З історії написання
Поезія «Україна в старовину» – розділ книги Олександра Олеся «Княжа Україна».
Сам поет, розповідаючи про історію написання книги, зазначав, що всі поезії збірки «написав випадково за якихось 17–20 днів, перебуваючи в 1920 році в Марієнбаді на лікуванні. Антін Крушельницький (український письменник, літературний критик і літературознавець, педагог) прислав мені підручник Крип’якевича і страшно просив мене написати. Я вважив його волю і, хоч часу було мало, постановив написати працю до від’їзду з Марієнбадена».
Книжка вперше вийшла друком через десять років у Львові й адресувалась юнацтву, читачам дитячого журналу «Малі друзі», що виходив тоді у місті Лева, хоча значний інтерес вона становила і для дорослого читача.
Книжка «Княжа Україна» задумувалась поетом як своєрідний підручник з історії Київської Русі у віршах. Вона складається з 43 поезій, присвячених історії становлення й розвитку старовинної України, й охоплює період від язичницьких часів («Заспів») до зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 році.
Тема: зображення природи давньої України в усьому її розмаїтті, величі й красі; уявлення про заняття первісних людей, що колись жили на українських землях.
Ідея: дати уявлення про життя та заняття первісних людей на території стародавньої України, нагадати нащадкам про її віковічне природне багатство.
Стислий переказ
«Україна в старовину» – другий вірш з циклу поезій, що входять у збірку «Княжа Україна.
Перед читачами постають живі картини незайманої природи української землі у всій її величі, багатстві і красі. Це «ліс густий, дрімучий, темний», у якому ростуть столітні «велетенські граби, вільхи, сосни, явори, дуби». По лісах блукають «кози, тури, олені, вовки, кабани, ведмеді, лосі, рисі, зубри, борсуки. По річках і озерах чути «вічний галас, вічний спів» птаства, крики «гусей, качок і чапель», зойки «чайок і журавлів». «В небі хмарами летять лебедині білі зграї», «хижо лопотять» крила орлів.
На безкрайніх степових просторах буйний вітер грає «на шовкових струнах трав». У далекі, ще докиївські часи там «з луком пращур наш ішов,з рисем, лосем і ведмедем він боровся і боров», здобуваючи собі їжу, хутро та шкіру. І у всій цій урочистій красі, як немовля у колисці, «спочивала Україна в золотих дитячих снах».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.