«Вертеп Маленького Хлопчика» Ігор Калинець (дуже стислий переказ)

Читати онлайн дуже стислий переказ оповідання Ігоря Калинця «Вертеп Маленького Хлопчика»

«Вертеп Маленького Хлопчика» Ігор Калинець (дуже стислий переказ)

Про оповідання «Вертеп Маленького Хлопчика» 

Твір сучасного українського письменника Ігоря Калинця «Вертеп Маленького Хлопчика» – новий різновид літературної казки, що ґрунтується на співіснуванні казковості в образному й часо-просторовому аспекті з елементами біблійного тексту, християнсько-релігійної символіки й соціальної проблематики сьогодення. 

При цьому у авторському тексті зберігається традиційна для літературної казки ознака – поєднання дива та дійсності. Таким чином світ казки накладається на світ реальності з акцентом на вічних цінностях, що є сенсом життя, це – любов, доброта, теплі родинні стосунки. Саме вони об’єднують людей, надають світу гармонії і є єдиним можливим порятунком від байдужості, бездуховності, засилля жорстокості. 

Тема: казкова історія про Маленького хлопчика, який на Різдво грає роль Ангела у вертепному дійстві, а потім здійснює своє бажання – зустрічається з батьками. 

Ідея: уславлення вічних цінностей, які є сенсом життя: любові, доброти, теплих родинних стосунків.

Персонажі:

  • Маленький Хлопчик – грає у вертепі роль Янголятка. «Коли Маленький Хлопчик співав про Марію (Діву Марію), то спазми душили йому горло – і спів на якусь мить переривався»; «Маленький Хлопчик тепер живе удвох із буркотливою Бабусею»; «Маленький Хлопчик уже розумів, що своєї правди у своїй хаті ще не було – і, може, не скоро буде, бо пів містечка вже не стало: подалися люди у найми до країн, де напевно була своя правда»; «… не буде Маленький Хлопчик журитися клопотами старших. Сьогодні – десь – його свято: він уже Янголя у Вертепі! Треба подбати про свій янгольський вигляд. Золотиста перука буде до речі. Поверх одягу натягне білу до землі мамусину нічну сорочку, крайкою підпережеться»; «Маленький Хлопчик зіграв успішно у Вертепі, він усім сподобався своєю живістю і своїм ангельським голосочком. Без тебе, хлопчику, Вертеп – не Вертеп, – похвалив ватаг»;
  • Бабуся Маленького хлопчика. «… мене, стару і немічну, полишили з малою дитиною”. Так буркоче вона часто, але “малу дитину” любить і доглядає»; «Бабуся порається на городі, доглядає онука – отак і перебивалися»; 
  • Марія – мати Маленького хлопчика. «… так само, Марією, називалася Мамуся Маленького Хлопчика, яка тепер дуже далеко від нього - десь аж у Португалії, у Лісабоні, працює служницею у старої пані»; «Мамуся, бухгалтер, опинилася без праці»; «… дуже переживала і за Маленького Хлопчика, і за Бабусю»; «Воно (обличчя матусі) було наче засмучене. Хлопчик нахилився над Мамусею і поцілував її в щічку. Мамуся усміхнулася уві сні. Вона була дуже гарною, найгарнішою з усіх. Як Діва Марія»;
  • Йосиф – батько Маленького хлопчика. «Спочатку Татко, що був на цукроварні інженером, поїхав до Польщі, але там його пограбували бандити (кажуть, що це наші грабіжники, з України), відібрали усі зароблені гроші. Ціле щастя, що залишився живий, бо пробував пручатися – а це боронь Боже! Хтось порадив, що найкраще заробляти в Португалії, і він разом із Мамусею подалися світ за очі»; «Пан Йосиф вертався до свого Сантарену нічним поїздом. Схвильований зустріччю із дружиною та її приятельками з помешкання, зворушений колядками про мале отрочатко та святою вечерею, вдивлявся у ніч, згадуючи личко свого Маленького Хлопчика... І раптом видиво за вікном: два Ангели, великий і малий. Серце йому солодко защеміло: малий був дуже подібний на його сина, тільки трішки старший. Може так здалося, бо вже два роки його не бачив. Мале Янголя усміхнулося, послало рукою поцілунок – і видиво зникло»;
  • Ромко Зацерковний – старшокласник, ватаг вертепу, грає роль Великого Ангела. «Великий Ангел, що був із караючим мечем, погладив Янголя по голівці, мовляв, ти молодець»;
  • Справжній Ангел. «… я справжній Ангел. Не бійся мене, я твій Ангел-хоронитель. Голос його справді був інший, дуже ласкавий, як у Мамусі. Маленький Хлопчик не встиг злякатися, а через рукавичку відчув, як одразу зігрілися його пальчики у долоні Ангела»; «Нам крил не треба, ми не літаємо, як птахи. Ми переносимося куди слід, і то за якусь мить».

