«У череві дерева» Мирослав Дочинець (стислий переказ)

З історії написання твору 

Оповідання «У череві дерева» є фрагментом з роману «Світован. Штудії під небесним шатром». 

У творі зображена мандрівка, пригоди та спілкування молодого журналіста з народним мудрецем-старожилом Світованом, з яким він опиняється у дикому світі природи гірської глибинки Карпат й збирає цілющі трави.

Сам письменник про свій твір, який називав «романом-намистом», сказав так: «Моя книжка – про головне і навіть про те, що йде попереду головного. Про речі глибинного плану, про речі, які ми самі перед собою намагаємося зрозуміти. Це книга про потребу любові, про служіння, про потребу самоідентифікації, про нас як частину великої природи, яка втрачає нас, а ми дедалі більше її… Я не тримаюся тем, сюжетів, ідей, як нас звикли вчити у студентські чи шкільні роки. Книжка набагато глибша, загадковіша річ, щоб її розчленувати на теоретичні речі».

Тема: спілкування молодого журналіста з мудрим старцем Світованом під час його перебування у гірській глибинці Карпат. 

Ідея: возвеличення краси, неповторності, цінності, життєдайної сили природи, єднання та пізнання власної сили людини у взаємодії з нею.

Стислий переказ 

Журналіст, від імені якого йде оповідь, «вхопився в роботу» і зробив з гілля кудлатих ялиць, що росли поруч, дах над входом в дупло, а потім натягав хмизу для вогнища. 

Це вдалося йому зробити до того, як почали падати перші краплі дощу. Коли, весь мокрий, він ускочив у схованку з останнім оберемком гілляк, раніше принесене сухе паліччя вже облизували язички вогню. 

Старий підпалив жмут папороті і обніс ним стіни дупла, пояснивши, що так вийде ведмежий дух. Журналіст здивувався – невже це дупло служило ведмедю лігвом? Старий підтвердив і додав: «Ведмеді люблять опоряджати собі лігва під старими тополями. М'яко і тепло. Поскрипує стовбур, заколисує, солодить сон. Сеї ночі й ти скусиш, як то спати в череві дерева».

Старий заходився готувати на вечерю зайця, якого перед грозою виманив з нори, а журналіст, втрачаючи відчуття реальності, захоплено стежив за його зграбними, вивіреними рухами. 

То була не стільки робота, як звичний ритуал, молитва рук, від яких не можна було відірвати очей. Не маючи ножа, старий товстою шевською голкою, а потім гострою кісткою освіжував зайчука, натер тушку пахучими травами й підвісив смажитися, пригасивши відкрите полум’я. 

На запитання журналіста, хто його навчив так уміло обходитися з дичиною, старий відповів: «Самотугом дійшов до всього, коли мусив звікувати свою молодість у хащах. Попервах гадав, що пропаду, сам, як перст. А потім обвикся і врозумів, що я не сам – із Лісом і його насельниками. І то, може, й ліпша компанія, ніж люди. Добріша, чесніша. Я їм відкрився, вони мені…».

Жар від багаття добряче прогрів дупло, тому обоє скинули вогкі сорочки, щоб вони просушилися. У старого було тіло мисливця, воїна, борця – жилаве, все ще міцне, але немилосердно понівечене рубцями, шрамами від опіків, віспинами затягнутих колотих ран. Це ніяк не асоціювалося з його приязною, безмежно мирною натурою. І у здивованого журналіста несподівано вирвалося запитання: «Хто ви?»

Ненадовго замислившись, старий відповів:

– Я зачарований бродник світу. Світован.

– А що означає Світован?

– Той, що перейшов світ. І далі йде.

– І куди веде ваша дорога?

– Я в дорозі до самого себе.

– А в чому ваша зачарованість?

– У смуткові за недосяжним.

Поки журналіст розмірковував над почутим, старий вигріб із золи спечене коріння алтея і приправив різною зеленню зайчатину. Такої смачної, ніжної та пахучої печені журналісту раніше не доводилося їсти. Ще дві години тому він не знав, де буде спати і що їсти. Утім, йому не хотілося спати – шкода було втрачати ці урочисті години єднання з нічним Лісом. 

