З історії публікації твору
Оксана Сайко народилася 1 січня 1976 року у містечку Скалат, що на Тернопільщині. Закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка (факультет журналістики). У 2009 році стала дипломантом літературного конкурсу "Гранослов-2006", переможцем конкурсу на найкращу повість від журналу "Дніпро" (повість "Волоцюги").
У 2012 році вийшла книга для підлітків «Новенька та інші історії», у якій було вміщено й оповідання «Гаманець». Ця книга була відзначена премією «Книга року ВВС 2012».
Тема: розповідь про зустріч двох дівчаток, однакових за віком, але з різними долями.
Ідея: доброта й співчуття, здатність допомагати – це ті кращі риси, що духовно збагачують людину.
Персонажі твору:
- Іванка. «Мружачи очі від сонця, Іванка усміхалася думці, що тепер-ось у неї будуть ролики»; «Настрій у неї чудовий»; «… злоба додавала Іванці сили та впевненості. Крім того, вона завжди була першою в класі з фізкультури, а надто у легкій атлетиці…»; «Вона думала про те, що могла би бути на місці Ритки, якби не батько, завдяки якому вона ніколи не знала, що таке нестатки, що таке чогось не мати»; витратила гроші «на щось набагато важливіше, ніж ролики»!
- Ритка. «Коротко стрижена дівчина»; «Злодійці теж було не більше тринадцяти. Старі потерті джинси, светр з чужого плеча, з надто довгими рукавами… Очі її горіли диким вогнем, у всій її поставі відчувалася навіженість та відчайдушність».
Стислий переказ
Весна у місто прийшла рішуче й несподівано. В Іванки був чудовий настрій – вона раділа яскравому сонцю, блакитному небу і юному літньому теплу. А ще тому, що батько дав їй гроші на ролики, про які вона вже давно мріяла. Ці ролики – нагорода за успішне закінчення навчального року в школі.
Іванка скочила на підніжку трамваю, який повіз її до крамниці. Мружачись від сонця, вона уявляла, як взуває блискучі шнуровані червоні черевики з коліщатами, що так пасуватимуть до її червоних улюблених бриджів, як на канікулах буде гасати в них вулицями села, де живе її бабуся, а за нею бігатимуть хлопчаки, не приховуючи свого захоплення. Серед них, мабуть, буде й Андрій, що хизується своїм мопедом та упадає за Оленою…
Людей у трамвай набилось багато, бо був саме час обіду. Іванка раптом відчула, що хтось ніби ненароком штовхнув її, наліг плечем, зачепившись за її спортивну сумку. Вона інтуїтивно схопилась за неї і тут помітила, що «блискавка» розстебнута.
«Гаманець!» – обпекла її одна-єдина думка – його в сумці не було. Трамвай наближався до зупинки. Коротко стрижена дівчина швидко пробиралася до виходу. Іванка здогадалась, що то вона поцупила гаманець, і вискочила з трамваю слідом за дівчиною.
Та, обернувшись, зрозуміла, що її переслідують, і кинулась бігти. Іванка погналася за нею й схопила за светра. Кілька хвилин вони мовчки дивились одна на одну. Злодійці теж було не більше тринадцяти. Старі потерті джинси, светр з чужого плеча, з надто довгими рукавами… Очі її горіли диким вогнем, у всій її поставі відчувалася навіженість та відчайдушність.
Іванка звеліла дівчині віддати гаманець, назвавши її злодійкою. Та обурилась, почувши таке, і штовхнула Іванку. Але Іванка вправно вивернула їй руку. У цю мить з балкону якась жінка гукнула: «Гей, Ритко, чого ви там не поділили? Ходи, забереш свого Івася. Вешталася десь увесь день!.. От так сестричка…»
«Це сусідка», – сполохано зашепотіла Ритка, а потім простягнула Іванці гаманця. Важко зітхнувши, вона пояснила, що не вважає себе злодійкою, бо краде рідко і не для себе, а для малого братика, щоб іноді купувати йому іграшки або цукерки.
Уже півроку, як померла їхня мама, і вони залишилися самі. Але десь через місяць приїде з Італії їхня тітка й забере до себе. А поки що з жалощів їх підгодовують сусіди й піклується тітка Галя, що гукала з балкону. Але в неї у самої двоє дітей і чоловік-п’яниця…
Ритка помовчала, а потім сумно промовила: «Але нащо я тобі все це розказую? Тобі не зрозуміти…»
Іванка простягнула Риті гаманець: «Якщо тобі так потрібні гроші, візьми їх. Мої ролики зачекають». Ритка спочатку не повірила, а потім радісно обняла Іванку й запевнила, що хай це буде позика, яку вона неодмінно віддасть – адже за тиждень її приймуть на роботу з продажу городини. І запитала: «Ти віриш мені?» Іванка кивнула: «Так… У мене теж немає мами…»
Додому Іванка поверталась в глибокій задумі – думала про те, що могла би бути на місці Ритки, якби не батько, завдяки якому вона ніколи не знала, що таке нестатки, що таке чогось не мати. Біля під’їзду дому, де жила Іванка, стояв новенький джип тата. Він поцікавився, чи задоволена дочка покупкою. Іванка відповіла, що витратила гроші «на щось набагато важливіше, ніж ролики!»
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.