З історії написання твору
Задум створити пригодницько-детективну повість «Таємниця козацької шаблі» виник у письменниці Зірки Мензатюк під час подорожей з родиною історичними місцями України.
У творі, що був написаний 2006 року, вона використала історичні дані про битву під Берестечком у 1651 році. Тоді 100-тисячне військо запорізьких козаків під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького разом з союзним військом кримських татар воювали з набагато більшою армією Речі Посполитої. Козаки були розбиті, загинули тисячі, і Хмельницький змушений був укласти невигідний для українців Білоцерківський мирний договір з польським королем Яном Казимиром.
У творі Зірки Мензатюк про це було сказано так: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!».
Тема: мандрівка та пригоди Наталочки Руснак з родиною замками України й місцями, де відбувалися історичні події та битви козацької доби у пошуках реліквії – козацької шаблі.
Ідея: утвердження значення історичної пам’яті для сучасної людини; повага до пам’яток історії та культури; формування національної свідомості, патріотичних почуттів, громадянської позиції; засудження зла, жорстокості, корисливості, удаваного патріотизму.
Персонажі твору:
- Наталка та її національно свідомі батько й мати. «Відколи вона живе на світі, проте ні фортеці, ні замку не бачила жодного разу»; Під час подорожі дівчинка зазирнула в минуле і збагнула: «Козаків перемогли. Але не покорили! Вони гинули, не піддавшись, не схилившись, лишаючи по собі невмирущу славу!»; Тато Руснак «вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти»; «Тоді в атаку пішла мама. Вона говорила від імені Союзу українок, Сестринства святої княгині Ольги й Товариства української мови «Просвіта», в яких була членкинею. Вона промовляла тихо й задушевно, а далі все палкіше, все завзятіше. Про честь і звитягу, про духовність і славу, про історичну пам’ять, врешті про старовину, про те диво, що було, минуло... Її промова мала успіх».
- Машка – «звичайний автомобіль-легковичок вітчизняного виробництва»; «Машка – не вельми гарна, хоча вважає себе красунею. У неї великі, ясні кришталеві очі, які вночі пронизують темряву. Машка давно вже не першої молодості, підстаркувата»; «В машині не було кондиціонера, радіо – несправне, хоч ходова частина, на думку батька, була чудова»; «У Машку мовби вселився реактивний двигун!»; Наталка про Машку: «Ти, Машко, чудове авто. І хороший друг. Якби ти не постаралася, ми б не виграли цих шалених перегонів»; «Ти молодчина, Машко. Яка ж ти молодчина! Я відчувала, що ти особлива, а ти, виявляється, чарівна».
- Пан Богдан – приятель тата Наталки. «Історик, мандрівник і взагалі вельми цікавий чоловік».
- Патріотично настроєний привид. «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом»; «Розмахував руками й вимагав найрішучіших дій, тому що, наскільки вдалося зрозуміти, дуже цінній, старовинній, безсумнівно вартісній у мистецькому відношенні реліквії загрожувала небезпека»; «Привид закивав головою, закланявся. Він вочевидь був чемною людиною й передусім вітався»; «За життя той привид був звичайною людиною і мови глухонімих не знав, а після смерті, здається мені, вже нічого не можна навчитися. Тому він часом застосовує, так би мовити, деякі загальнозрозумілі жести...».
- Антипко – чортик. «Антип був супермодний і прилизаний і накульгував на ногу»; «Він був елегантний і модний до неможливості, зачесаний так гладесенько, що волосся лежало, мов прилизане, тільки на маківці настовбурчувалося двома невеличкими горбочками»; «Дівчинка не побачила, як зникла усмішка Антипа, тонкі губи стислися, а в очах зблисли червонясті вогники»; «Вітер дмухнув на Антипове прилизане волосся, і з-під нього показалися два округлі, як у молодого бичка, ріжечки».
- Северин та Василь – пластуни зі Львова, друзі Наталки. «Треба вміти тримати удар. Може, це найважливіше…».
Негативні персонажі:
- Миршавий, Дебелий, батьки молодого чортика Антипа.
