З історії написання «Повісті минулих літ»
«Повість минулих літ» («Повість врем'яних літ») – найдавніший відомий руський літопис, є історичною та літературною пам’яткою України-Русі, у якій історія держави показана на широкому тлі світових подій.
«Повість минулих літ» висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи, складені на основі сучасних автору подій і архівних літописів, народних переказів, легенд та оповідань, подаються порічно. Оригінал твору до нашого часу не зберігся, є лише пізніші списки, тобто його варіанти, переписані з інших джерел.
Автором (за іншою версією – упорядником) «Повісті минулих літ» вважається чернець Києво-Печерського монастиря Нестор Літописець (близько 1056 – близько 1114). Окрім богословських знань, він мав виняткові здібності до історії та літератури, досконало володів грецькою мовою. Збереглися його життєписи святих князів Бориса і Гліба, преподобного Феодосія, перших преподобних Печерських. Найвизначніший твір Нестора Літописця – «Повість минулих літ».
Професор Василь Яременко – один із найкращих знавців давніх рукописів, стверджує, що «Повість минулих літ», написана церковнослов’янською мовою, яка була тоді також і літературною, містить величезну кількість слів із української розмовної мови тисячолітньої України-Русі. Тому саме з «Повістю минулих літ» пов’язують початок історії української літератури.
З 1997 року щорічно 9 листопада вшановується пам’ять Преподобного Нестора Літописця і святкується День української писемності та мови. Переказ літопису сучасною українською мовою здійснив письменник Віктор Близнець.
Князя Ярослава (983-987 – 1054 рр.), що сів на київський престол після смерті батька – князя Володимира, народ прозвав Мудрим за виважену державну політику, за сприяння розвитку освіти та культури, будівництво нових міст, укріплення християнської віри.
Тема: оповідь про перемогу князя Ярослава над печенігами, його заслуги у розквіті та зміцненні держави, роль освіти та книг у житті людини.
Ідея: уславлення мудрої, миротворчої політики Ярослава; похвала книги та її роль у житті людини.
Стислий переказ
Коли Ярослав був у Новгороді, печеніги взяли в облогу Київ. Князь зібрав військо й пішов його визволяти. Відбулася велика січа на тому місці, де тепер собор Святої Софії. Ярослав переміг.
1037 року він заклав велике місто із Золотими Воротами, церквою Святої Софії та іншими церквами й монастирями.
Князь любив читати книги і зібрав скорописців багато, щоб вони перекладали з грецького на слов’янське письмо. Було написано багато книг, за ними вчилися віруючі люди, тішачись плодами глибокої мудрості.
Це ніби як один зорав землю, а другий посіяв, а інші жнуть і споживають багату поживу. А батько всього цього – князь Володимир, що запровадив християнство.
Син його Ярослав засіяв Русь книжними словами, а ми тепер пожинаємо. Велика бо користь від навчання книжного. Книги – мов ріки, які напоюють собою увесь світ: це джерело мудрості, у книгах – бездонна глибина… Книгами людина втішається у печалі, у книгах – світло мудрості, а хто мудрості прагне – знайде благодать. Той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.
Ярослав поклав книги у церкві Святої Софії, яку сам збудував, оздобив і прикрасив. І в інших містах Ярослав ставив церкви, призначав туди священників, наказуючи вчити людей. Ярослав радів, а ворог нарікав та ремствував, бачачи силу нових християнських людей.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.