Поезія «Україна в старовину» – розділ книги Олександра Олеся «Княжа Україна».
Ліс густий, дрімучий, темний,
Споконвічний ліс росте,
Не проб’ється навіть сонце
Крізь гілля його густе.
Велетенські граби, вільхи,
Сосни, явори, дуби
Раз в століття полягають
Після віку боротьби.
Де родились, там вмирають,
Обертаються у тлінь,
На могилах виростає
Ряд наступних поколінь. (…)
(…) По річках, озерах, багнах
Вічний галас, вічний спів,
Крик гусей, качок і чапель,
Зойк чайок і журавлів.
Лебедині білі зграї
В небі хмарами летять,
Навкруги орлині крила
Гучно, хижо лопотять.
Над струмком спинився олень,
Прислухається, тремтить,
Десь почув непевний шелест
І зникає через мить.
То ведмідь ішов напитись,
Остудитися в воді,
То збирають під дубами
Чорні вепри жолуді.
По лісах блукали кози,
Тури, олені, вовки,
Кабани, ведмеді, лосі,
Рисі, зубри, борсуки. (…)
(…) По лісах дрімучих, темних,
З луком пращур наш ішов,
З рисем, лосем і ведмедем
Він боровся і боров.
Здобував він теплі хутра,
М’ясо, шкуру на свій дах,
Часом сам роздертий падав
З серцем звіря у руках…
А на півдні за лісами
Колихалось море трав:
То над степом буйний вітер
На шовкових струнах грав.
Степ широкий, степ безмежний,
Де початок, де твій край?!
Коли сам Стрибог не знає –
У Дажбога поспитай. (…)
(…) В бурю він шумів, як море,
І ховався в сизій млі,
Полохливо буйні трави
Припадали до землі.
А зимою умирав він,
Спав під килимом снігів…
Тихо, пусто… Тільки чути
Десь сумне виття вовків.(…)
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
(…) На лісах дрімучих, темних,
На незайманих степах
Спочивала Україна
В золотих, дитячих снах.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.