- «Добірне товариство» – чорти, відьмаки та інші представники зла. «Пани називалися Обжорський, Жебрацький, Забіяцький!»; «… пані у вечірніх сукнях аж ряхтіли коштовними прикрасами, пани в оксамитових жупанах начіпляли на себе важкі золоті медальйони й численні перстені»; «Тут Наталочка помітила, що інше панство теж мало дивні прикраси. В тої на шиї теліпався золотий скелетик, в іншої голову обвивав вуж, в того на зап'ясті зблискував череп, а замість ґудзиків біліли кістки. Пани й панянки пішли танцювати, але то були якісь скажені танці. Пан Обжорський хвицав ногами, пан Жебрацький виписував кренделі, а пан Забіяцький бігав навкарачки і радісно кувікав. Панянка в чорній сукні теж танцювала, метляючи шлейфом. Але тепер навряд чи хтось назвав би її гарною: розв’язна посмішка і вульгарні жести робили її відворотною. На її шлейфі таки сиділа жаба – справжня, жива жаба, вона ворушилася, намагаючись утриматися на тканині, а врешті перескочила панянці на голову і всілася на діамантах».
- Пан Щуровський (у минулому козак Щур, що зрадив своїх товаришів у бою під Берестечком). На балу злої сили він скаржився на своє життя: «Я ховаюся у свинарниках! А що я їм! Покидьки, перепрошую на слові, одні покидьки, хіба іноді трапиться вкрасти яйце в курнику... Краще б я здох, ніж таке життя! «Чим ми можемо зарадити? – обірвав його скарги пан Обжорський. – Вас козаків було сто тисяч, а зрадив один ти. Таких не приймає земля».
Символічний образ козацької шаблі:
Шабля – різновид наступальної холодної, січної, різально-колольної клинкової зброї, що сформувався в кінці VII – на початку VIII століття нашої ери. Вона здавна вважалася символом козацтва й традицій, пов’язаних з національними визвольними та державотворчими процесами в Україні. Козаки завжди з пошаною ставилися до цього виду зброї, називаючи її «сестрицею» чи «жіночкою».
Отримати цей символ військової звитяги козаки могли двома шляхами: або в спадок від батька чи діда, або здобути у бою. Вірний супутник українського лицаря, шабля згадується в народних думах, прислів’ях та приказках: «Шабля – це зброя, Шабля – це правда, Шабля козацька – це сила і влада!»; «Береженого бог береже, а козака шабля стереже»; «Кінь, шаблюка, вітер в полі – і ніхто не здолає козацької волі!»
Маршрут родини Руснаків у пошуку реліквії:
- Тараканівський форт під Дубно;
- замок у Дубні;
- замок-палац у Підгірці;
- Олеський замок;
- Кам'янець-Подільська фортеця;
- Хотинська фортеця та Козацькі Могили у Берестечку.
Стислий переказ
Розділ 1, у якому з’являється Машка
Дружна й патріотично налаштована сім’я Руснаків купує вітчизняний автомобіль червоного кольору не першої молодості й дає йому ім’я – Машка. Татів друг пан Богдан, історик та мандрівник, розповів, що, маючи машину, вони можуть врятувати цінну старовинну річ, реліквію, якій загрожує небезпека, а то й навіть знищення. Наталочку захопила ця історія.
Розділ 2, у якому з’являється патріотично настроєний привид
Виявляється, у квартирі пана Богдана почав з’являтися патріотично налаштований привид. Від нього пан Богдан дізнався, що на старому бойовищі, можливо, у замку чи фортеці на заході України хтось знайшов старовинну козацьку шаблю і тепер хоче продати її людині, яка або знищить її, або вивезе за кордон. Треба знайти злочинців і врятувати козацьку реліквію.
Руснаки вирішили самі зустрітися з привидом. Зустріч відбулася, але привид не міг говорити і пояснював, що робити і куди їхати, лише жестами. Наталочка згадала, що найбільша битвою війська Богдана Хмельницького з поляками була в червні 1651 року під Берестечком! Незабаром мали відзначати річницю цієї битви, і сім’я вирішила їхати саме в Берестечко.
Розділ 3, у якому з’являється елегантний незнайомець
Руснаки зібралися в мандрівку. Тато позичив у пана Богдана намет і карту автошляхів України, мама приготувала їжу, і сім’я відправилася в дорогу. На бензозаправній станції Наталка вийшла з машини, щоб розім’ятися, і познайомилась з елегантним, модно одягнутим хлопцем Антипком.
Він вгадав, що Руснаки їдуть в Берестечко на урочистості і навіть знав про їх намір відшукати козацьку реліквію. Сім’я Антипка теж прямувала на Захід з тією ж метою. Наталка подумала, що привид вирішив доручив це завдання не тільки Руснакам, а ще комусь.
Антипко переконав дівчинку, що спочатку краще відвідати замки, бо в Берестечку буде багато людей, і все, що можна там знайти, вже знайшли інші люди. Замків багато, тому Антипко запропонував розділити їх – одні відвідають Руснаки, а інші його сім’я. І порадив спочатку відвідати відвідати замок в Дубно, який був якраз по дорозі в Берестечко. Наталку захопили розповіді Антипка про скарби в замку князів Острозьких, і вона вмовила батьків звернути в Дубно.
