Направив Святослав послів до грецького царя, кажучи так:
– Хочу мати з тобою твердий мир і любов.
Цар же, почувши те, зрадів і послав йому дарів більше, як до того. Святослав узяв дари і став думати з дружиною своєю: «Якщо не укладемо миру з царем і довідається цар, що нас мало, то прийдуть греки й обложать нас у стінах міста. А руська земля далеко, печеніги з нами у війні, і хто нам допоможе? Укладемо ж мир з царем: вони ж бо присяглися платити нам данину – того і досить нам. Якщо ж перестануть нам платити данину, то знову з Русі, зібравши велике військо, підемо на Царгород». Люба була дружині ця промова Святослава, і послали кращих мужів до грецького царя. (…)
(…) І було сказано так:
– Я, Святослав, князь руський, як клявся, так і підтверджую договором цим свою клятву: хочу разом з усіма боярами і підданими мені руськими та іншими мати мир і правдиву любов з великим царем грецьким і з усіма людьми, і ніколи не буду замишляти на країну вашу, і не буду збирати війська ні на землю грецьку, ні на корсунську, ні на болгарську. І якщо хто інший замислить супроти країни вашої, то я йому буду ворогом і буду воювати з ним, як уже клявся я грецьким царям. А зо мною бояри і вся Русь, та збережемо правдивий мир! Якщо ж ми не дотримаємося чогось із сказаного, то хай буду я і ті, хто зо мною і піді мною, хай будемо прокляті від бога, у якого віруємо, – Перуна і Волоса, бога худоби… (…)
(…) Уклавши мир з греками, Святослав замислив повернутися в Київ, бо він побачив, що в нього мало дружини… І він промовив:
– Піду на Русь, приведу ще дружину.
Зібрався Святослав і поплив на човнах до порогів. І сказав йому воєвода батька його Свенальд:
– Обійди, князю, пороги на конях, бо стоять коло порогів печеніги.
Та не послухав його Святослав і поплив далі човнами. (…)
(…) І вийшов Святослав до порогів, і не можна було їх пройти, бо вже почало нести кригу. Зупинився Святослав зимувати в Білоберіжжі, та не стало в них харчів, і був голод великий…Тут перезимував Святослав.
У літо 972-го, коли настала весна, поплив Святослав через пороги. І напав на нього Куря, князь печенізький. Убили Святослава, узяли його й зробили чашу з черепа, обкувавши його, і пили з черепа печеніги. Свенальд же врятувався й повернувся до Києва. А всіх літ князювання Святослава було двадцять вісім.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.