Маленький Хлопчик дуже хотів ходити з Вертепом. Минулого він іще колядував. Найдивнішими у колядці були вкорочені слова: замість «Його» було «Го». А в молитовничку оце «Го» було навіть з великої літери. Бабуся пояснила, що коли йдеться про Бога, то і займенники, які заміняють його назву, треба писати з великої літери. Те саме «Му» – «йому»: «Ісус Му ім’я».

Бог ся рождає, хто ж Го може знати!
Ісус Му ім’я, Марія Му Мати!
(2) Тут Ангели чудяться,
Рожденного бояться,

………………………

Марія Му Мати прекрасно співає,
А хор ангельський Їй допомагає.
(2) Тут Ангели чудяться…
Йосиф старенький колише Дитятко:
«Люляй же, люляй, мале отрочатко!»

(2) Тут Ангели чудяться...

Маленькому Хлопчикові подобалося слово «отрочатко» – це так по-церковному називався хлопчик-дитятко, Ісусик. І слово «днесь» – «сьогодні». Саме з таким словом Бабуся навчила молитви «Отче наш». Коли Маленький Хлопчик співав про Марію, то через спазми, що починали душити йому горло, спів на якусь мить переривався. Інколи скочувалася слізка, і її треба було непомітно від колядників обтерти рукавичкою. Бо так само, Марією, називалася Мамуся Маленького Хлопчика. Зараз вона дуже далеко від нього – аж у Португалії, у Лісабоні, працює служницею у старої пані. Маленький Хлопчик часто згадує, як вона нахилялася до свого Хлопчика, мов свята Марія до Ісусика, і золотими своїми кучериками лоскотала йому вушко. 

Уже два роки він живе удвох із буркотливою Бабусею. Першого вересня пішов до школи і зауважив, що рідко хто з дітей був з мамою чи татом. Всі молоді мами і батьки з містечка подалися до Португалії на роботи. Бо у місті перестала працювати цукроварня, хоч навколо по селах ростуть цукрові буряки. Татко, що був на цукроварні інженером, спочатку поїхав до Польщі, але там його пограбували бандити. Кажуть, що це були наші бандити, з України. Хтось порадив їхати в Португалію, і він разом із Мамусею, яка теж втратила роботу, подалися світ за очі. Бабуся любить і доглядає онука, порається на городі. Інколи батьки через добрих людей передають гроші – «доляри». 

І ось Маленькому Хлопчикові сказали, що його беруть до Вертепу маленьким Ангелом. Буде ще і дорослий Ангел. Бо, як співається у колядці, має бути декілька різних Ангелів. Маленький Хлопчик мріяв про роль пастушка. Та радість від того, що його взяли до Вертепу, переважила – і він підтвердив згоду. 

Коли подзвонила матуся, Маленький хлопчик поділився з нею своєю радістю. А вона сказала, що з кількома співвітчизниками теж відсвяткує наш Святий вечір. 

