З історії написання твору
Образ народного богатиря-змієборця Кирила Кожум’яки (або Микити Кожум’яки), ім'ям котрого згідно з легендою іменували місто Переяслав, шанується в народі з давніх-давен і дуже популярний у народному фольклорі.
У літературних джерелах вперше згадується у стародавньому літописі «Повість минулих літ» (993 р.). Пізніше легенда про двобій народного богатиря з дев’ятиголовим Змієм, що пустошив край біля Києва, надихала й інших письменників створювати свої твори про народних героїв доби княжої України-Русі.
Серед них була і Наталена Королева (1888 – 1966) – дружина відомого українського письменника Василя Короліва-Старого, авторка низки прозових творів. У цикл з 25 легенд-оповідань, написання яких було завершено нею на початку 40-х років минулого століття, входить і легенда «Кирило Кожум’яка».
У 1942 році ця збірка під назвою «Легенди старокиївські» вийшла окремою книжкою у двох частинах з присвятою у першій частині:«Мойому дружині В. Короліву-Старому, що вивів мене з інших далеких шляхів на шлях українського письменства, присвячую ці легенди».
Примітка: «вивів мене з інших далеких шляхів» – батько Наталени був польським графом, мати – графиня зі старовинного іспанського роду Ласерда.
Тема: легенда про переможну битву богатиря з народу Кирила Кожум’яки зі Змієм.
Ідея: уславлення народних героїв доби княжої України-Русі, які захищали рідний край від ворогів.
Персонажі твору:
- Кирило Кожум’яка. «А з світлиці голова розкуйовджена виглянула, працею квапною розрум’янена. Дитячим усміхом обличчя освітилося»; «… руки мозолисті.»; «Не богатир я – смерд простий, неотесаний… князівну ніяково мені за жінку мати!.. прошу милості цієї: щоб оселя моя – доки Київ Києвом – Кожум’яками прозивалася. Щоб рід мій про те пам’ятав, з якого кореня вийшов… й чим лишиться навік...».
- Дев’ятиголовий Змій – на звання Цмок. «Загніздився, окаянний, в Дніпрі ясному. Чорториї хвостом поганим крутить-скаламучує. Пустошить край довколишній. На Київ стольний отрую дихання свого кидає, пошесть-мор на хрещений люд напускаючи»; А з дніпрових хвиль – голова підводиться. Немов кінська велика, а зелена – як жаб’яча. Чорні губи язиком роздвоєним облизує»; «… кінець хвоста, як кіт сердитий, звиває-скручує»; «Всі дев’ять голів на Кирила намірює, вогнем дихає, отрутою кидає»; «Аж гад очі вирячив. І впав у воду. Немов гора обвалилася. Захропів, захарчав – і по гадові!..».
- Князь Володимир. «Володимир схилився чолом на руку. Вуса кусає. На скроні жила б’ється, кров’ю чорною наливається»; «З крісла встав – як мерлець з гробу, – білий весь. Рука не чує, як сувой згортає»; .
- Княгиня Анна. «Очі виплакала Анна, княгиня Володимирова. Світу Божого не бачить – пітьмою чорною став. Таж не сміє словом благальним за доньку заступитися. За долю-бо люду київського іде!..».
- Князівна Горислава-Людмила. «Людмила-князівна не плаче, не ридає, не журиться. Няню Євпраксію словом ласкавим підбадьорює… як до свята шлюбного, шати-оздоби приправляє: – За друзі душу кладу! Не дівкою-чорнавкою же мені іти…»; «Молоду Гориславу-Людмилу ведуть, як ніч зоряну, в чорних шатах, перлами низаних. Біла личком князівна-красуня молодесенька. Як та лілея-снігоцвіт, що в руці Людмилиній коливається».
- Євпраксія – няня князівни, старчоловік – батько Кирила Кожум’яки, воєводи, юрба людей.
Стислий переказ
Край біля стольного Києва тривалий час спустошував Змій Цмок, що оселився у Дніпрі. Він пообіцяв князю Володимиру відступитись, якщо той віддасть йому в жертву свою дочку Гориславу−Людмилу.
Хоч як тяжко було князю і княгині підкоритися вимозі Змія, Володимир підписав цю ухвалу, щоб зупинити знищення підлеглого йому народу. Князівна не плакала й не журилася, навіть заспокоювала свою няню Євпраксію, бо розуміла свою місію – «за друзі душу кладу!» і сподівалась на Боже милосердя.
Рано-вранці задзвонили дзвони церков, з княжих палат вийшла процесія й рушила до Дніпра. Молоду Гориславу-Людмилу повели до змія. Князь, княгиня і всі люди були в жалобній одежі, а князівна була вбрана, як ніч зоряна, в чорних шатах, перлами низаних.
Не було серед людей лише няні Євпраксії. Вона побігла на Боричів узвіз, де мешкав богатир Кирило Кожум’яка, щоб покликати його на допомогу. А той вже сам збирався бігти до Дніпра на двобій зі Змієм. Він був впевнений у своїй перемозі, бо силу рук мав величезну. За раз м’яв відразу дванадцять шкур.
Коли Змій побачив Кирила, то почав сміятися з нього. Але швидко перестав, коли Кирило вхопив його своїми залізними руками. Змій і хвостом бив, і вогнем плювався, а Кирило накинув відразу на всі дев’ять змієвих голів зашморг, зроблений зі шкіри-сириці, Змій і очі вирячив. Розпоров тоді богатир Цмоку черево ножем, той і сконав.
Князь на радощах хотів віддати князівну Кирилу за дружину. Але той сказав, що князівна не рівня йому, простому смерду, тому не буде з ним щасливою. Є у нього лише одне бажання, щоб «рід його про те пам'ятав, з якого кореня вийшов…», а оселя його прозивалася Кожум’яками.
Словничок до твору
- Смерд – людина, позбавлена свободи та власності.
- Мерлець – мрець.
- Сувой – сувій, стародавній рукопис на папірусі чи пергаменті, згорнутий у трубку.
- Чорторій – великий вир; глибока яма, в якій утворюється вир.
- Дівка-чернавка – служниця.
- Сириця – недублена шкіра.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.