З історії написання твору
Літературна казка «Мавка-Вербинка» Василя Королева-Старого (справжнє ім’я – Василь Костьович Королів) входить до його збірки казок «Нечиста сила».
Сам Василь Королів-Старий у передмові до неї писав: «Дарма, що інтелігентні люди ставляться до «нечистої сили» з легкою та добродушною посмішкою. Дарма, що тепер не знайдеш освіченої людини, котра йняла б віри якомусь чортовинню. Однаково – найосвіченіша, найінтелігентніша людина нашого віку бодай для форми вислову згадує чорта, диявола, якогось «злого духа». Найчастіш ця згадка буває тільки словом лайки, тим завченим порожнім звуком, що не має в собі жодного змісту… Тим-то, коли вже ми не можемо вигнати чортовиння з нашого світу, то ж чи не краще буде розповідати про нього дітям, як про персоніфіковані сили природи, по змозі позбавляючи їх елементів зла та ворожості?! Я – не педагог і, можливо, помиляюсь. Отож, як результат моєї помилки, з’явиться оця книжка казок, у яких собі дозволяю боронити перед дітьми насамперед нашу, українську «нечисту силу», що, на мою думку, часто буває далеко менш небезпечною, ніж деякі інші «сили», яких, на жаль, не звуть «нечистими». Розповідаючи про створіння, які «невидимо живуть обіч з нами», Королів-Старий прагне розширити наші уявлення про навколишній світ природи й людини, покладає велику надію на те, що його твори спонукають читачів бути уважнішими, чуйнішими, добрішими, навчають відрізняти добро від зла не тільки у казках, а і в житті
Тема: взаєморозуміння людини зі світом природи на прикладі зображення життя добрих фантастичних істот на тлі світу людей з їхніми вадами і позитивними рисами.
Ідея: уславлення доброти, чуйності, взаємодопомоги; засудження жорстокості та несправедливості.
Персонажі казки:
- Мавка-Вербинка. «Незвичайно гарна дівчина з темними очима, як фіалки; довге темно-синє волосся, що виблискувало, як гайвороняче крило, довгі світло-зелені шати, ніжні, білі, як лілеї, руки і голос, неначе задзвонили навколо сині дзвіночки»
- Лісник. «… ніколи не уражав звірів, поважав Лісовика, жалів і малих Хух, а її, Мавку, дуже любив. Навіть часом ставив для неї на пеньку у мисочці молочну кашку...»
- Лісовик. «Він був сумний, роздратований. Його світлі блакитні очі палали, як сині вогники в печі, кулаки було затято так, що аж довгі кігті впивалися в руки».
- Інші мавки – сестрички Вербинки: Ясининка, Дубовинка, Вільхівка, Кленівка, Шипшиночка.
- Кізочка, зайці, вовки, лисичка, куріпки, пани-мисливці.
Дуже стислий переказ
У лісі знявся переляк: прийшли мисливці. Чорновухий Заєць бігав лісом і усіх попереджав про цю біду. Мешканці лісу тікали й ховалися.
Мавка-Вербинка, що жила у великому дуплі старої верби, прокинулась й стала прислухатися. А коли почула собаче гавкання та постріли, заплакала. Вона знала, що таке мисливські лови і що буде після них багато поранених звірів.
Вона спочатку побігла до сусіднього лісу, щоб покликати на поміч своїх подруг – мавок та хух, а потім полинула невидимою за мисливцями, щоб першою, аніж собаки, знаходити поранених зайчиків та куріпок, і допомагати їм сховатися. Зустріла свого батька Лісовика, той був дуже сердитий на мисливців і помчав кликати на допомогу ще Водяника і Русалок.
Раптом Вербинка почула, як жалібно плаче поранений Зайчик. Вона полікувала йому рану на ніжці листом подорожника і зробила з гілляк для нього схованку. Ще наказала сойкам пильнувати її від собак, якщо ті прийдуть.
Багато клопоту було для мавок того дня у лісі, бо поранених зайчиків й куріпок знайшлося чимало. А Вербинці довелося вперше в житті стати видимою перед людиною. Це трапилося, коли вона знайшла дику Кізочку, що стояла на трьох ніжках й не могла тікати. Терновий кущ, у який вона скочила, сильно пороздирав її ніжку своїми колючками. Вербинка перев’язала їй рани і повела у кущі. У цей момент на галявину вийшов лісник.
Мавка знала, що на полюванні й добрі люди стають жорстокими, тому заступила собою тваринку і об’явилася перед ним. Лісник аж завмер, побачивши перед собою прекрасну дівчину. А вона простягнула до нього ніжні руки й голосом, як дзвіночок, попросила врятувати Кізочку.
Лісник здогадався, що бачить мавку, дав їй слово, що сховає тваринку у своєму хліву, вилікує її, а потім випустить у ліс, на волю. Після ловів до лісника в двір посходились пани-мисливці. Один багатій угледів Кізочку й хотів її купити за великі гроші. Але лісник не погодився. Він виконав свою обіцянку.
Якось до лісу забігло кілька Вовків й почали нищити зайчиків та кізочок. Лісник підстрелив трьох, але інші і не думали тікати. Тоді лісник зробив для них пастку – «вовчу яму». Одного вечора він почув, що виє вовк. Взяв рушницю та й пішов подивитися. А вже було темно, то сам і впав у яму, де сидів вовк.
Лісник стріляти у вовка не став, боявся, що не влучить у темряві, і тоді вовк точно на нього кинеться. Вистрілив у повітря, щоб просто настрашити його і привернути до себе увагу людей. Постріл почула Вербинка. Вона покликала на поміч свого батька Лісовика.
Лісовик прибіг і повалив дерево, що росло близько ями. Віти дерева попали в її глибінь, і лісник по них вибрався з ями. Він зрозумів, що врятувала його Мавка Вербинка, за те, що колись захистив її Кізоньку. Лісник віддячив Мавці: він наварив величезний чавун пшоняної каші з молоком, притрусив її цукром та корицею й поставив увечері на пеньок... Ото був веселий бенкет у лісових духів тої ночі...
Словничок до твору
- Мавка – істота української міфології, близька до русалки, в образі гарної дівчини з довгим розпущеним волоссям.
- Хухи – лісові добрі духи. За своїм зовнішнім виглядом схожі на маленьких пухнастих звіряток.
- Лісовик – лісовий дух, володар лісу.
- Водяник – дух, володар рік, озер, боліт, морів тощо.
- Русалки – істоти української міфології, первісно Діви-Богині природи: рік, озер, джерел, рослин, лісів, полів тощо у вигляді гарних дівчат з довгим волоссям.
- Вовча яма – глибока яма, на дно якої кладуть якусь приманку. Зверху яма маскується гіллям та листям. Звір, приваблений приманкою, провалюється у цю яму, а вискочити з неї не може.
Цитати з твору
- «… на полюванні й добрі люди стають жорстокими, а пролита кров викликає в них лихий запал, що підштовхує їх до вбивства безневинних створінь».
- «У людей завше м'якшає серце, коли у них щось ласкаво просить…»
- «Коли даєш якусь обітницю, то мусиш її додержати».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.