй хаті ще не було – і, може, не скоро буде, бо пів містечка вже не стало: подалися люди у найми до країн, де напевно була своя правда. Як всі тішилися, як раділи Мамуся і Татко, коли відкривали пам’ятник Великому Поетові, сподівалися, що тепер завирує гарне життя, що буде своя правда. Та прибулий на свято поет сказав тоді – тішитися ще зарано, бо Великий Поет напророкував, що Україну злії люди присплять і в огні окраденую збудять… От і виглядає на то. Та на святі ніхто не хотів вірити, що лихо станеться так швидко… 

Передріздвяний тиждень у репетиціях минув швидко. Слів Маленький Хлопчик у Вертепі мав дуже мало, але мусив співати разом із всіма колядки – то і навчився. Нове Янголя знало, він буде випромінювати усміх, радість від того, що народилося Боже Дитятко – отрочатко, і сповіщати усім у світлиці, господарям і гостям, про цю велику радість. 

Звичайно, під час вистави настрій буде мінятися, бо Ірод загрожуватиме існуванню отрочатка – і треба буде передати мімікою і жестами цю загрозу. Треба надією підтримати Короля Данила, Козака і Січового Стрільця, щоби їх захист Дитятка означав і захист малого дитяти – України. І коли Україна укріпне, полетять голови усіх іродів, що насилали на наш люд війни, голод, вивози у Сибір, у найми до Португалії, – аж тоді має на лиці янголятка з’явитися переможний усміх. 

Маленький Хлопчик зіграв успішно у Вертепі, він усім сподобався своєю живістю і своїм ангельським голосочком. «Без тебе, хлопчику, Вертеп – не Вертеп», – похвалив ватаг. «Як жаль, що мене не бачать Мамуся і Татко», – скрушно зітхнув Маленький Хлопчик. Але завтра їх мають зняти на відео. То може вдасться показати цілий Вертеп, а не тільки окремі світлини у Португалії. Великий Ангел, що був із караючим мечем, погладив Янголя по голівці: «Ти молодець!»

Поверталися вночі щасливі і трішки втомлені. Цікаво, чи у Португалії вже повечеряли? Напевно, що так, бо дві години – це зовсім невелика різниця. «Я тебе відпроваджу», – сказав Ромко Зацерковний, Великий Ангел із Вертепу. Маленький хлопчик подякував і запевнив, що добіжить сам. Ромко завернув за ріг. І тільки хотів хлопчик натиснути на дзвінок, коли Ромко узяв його за руку. Як тільки він міг так швиденько повернутися?

«Постривай, малий! Я не Ромко Зацерковний – я справжній Ангел, твій Ангел-хоронитель. Мені сьогодні дозволено вчинити різдвяне чудо – ми заглянемо до твоїх батьків. Ти був днесь чудовим Янголям – заслужив на це. Ми їх не станемо будити – тільки заглянемо. Днесь усе можливо. Гаразд»? Голос його справді був інший, дуже ласкавий, як у Мамусі. Маленький Хлопчик не злякався – через рукавичку відчув, як одразу зігрілися його пальчики у долоні Ангела.

У Португалії було за північ. У кімнатці, де вони раптово опинилися, спало чотири жінки. Маленький Хлопчик відразу впізнав обличчя Мамусі. Воно було наче засмучене. Хлопчик нахилився над Мамусею і поцілував її в щічку. Мамуся усміхнулася уві сні. Вона була дуже гарною, найгарнішою з усіх. Як Діва Марія. «А тепер до татка», – прошептав Ангел. 

Пан Йосиф вертався до свого Сантарену нічним поїздом. Схвильований зустріччю із дружиною та її приятельками з помешкання, зворушений колядками про мале отрочатко та святою вечерею, вдивлявся у ніч, згадуючи личко свого Маленького Хлопчика... І раптом видиво за вікном: два Ангели, великий і малий. Серце йому солодко защеміло: малий був дуже подібний на його сина, тільки трішки старший. Може так здалося, бо вже два роки його не бачив. Мале Янголя усміхнулося, послало рукою поцілунок – і видиво зникло. Що ж це було – привиділося чи засинаю стоячи, – дивувався пан Йосиф … 

«Нарешті», – проказала Бабуся, відчиняючи двері. «Дякую тобі, Ромку, що привів малого».

 «Хіба то Ромко?» – як стояв, так і упав на ліжко Маленький Хлопчик. Він уже спав.

Надворі світало – наставало різдвяне днесь.

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Освіта.ua
14.11.2022