Тема: історія про хитрого Лиса Микиту, що обманом став царем звірів і був за те ними покараний.
Ідея: засудження нечесного способу життя, нагадування людям, що самовпевненість до добра не призводить, а обман завжди карається.
Персонажі казки:
- Лис Микита.
- Пси.
- Вовчик-братик.
- Ведмідь.
- Кабан.
- Олень.
- Мавпа Фрузя.
- Орли.
- Яструби.
Стислий переказ
В одному лісі жив хитрий та кмітливий Лис Микита. Мисливці не могли його вполювати, а розставлені на нього пастки він завжди щасливо оминав, ще й інших звірів попереджав про небезпеку. «Незвичайне щастя та хитрість зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нічого неможливого для нього».
І став Микита вихвалятися, що серед білого дня може вкрасти на базарі курку. Щоб підтвердити свої слова, побіг на базар. Йому вдалося непомітно пробратися городами до міста, але біля самого базару його учуяли пси й кинулись до нього.
Тікаючи, Лис побачив відчинені ворота у якийсь двір. Вскочив туди і пірнув у діжку з фарбою, що там стояла. Від тієї діжки йшов такий сильний запах фарби, що пси загубили слід Лиса й побігли з двору. А лис сидів у діжці, аж поки смеркло, і трусився від страху, бо будь-якої миті міг прийти господар-маляр і побачити його.
Коли смеркло, Микита прибіг до лісу, скочив у нору і, змучений пригодою, заснув. Ранком прокинувся, відчув голод, вирішив піти на полювання. Ненароком глянув на себе – скрикнув, і «з переляку кинувся тікати, але сам від себе не втечеш».
Зупинився, щоб розгледіти те чудовисько, що зробилося з нього: «якийсь дивний і страшний звір, синій-синій, з препоганим запахом, покритий не то лускою, не то їжаковими колючками, а хвіст у нього – не хвіст, а щось таке величезне, а важке, мов довбня, і також колюче». Не впізнає себе Лис. Спробував відшкрябати, вилизати, змити у калюжі ті луски фарби, але нічого з того не вийшло.
Біжить Вовчик-братчик. Угледів незвичайного синього звіра – аж завив з переляку і кинувся тікати. Вовчиця, Ведмідь, Кабан, Олень – всі, хто його стрічав, питають, від кого він тікає, а той нічого сказати від жаху не може.
Звірі пішли всі разом у той бік, куди показував Вовк, подивитися, що там таке страшне. Підійшли до того місця, де все ще крутився Микита, глянули на нього – та й собі кинулися врозтіч. Бо «такого звіра ні видано, ні чувано, відколи світ світом і ліс лісом».
«Гей, – подумав собі хитрий Лис, – та се не кепсько, що вони мене так бояться! Так можна добре виграти. Стійте лишень, я вам покажу себе!» Пішов він до майдану, де зазвичай збиралися звірі на свої збори, сів на пеньок, на якому любив сидіти Ведмідь, і чекає, поки всі зберуться. Десь через пів години прийшли майже всі мешканці лісу – всім і страшно, і цікаво, що то за дивний звір у них з’явився.
Лис заговорив до них привітно, розповів, що Святий Миколай сам зліпив його з небесної глини, назвав Гостромислом і призначив царем звірів, щоб він навів серед них лад.
«Нечувана радість запанувала в звірячім царстві … Орли та яструби наловили курей, вовки та ведмеді нарізали овець, телят і все те принесли новому цареві. Той узяв частинку собі, а решту віддав голодним. «Знов радість запанувала, почулися подяки. От цар! От добрий! От премудрий! Та за таким царем ми проживемо віки вічні, мов у Бога за дверима». Усі хвалили царя за доброту та мудрість.
Став Микита жити на всьому готовому. А справедливість у нього була звична для звірів: хто дужчий, той і правий, а хто слабший, той ніколи не вигравав справи. «Тож жили звірі з новим царем, як і без нього: хто що зловив, те й їв; кого спіймали, той гинув, а хто втік, той радів».
Але всі були задоволені, що мають не схожого на інших звірів царя. Лис Микита дуже беріг своє синє хутро, боявся, щоб із нього не злізла фарба і його не впізнали.
Минув рік. Звірі влаштували концерт на честь річниці володарювання царя. Ведмеді ревли басом, вовки завивали соло, а молоді лисички в народному вбранні задзявкотіли тоненькими тенорами так мелодійно, що цар теж не зміг змовчати. Він підняв морду і задзявкотів по-лисячому.
Що тут зробилося! Усі відразу впізнали Лиса. Ображені за підлий обман, звірі забули про добродійства царя, кинулися на Лиса Микиту й розірвали його.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.