Про творчу діяльність та оповідання Бориса Грінченка
Борис Дмитрович Грінченко (1863 – 1910) – український письменник, педагог, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч, автор першого тлумачного словника української мови, багатьох художніх творів та наукових праць.
Більшість оповідань з 50 творів про школу та вчителів, у тому числі оповідання «Украла», письменник створив на основі автобіографічного матеріалу та власного педагогічного досвіду. З 1881 до 1893 року він вів активну освітньо-педагогічну діяльність – учителював у селах Харківщини, Сумщини, Катеринославщини.
Грінченко боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за її чистоту, написав кілька шкільних підручників. Добре знання реалій життя простого народу, зокрема становища освіти і долі дітей, набувають в оповіданнях письменника особливої правдивості й переконливості, завжди пронизані великим гуманізмом.
Тема: розповідь про життєвий випадок, що стався з дівчинкою, обділеною батьківським піклуванням, взаємини між вчителем і учнями, про добро, зло, милосердя, чесність.
Ідея: ствердження необхідності прощення, співчуття і віри в людину.
Персонажі твору:
- Олександра – школярка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п'янички. «… була просто дівчина боязка»; «Вона сиділа, низько похнюпивши голову і втупивши очі у свій стіл. її біляве, усе у веснянках, обличчя було біле як крейда. Вона вхопилася руками за стіл, мов боялася, що її тягтимуть кудись силоміць»; «Правда!., правда!.. -- скрикнула Олександра. -- Я вкрала! -- І вона заридала ще дужче»; «… сиділа, мов скам'янівши. Вона сховала голову межи плечі й прищулилась, неначе сподівалась, що її ось-ось ударять, хоча знала, що в школі не б'ються»; «… сказати те, через віщо вона це зробила, їй так само важко, як було важко признаватися. Але вона перемогла себе. Кілька разів вона починала казати, ворушила губами, але зупинялася. Нарешті промовила: – Я їсти хотіла»; «З того часу вже ніщо не могло спокусити її. Дівчата-товаришки її люблять і часто дають їй чого їсти – такого, що з дому приносять. Але вона зрідка бере, хоч і часто сидить на сухому хлібові»; «вийде з школи розумною, правдивою і чесною дівчиною».
- Василь Митрович – учитель. (до Олександри) «Не думай, що ми всі хочемо нападатися на тебе. Нам треба тільки знати правду»; «Учитель тихо взяв Олександру за руку і, сказавши їй кілька ласкавих слів, повів у свою хату, щоб вона там заспокоїлась»; «Він, скільки міг, розважив її (Олександру)»; «… ні він, ні школярі ніколи не нагадали їй (Олександрі) про те, що було».
- Пріська – однокласниця й товаришка Олександри, дочка заможного прикажчика з економії. «Пріська була дівчина сита, добре годована – вона завсігди приносила з дому гарну їжу: пиріжки, перепічки, коржі тощо. Вона погано вчилася, але була дуже весела і не могла говорити не сміючися»; «… її нерозумні сіро-сині очі з сміху аж сховалися за ситими щоками».
- Великий школяр – однокласник Олександри. «… не зовсім розумний і не дуже жалісливий».
- Школярі. «Школярки та школярі юрмою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли»; «Школярі відразу притихли. Очі їм якось широко порозплющувалися, і вони мовчки, затаївши духа, дивилися на Олександру»; «У великій класовій світлиці стояло шістдесят школярів мовчки, не ворушачись, а серед їх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька білява дівчина».
Стислий переказ
Коли вчитель зайшов у клас, то відразу побачив, що там робиться щось непевне. Усі діти скупчилися біля стола, за яким сиділа Олександра, і голосно про щось сперечалися. Олександра – боязка дівчинка першого року навчання, дочка сільського писарчука-п’янички, сиділа, низько похнюпивши голову. Її біляве, у веснянках обличчя було біле, як крейда. Учитель почав розпитувати учнів, що сталося.
Пріська – весела, добре вгодована товаришка Олександри, дочка заможного прикажчика з економії, з реготом розповіла, що Олександра вкрала у неї перепічку, і це вже трапляється не один раз. Ця звістка дуже вразила вчителя. Такого в школі ще не було. Він став допитуватися, чи правду говорить Пріська. Але Олександра сиділа мовчки, як закам’яніла. А потім з плачем призналася у крадіжці.
Тоді один з учнів запропонував вигнати дівчинку за це зі школи. Але учитель сказав, що треба знати причину скоєної дії, і що він сам не вірить у те, що дівчинка спроможна на негідні вчинки.
Голосне ридання розітнуло школу. На вмовляння сказати про підстави, які штовхнули її на крадіжку, Олександра плакала ще дужче. Учитель бачив, що їй сказати причину ще важче, ніж зізнатися у крадіжці.
Нарешті, затинаючись, вона видавила з себе: «Я їсти хотіла. У нас. У нас. нема чого їсти. Батько нічого. не приносять. усе пропивають. Ми їмо сухарі цілий тиждень».
«У великій класовій світлиці стояло шістдесят школярів мовчки, не ворушачись, а серед їх, припавши головою до столу, гірко плакала маленька білява дівчина». Учитель, як міг, заспокоїв Олександру, відвів у свою хату. А коли повернувся у клас, то «з десяток рук простяглося до його, і в кожній руці була якась їжа: «Нате! дайте їй! хай попоїсть!». Учитель глянув на дітей. Хлопці були ні в сих ні в тих, дівчата деякі плакали».
Олександра після цього довго соромилась глянути учителеві в вічі. Але ні вчитель, ні діти ніколи не згадували Олександрі того випадку. Товаришки люблять її, часто пригощають чимось, однак вона пригощається рідко. А цього року здасть всі екзамени і вийде зі школи розумною і правдивою дівчиною.
Словничок до твору
- Писарчук – писар, (переписувач), людина, робота якої пов'язана з веденням записів.
- Похнюпитися – опускати голову, очі вниз, додолу.
- Прикажчик – людина, яка служить в маєтку і керує господарством свого пана.
- Економія – велике поміщицьке господарство, в якому використовували найману працю і сільськогосподарські машини.
- Перепічка – поколотий ножем корж, що робиться із кислого хлібного тіста і печеться на сковороді, намащеній маслом або салом.
- Регіт – гучний, нестримний сміх.
- Бути ні в сих ні в тих – бути у стані нерішучості, розгубленості, у скрутному становищі.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.