Старий націдив у відерце дощової води і в свою чергу запитав у журналіста: «За кого маєш ти себе?» Він не запитав: «Хто ти є?», а саме: «За кого маєш ти себе?» Мабуть, це далеко не одне й те ж: бути кимось і здаватися кимось. І журналіст без приховування розповів йому про себе все. Помовчали. Кожен по-своєму.

Журналіст, бадьорячись, сказав, що йому тут краще, ніж дома. На це старий відповів: «Де б ти не був, ти дома. Тому, що світ сей – для тебе. Якщо прийматимеш його в себе таким, яким він є, світ ніколи не буде до тебе ворожим… Люди ломляться кудись і за чимось… Гадають, що добре там, де їх немає. Обминаючи добра в родимих сторонах. Нехтуючи великим законом – законом присутности, який дає повсюдно добре місце і добрий час».

Журналіст перепитав: «Що це за закон?» І одержав пояснення: «Це значить бути там, де знаходишся тепер. Не в минулому і не в майбутньому. Се істинне благо, яке завжди з тобою…». А далі порадив вчитися жити у бджоли – мудрої в радісному й некорисливому труді комашині, щоб збагнути ще один важливий закон – закон потрібності. Себто – бути цінним для іншого і робити найменше діло совісно. Лише тоді утверджується цінність людини і відкривається для неї цінність інших людей.

Журналіст скрушно похитав головою, зауважив, що він не вбачає у собі цінність, втратив її. Але старий не погодився з такою думкою журналіста про себе. «Головне, що ти живий. І ти в дорозі, дерешся вгору. Чоловік живе доти, доки дереться вгору. Напругою тіла, а головно – мислю, вірою… Лягай і спи ведмежим сном. Ведмеді не мають снів, бо нічого не бояться. І ти не бійся. Все загораздиться. Просіка скоро затягується. Бог намочив – Бог і висушить. Дякуймо Йому за те, що маємо, і Він дасть нам те, чого бракує… Лише не зневірюйся того прагнути, не втомлюйся просити й наближати його. Долю не чекають. Долю вибирають. Долю створюють».

Журналіст слухав старого, а сон обережно приймав його у свої обійми. Це був ведмежий сон без тривожних змагань зі світом і самим собою. 

Спав у нього за пазухою і синій зошит, до якого були занотовані мудрі слова Світована: «Не прив'язуйся до людей усім серцем, а тим більше – не віддавай їм свого серця. Їх много, а серце в тебе одне». 

Словничок до твору 

• Скушиш – спробуєш.
• Насельники – мешканці.
• Бродник – мандрівник.
• Загораздиться – влаштується, покращається. 

Цитати з твору: 

• «Долю не чекають. Долю вибирають. Долю створюють».

• «Не прив'язуйся до людей усім серцем, а тим більше – не віддавай їм свого серця. Їх много, а серце в тебе одне».

• «І ти не бійся. Все загораздиться. Просіка скоро затягується. Бог намочив – Бог і висушить. Дякуймо Йому за те, що маємо, і Він дасть нам те, чого бракує».

• «Чоловік живе доти, доки дереться вгору. Напругою тіла, а головно – мислю, вірою…».

• «Роби найменше діло совісно. Бо його тобі доручив світ. І помагай досягти сього іншим. Лише тоді утверджується твоя цінність. І відкривається цінність для тебе іншого…».

• «Де б ти не був, ти дома. Тому, що світ сей – для тебе. Якщо прийматимеш його в себе таким, яким він є, світ ніколи не буде до тебе ворожим. Бо хіба чоловік хоче бути ворогом сам собі?!».
• • «– А що означає Світован?
    • – Той, що перейшов світ. І далі йде.
    • – І куди веде ваша дорога?
    • – Я в дорозі до самого себе.
    • – А в чому ваша зачарованість?
    • – У смуткові за недосяжним»
• «… я не сам – із Лісом і його насельниками. І то, може, й ліпша компанія, ніж люди. Добріша, чесніша. Я їм відкрився, вони мені…». 

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.