З історії написання
Фантастична казка «Хуха-Моховинка» входить до збірки казок «Нечиста сила» Василя Королів-Старого (справжнє ім’я – Василь Костьович Королів).
Сам Василь Королів-Старий у передмові до збірки писав: «Дарма, що інтелігентні люди ставляться до «нечистої сили» з легкою та добродушною посмішкою. Дарма, що тепер не знайдеш освіченої людини, котра йняла б віри якомусь чортовинню. Однаково – найосвіченіша, найінтелігентніша людина нашого віку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось «злого духа». Найчастіш ця згадка буває тільки словом лайки, тим завченим порожнім звуком, що не має в собі жодного змісту… Тим-то, коли вже ми не можемо вигнати чортовиння з нашого світу, то ж чи не краще буде розповідати про нього дітям, як про персоніфіковані сили природи, по змозі позбавляючи їх елементів зла та ворожості?! Я – не педагог і, можливо, помиляюсь. Отож, як результат моєї помилки, з’явиться оця книжка казок, у яких собі дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську «нечисту силу», що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», яких, на жаль, не звуть «нечистими».
Хуху – фантастичну істоту, придумав сам В. Королів-Старий. В її образі він втілив багато важливих думок: і про любов до батьківщини, і про необхідність бути чутливими до інших, і про те, що зло можна перемогти лише добром.
Тема: взаєморозуміння людини зі світом природи на прикладі зображення життя добрих фантастичних істот на тлі вад людини.
Ідея: уславлення доброти, чуйності, взаємодопомоги; засудження жорстокості та несправедливості.
Персонажі твору:
- Хуха-Моховинка – фантастична істота, уособлення світлого, життєствердного погляду на світ. «Була вона й сама пухка, як мох. Мала довгу вовничку, що, мов шовком, вкривало все її тільце. Сама тільки мордочка була голенька й нагадувала садову жовто-фіалкову квіточку – «братики». Та були ще в неї голенькі зісподу, рожеві лапки». «Була вона добра, лагідна, плоха, звичайненька, слухняна, роботяща… радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою, або ж мала якісь примхи.»; «Як і всі інші Хухи, Моховинка так само мала мінливу вовничку, яка враз сама собою робилася того кольору, що й ті речі, біля яких бувають Хухи. Моховинка найчастіше була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж коли вона бігала по соснових старих глянцях, що лежали на землі, то ставала такою ж рудувато-червоною, як вони. Біля потоку була вона блакитною, як вода, на піску – жовтою, як пісок, між кущами шипшини – рожевою, на вересі – фіалковою, на снігу ставала білою».
- Злий дід. «… коли б мені врятуватися на цей раз, то заприсягаюся, що до смерті вже не зроблю жодного лихого вчинку. Не крастиму, не лаятимусь, нікого, нікого, навіть мухи не скривджу!..»Інші Хухи. «Ми – добрі й не пам'ятаємо лихого»; «Хухи не потребують подяки. Вони роблять добро з повинності».
- Хлопчик і дівчинка. «Вона була гарнесенька, білява, з блакитними очицями. І одразу сподобалась Моховинці.; Дівчинка пестила кіз, цілувала їх в рожеві мордочки… вкупі з дівчинкою щоразу був і манесенький хлопчик. Він був такий самий милий, як і його сестриця...»; «… ті дітки були дуже добрі. А відомо, що тільки дуже добрі дітки, що ніколи нікого не уразять, тільки ті можуть побачити на власні очі живу Хуху»; «… дуже вони жаліли бідну Моховинку, скрізь шукали її, кликали, приносили їй найсмачнішої їжі».
- Хо-Суковик – дух-лісовик. «…старий, мудрий і досвідчений».
- Коза Лиска та коза Оришка. «… дві великі білі тварини, подібні до диких кіз або сарн. Вони мали роги й довгі, як у Водяника, бороди, але дивились лагідно своїми жовтими очима».
- Батьки дітей.
- Лісник.
- Собака лісника.
Дуже стислий переказ
Ми, люди, всіх Хух звемо просто Хухами, а вони нас – просто Люди. Хухи бувають різними в залежності від місця проживання. Є лісові, печерниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні, левадні…
Колір вовни у них набирає кольору речей, біля яких вони знаходяться, – зелений на зеленій траві, жовтий на піску, білий на снігу. Якщо Хухи змушені змінити своє місце проживання, вони гірко плачуть. Та люди рідко помічають чужі сльози й співчувають їм.
Моховинка – лісова хуха, народилась восени у сосновому бору. Інші хухи її дуже любили за доброту та щирість. Вона була слухняна та працьовита. Побудувала між корінням сосни хатку і жила там.
Прийшла зима, випав перший сніг, стало холодно. Та Моховинка закрила отвір до хатки мохом і заснула. Її розбудив звук сокири – злий дід-лісоруб рубав сосну і зруйнував хатинку Хуки. Ця біда змусила Моховинку шукати іншого помешкання.
Притулок вона знайшла у хліву, де жили коза Лиска та Оришка. Там їй було тепло, вдосталь їжі, яку приносили козам гарненька дівчинка з маленьким, милим братиком, тож перепадало і Моховинці. От тільки сумно їй було без рідні.
Коли трапилось нещастя з Лискою, – вона заплуталась у сітці, у якій господар приніс сіно і забув біля кіз, вона з'явилась перед добрими дітьми, привела їх в хлів, щоб врятувати козу. З того часу діти подружилися з Моховинкою і бавилися з нею.
Та одного разу прийшов лихий дід, побачив Хуху, став лаяти весь її рід, називаючи «нечистою силою», і кинув у миле створіння сокиру.
Поранена Моховинка повернулася у свій ліс до інших Хук. На щастя, вже настали теплі дні, Моховинка стала дорослою і побудувала собі нову хатку.
Наступної зими, коли вона пішла на вечірку до старого і мудрого Хо-Суковика, серед кучугур снігу побачила того самого діда, що завдав їх стільки лиха. Знесилений Дід молився Богу, обіцяючи, що більше не зробить жодного поганого вчинку.
Моховинка пожаліла старого і покликала подруг. Дід спочатку перелякався, побачивши Хух, думав, що Моховинка помститься йому. Але вона сказала, що Хухи не відплачують злом на зло, ніколи не шкодять людям, а тільки допомагають їм.
Моховинка допомогла діду дістатися додому, а коли він запитав, як їй віддячити, то вона відповіла, що Хухи не потребують подяки, хай він лише тепер всім людям розповідає про них правду.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.