Розділ 4, у якому плани несподівано міняються
Ні жителі, ні працівники замку-музею про скарби Острозьких і шаблю нічого не знали. У готелі Наталка зустріла Антипа. Той розповів, що знає від привида про те, що нібито власник шаблі саме з Дубна, а купити її має чоловік з Кам'янця-Подільського. Але Антип не знав, де відбудеться зустріч: чи то в Кам’янці на Турецькому мості, чи під Дубном у Тараканівському форті. Тому Наталка без батьків, щоб не привернути увагу зловмисників, мала чекати на зустріч в Дубні, а Антип в Кам’янці.
Наталка, незважаючи на небезпеку, не злякалася, але як відпроситися в батьків, не знала. Тоді Антип запропонував їй збрехати їм. Згодом вони ще раз узгодили план дій і попрощалися. Увечері Наталка довго не могла заснути, думала про шаблю, про Антипка, який все ж чимось їй не подобався. Дівчинку проймало передчуття біди. А коли все ж заснула, наснився зажурений козак, що дорікав її в тому, що вона не вберегла шаблю.
Розділ 5, у якому ніхто не з’являється, натомість Наталка пропадає
Умовити батьків повернути до Тараканівського форту було складно. Тато подзвонив до пана Богдана, і той сказав, що вчора привид буквально шаленів, хапався за голову й крутив пальцем біля виска. Пан Богдан побоювався, що Руснаки втраплять в халепу. Тому тато був насторожений, а мама квапилася до Берестечка.
Наталка все ж змогла вмовити батьків ненадовго заїхати в форт. Коли приїхали, сама побігла на кручу і знайшла за пагорбом вмуровані двоповерхові каземати. Дівчинка пройшла крізь темний і страшний підземний хід до внутрішнього двору й побачила два вузькі входи в стіні, про які їй казав Антип. В одному з них вона мала сховатися.
Почувши голоси, кинулася до найближчого входу, провалилася в пустий колодязь і зрозуміла, що сама з нього не вибереться. Покликати на допомогу людей, чиї голоси почула – може то були продавець і покупець шаблі? – але на її крики ніхто не відізвався.
Тим часом до батьків Наталки прийшов Антипка і сказав, що дівчинка пішла на екскурсію і просила їх спокійно чекати її повернення.
Раптом Машка загуділа на всю долину. Тато спробував її вимкнути, але Машка не вимикалася. Тато здогадався, що машина хотіла подати якийсь знак, і батьки пішли на пошуки доньки. Завдяки сільському парубку, який приїхав дізнатись, чому гуде Машка, Наталочку знайшли живою і неушкодженою.
Сільський хлопчина сказав, що якби Наталка пішла до сусіднього проходу, то впала би в колодязь з водою. А мама розповіла, як Антип обманув їх. Тоді дівчинка розповіла батькам, що Антип теж шукає козацьку шаблю і саме він послав її в форт…
Розділ 6, у якому Наталочка бачить тривожні видіння на полі Берестецької битви
У Берестечку було дуже багато туристів у вишиванках, їм продавали сувеніри та смачну їжу. Батьки Наталки пішли на богослужіння, яке цього дня проводилося під відкритим небом. А Наталочка пішла прогулятись по майдану і раптом ніби крізь туман побачила козацьке військо – саме ту трагічну п’ятницю 30 червня 1651 року, третій день Берестецької битви. Стояло 100 тисяч козаків зі своїми союзниками татарами, а проти них переважаюче чисельністю вояків військо короля Яна Казимира.
Почався запеклий бій, який козаки програли через зраду татар, які втекли з поля бою… Це видіння скоро минуло, і Наталка знову була на святі в Берестечку. Там вона познайомилася й подружилася з двома пластунами зі Львова – Северином і Васильком. Вони розповіла їм все, що знала про шаблю, і про те, що ніхто не знає, де і у кого вона знаходиться. Розказала хлопцям і про свої видіння з минулого, бо почала хвилюватися, що з нею щось не так.
Северин пояснив, що це Берестечко так впливає на людей. Наталка не могла зрозуміти, чому так відбувається, адже козаки програли битву. Северин на це сказав: «Хіба війна або й будь-яке змагання бувають без поразок? Треба вміти тримати удар. Може, це найважливіше…»
Розділ 7, у якому з Антипом стається дивовижне перетворення
Наталка побачила ще одне видіння… На полі битви було три сотні козаків, які мужньо відбивалися від переважаючих сил поляків. Король Ян Казимир запропонував їм скласти зброю й піти до нього на службу, але лицарська смерть у бою та невмируща слава була для козаків дорожчою.