Дві години різниці було між Україною і Португалією. Коли Маленький хлопчик умивався вранці, Мамуся додивлялася останній сон, можливо, про нього, Бабусю, свій дім, містечко із напівзруйнованою цукроварнею, сквером посеред міста, де стояв пам’ятник Великому Поетові, котрий сказав, що у «своїй хаті своя правда...». Маленький Хлопчик уже розумів, що своєї правди у своїй хаті ще не було, бо пів містечка вже не стало: подалися люди у найми до країн, де напевно була своя правда. А як всі тішилися, як раділи Мамуся і Татко, коли відкривали пам’ятник Великому Поетові, як сподівалися, що завирує гарне життя, що буде своя правда! Але прибулий на свято поет сказав тоді – тішитися ще зарано, бо Великий Поет напророкував, що Україну злії люди присплять і в огні окраденую збудять… Та на святі ніхто не хотів вірити, що лихо станеться так швидко… 

Передріздвяний тиждень у репетиціях минув швидко. Слів Маленький Хлопчик у Вертепі мав дуже мало, але мусив співати разом із всіма колядки – то і навчився. Нове Янголя знало, він буде випромінювати усміх, радість від того, що народилося Боже Дитятко – отрочатко, і сповіщати усім у світлиці, господарям і гостям, про цю велику радість. 

Звичайно, під час вистави настрій буде мінятися, бо Ірод загрожуватиме існуванню отрочатка – і треба буде передати мімікою і жестами цю загрозу. Треба надією підтримати Короля Данила, Козака і Січового Стрільця, щоби їх захист Дитятка означав і захист малого дитяти – України. І коли Україна укріпне, полетять голови усіх іродів, що насилали на наш люд війни, голод, вивози у Сибір, у найми до Португалії, – аж тоді має на лиці янголятка з’явитися переможний усміх. 

Маленький Хлопчик усім сподобався своєю живістю і своїм ангельським голосочком. «Без тебе, хлопчику, Вертеп – не Вертеп. Ти – молодець!» – похвалив його ватаг і погладив по голові. 

«Я тебе відпроваджу», – сказав Ромко Зацерковний, Великий Ангел із Вертепу. Маленький хлопчик подякував і запевнив, що добіжить сам. Ромко завернув за ріг. І тільки хотів хлопчик натиснути на дзвінок, коли Ромко узяв його за руку. Як тільки він міг так швиденько повернутися?

«Постривай, малий! Я не Ромко Зацерковний – я справжній Ангел, твій Ангел-хоронитель. Днесь усе можливо, і мені сьогодні дозволено вчинити різдвяне чудо – ми заглянемо до твоїх батьків. Вони вже сплять, і ми не будемо їх будити – тільки заглянемо. Ти був днесь чудовим Янголям і заслужив на це. Гаразд?» Голос його справді був інший, не як у Ромка, і дуже ласкавий, як у Мамусі. Маленький Хлопчик не злякався – через рукавичку він відчув, як одразу зігрілися його пальчики у долоні Ангела.

У Португалії було за північ. У кімнатці, де вони раптово опинилися, спало чотири жінки. Маленький Хлопчик відразу впізнав обличчя Мамусі. Воно було наче засмучене. Хлопчик нахилився над нею і поцілував в щічку. Мамуся усміхнулася уві сні. Вона була дуже гарною, найгарнішою з усіх. Як Діва Марія. «А тепер до татка», – прошептав Ангел. 

Пан Йосиф вертався до свого Сантарену нічним поїздом. Схвильований зустріччю із дружиною, зворушений колядками про мале отрочатко та святою вечерею, вдивлявся у ніч, згадуючи свого Маленького Хлопчика... І раптом видиво за вікном: два Ангели, великий і малий. Серце йому защеміло: малий був подібний на його сина, тільки старший. Мале Янголя усміхнулося, послало рукою поцілунок – і видиво зникло. “Що ж це було – привиділося чи засинаю стоячи”, – дивувався пан Йосиф …

«Нарешті», – проказала Бабуся, відчиняючи двері. «Дякую тобі, Ромку, що привів малого». «Хіба то Ромко?» – як стояв, так і упав на ліжко Маленький Хлопчик. Він уже спав.

Надворі світало – наставало різдвяне днесь.

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Освіта.ua
14.11.2022