Антип сміявся над довірливістю дівчинки – адже не знаючи про підступність чортика, вона розповіла йому про шаблю все, що знала. Він був впевнений, що першим знайде шаблю, треба лише затримати Руснаків у їхніх пошуках..
Наталка була розлючена, а Антип запропонував їй спосіб виправити ситуацію. Для цього дівчинка мусила відгадати загадку: «Не горіх, а тверде; не пани, а в узорах жупани; стрілець їх сватав, та й голову склав». Якщо Наталка не відгадає загадку і не врятує шаблю, то мусить брехати довіку. Цю угоду було скріплено кров’ю. Северин і Наталка почали думати над розгадкою, і вирішили що відгадку знайдуть в Олеському замку.
Розділ 8, у якому відбувається шалена гонитва і ще шаленіший бенкет
Наталка з батьками відправилися в Олеський замок, але Антип змінив вказівники на дорозі, і вони прибули ввечері не в Олеський замок, а в Підгірці. Було вже пізно, тому Руснаки вирішили там заночувати, до того ж Машка проколола шину.
Наталка в наметі довго не могла заснути, а коли почула звуки старовинної музики, вийшла на вулицю. Вікна у замку світилися і до нього прибували карети, з яких виходили пани та панянки. Наталка подумала, що то знімають кіно, і вирішила подивитися. Вона увійшла до розкішної зали. Там відбувалися скажені танці.
Карети під’їжджали до входу, виходили панянки, за якими вона і пішла до розкішної зали. Там зібралося розкішне товариство, а камер не було, Наталка подумала, що то бенкет бізнесменів. Офіціанти розносили напої, пани й панянки пішли танцювати, але то були якісь скажені танці.
А коли Наталка побачила дивні прикраси у гостей (на шлейфі однієї пані сиділа справжня жаба, у іншої на шиї теліпався золотий скелетик, в когось голову обвивав вуж, а у іншого на зап’ясті зблискував череп і замість ґудзиків біліли кістки), то їй стало моторошно.
З розмови Щуровського Наталка зрозуміла, що всі присутні – чорти, відьми й відьмаки. А сам Щуровський в минулому був козаком Щуром, який зрадив своїх товаришів. Він скаржився, що у нього виріс хвіст, а вуса стирчать, як у щура, і тому він не може бути серед людей, мусить ховатися в свинарниках. Але панству, що було на бенкеті, до нього діла не було, бо зрадників навіть чорти не люблять.
На банкеті був і Антипко. Він побачив Наталку, і всі відьми та чорти почали ганятися за нею. Дівчинку майже зловили, ухопили за кофтину.
Раптом сталося щось дивне. Біля замку з’явилася Машка. За кермом нікого не було, а вона гуділа і котилася до Наталки, пронизуючи темряву світлом фар. «Добірне товариство», ховаючись від цього світла, розбіглося в різні боки…
Розділ 9, у якому Олеський замок перетворюється на пастку
Зранку Руснаки рушили в Олеський замок. Туристів там було вже багато, і вони пішли на екскурсію, розпитуючи всіх про шаблю. Скоро зрозуміли, що загадка Антипка не про нього, і хотіли залишити замок, але на виході затримав міліціонер за підозрою у викраденні картини.
Наталці вдалося втекти і сховатися в кабінеті музею. Там був телефон, тож дівчинка зателефонувала Северину і розказала йому про все, що з ними сталося, і що загадка не про Олеський замок. Тут з’явився директор музею і повідомив, що Наталку розшукують стурбовані батьки, звинувачення у крадіжці картини виявилися безпідставними – картина на місці. Це Антипко зробив наговір на Руснаків, щоб затримати їх у дорозі до мети – козацької шаблі. Насправді Руснаки не знали, куди їхати далі, але врешті вирішили їхати в Кам’янець.
Розділ 10, у якому з Машкою стаються небезпечні дорожньо-транспортні пригоди
Машка летіла, як ластівка, обігнали вантажівку, яка везла чорно-рябого бугая... Над дорогою стала веселка. Руснаки проїхали під нею, сподіваючись, що здійсниться прикмета: «хто пройде під веселкою, буде щасливий».
Раптом на узбіччі вони побачили два авта, а біля них мордоворотів в чорних масках і Антипка. Поперек дороги лежала чимала колода. Розвертатися було пізно, і хто зна, що було б, якби не водій знайомої вантажівки. Він обігнав Машку і зачепив колесами колоду, яка полетіла прямо в автомобіль мордоворотів і вщент розбила її. Дорога стала вільною. Але скоро Машку почав наздоганяти чорний джип, у якому сидів Антипко з батьками.
На одному з поворотів Машка злетіла з дороги, і Руснаки опинились … в кроні розлогої верби, як у колисці. Злізти самі вони не могли, тому лишалося чекати рятувальників. Але хто ж їх викличе? З дороги їх машину серед гілок не видно. Наталочка подумала і знайшла вихід з ситуації – вона почала сигналити про допомогу, пускаючи сонячні зайчики. Ці сигнали побачили пастухи і скоро прибув підйомний кран, за допомогою якого Руснаків і майже неушкоджену Машку зняли з верби..
Розділ 11, у якому мандрівників підстерігають суцільні несподіванки
У Кам'янець-Подільський Руснаки прибули, коли музей вже закрили. Пішли вечеряти в ресторан. Чоловіки за сусіднім столиком почали співати про Сагайдачного, і тато зрозумів, що загадка Антипка була саме про Хотин. Вони швидко зібралися і помчали туди…
Фортеця була зачинена, нікого навкруг не було, але згодом Руснаки побачили авто і стару тарадайку. З автомобіля вийшов дебелий парубійко, а з тарадайки виліз миршавий чоловік, який тримав щось довгасте. Вони потисли один одному руки, і Наталка здогадалась, що це і є продавець і покупець шаблі. Руснаки пішли до них.
Аж тут на таксі приїхали старий чорт з чортихою та Антипко. Вони заявили, що Руснаки не отримають реліквію, бо у них немає таких грошей, щоб викупити її у миршавого чоловіка, а без грошей він шаблю не віддасть. Татові заклики до них проявити сумлінність не подіяли. Тоді в атаку пішла мама. Її промова про старовину, про історичну пам’ять вразила продавця, і він був готовий віддати шаблю, але за чималі гроші. Покупець натякнув, що його ціна буде ще вище. Аж тут з’явився привид-патріот, і Наталка почала лякати їх, казала, що привид буде переслідувати їх, доки шабля не опиниться в безпечному місці. А привид схвально кивав головою.
Покупець, побачивши його, хотів тікати, але чорти почали запевняти, що привидів не буває, і те, що вони бачать – обман зору. Від такого нахабства привид остовпів і … щез. Антипко торжествував. Але тут з’явився автобус, і з нього вийшли львівські пластуни! Северин і Василько розгадали загадку про козацьку шаблю і приїхали на допомогу Руснакам.
Северин сказав миршавому, що має для нього привабливу пропозицію, але зажадав побачити шаблю. Той розгорнув полотнину. Це була вона – справжня козацька шабля. Усі дивилися на неї, як заворожені, тільки з чортами коїлося щось незрозуміле – їх почало тіпати, і вони втекли з хотинської гори.
Северин сказав продавцю, що напише для газет статтю, у якій миршавий постане сумлінною людиною, якщо віддасть шаблю, до того ж він отримає від держави винагороду. А якщо відмовиться, то в газетах буде стаття про його аморальний вчинок задля власної вигоди, і до справи підключаться правоохоронні органи.
Поки Дебелий і Миршавий думали, як їм бути, над фортецею з’явилися привиди. Це були полеглі в Хотинській битві козаки, повстанці, що загинули в фортеці, жінки й чоловіки – борці за волю. Вони насувалися, суворі й невблаганні… Переляканий покупець втік, а продавець тремтячими руками подав шаблю матері Наталки. Батько по-лицарськи став на коліно й поцілував холодну сталь.
У цей час прибув автобус «Київ-Чернівці» і з’явився пан Богдан – він теж вирішив долучитися до порятунку шаблі. За ним з автобуса вийшли інші пасажири, щоб подивитись на історичну реліквію. Було гамірно й радісно. Наталка підійшла до Машки і подякувала їй за допомогу – це ж завдяки їй вони виграли шалені перегони. А Северин – гуртовий пластунів, приколов на рукав кофтини дівчинки пластунську нашивку. Цим він відзначив Наталчину наполегливість, сміливість та її важливу роль у пошуку та порятунку історичної реліквії – козацької шаблі.
Епілог
Машка дістала винагороду – її заново пофарбували у гарний червоний колір. У київській опері театральний сезон відкривався виставою «Запорожець за Дунаєм». Наталочка з батьками і львівськими пластунами займали майже цілий ряд. З директорської ложі, ховаючись за шторкою, часом визирав знайомий привид. Козацька шабля зблискувала в руках актора, який виконував роль козака Андрія.
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.