«Лось» Євген Гуцало (стислий переказ)

Читати онлайн стислий переказ оповідання Євгена Гуцала «Лось»

«Лось» Євген Гуцало (стислий переказ)

Тема: розповідь про те, як хлопчики врятували з ополонки лося, а їхній рідний дядько застрелив його для своєї поживи. 

Ідея: уславлення людяності, співчуття, хоробрості; заклик охороняти природу; обурення жорстокістю та користолюбством.

Персонажі твору: 

  • Лось – дика тварина з заповідника. «Це був великий звір з широкими грудьми, які легко здималися од дихання. Його роги нагадували осінній низькорослий кущ, з якого обнесло листя»; «Лось був старий і бувалий самець»; «Намагався поводитися обачно… бо сили поступово покидали його»; «Він пробуватиме безперервно, доти, доки дихатиме»; «Лось виявився дужий і життєлюбний»; «Лось не боявся людей»; «Голова лежала так, наче він прислухається до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик». 
  • Хлопчики-підберезники – брати. «Обидва плечисті, обидва з широкими, лагідними лицями і схожі один на одного так, як маленький гриб-підберезник схожий на свого більшого сусіда»; «Але старший брат був розсудливий та відважний, і сокира в його руках не закуняла. Узявся рубати лід, прокладаючи хід до берега, а молодший тупцяв біля нього і, не знаючи, чим до­помогти, тільки зітхав та нетерпляче бив себе долонями по стег­нах та по боках»; «Обидва брати й не думали про те, що весняна крига – зрадлива, не зважить і на те, що вони рятівники»; «Діти нічого не сказали – вони ніяк не могли відірвати очей од лося, який ні разу й не поворухнувся, хоча вони й чекали на це»; «Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози. Стар­ший брат узяв його за руку й, не кажучи більше ні слова, повів до саней». 
  • Шпичак – рідний дядько братів-підберезників, браконьєр. «Кругленький, як підпалок, з підпалкуватим, добре випеченим обличчям, в розтоптаних, з довгими халявами, чоботях, в яких він тонув мало не по пояс»; Радість на його обличчі змагалася з настороженістю, і від того воно бралося то темними, то світлими спалахами»; «Шпичак давно вистежував того лося,– він помітив його одно­часно з дітьми і, присівши у виямку, тільки посміювався, коли взялися визволяти його з ополонки. Не вірив, що то їм вдасться, він думав, що лось таки знесилиться і його раніше чи пізніше затягне під лід»; «Обійшов навколо вбитого звіра й носаком ткнув між роги». 

Стислий переказ 

Зимовим ранком лося розбудив різкий звук. Це був великий старий самець із широкими грудьми, а його роги нагадували осінній низькорослий кущ, із якого обнесло листя. Лось побіг на свою улюблену галявину зустрічати схід сонця. Захотів пити й спустився до річки. Вона була вкрита кригою, що в передчутті весни вже почала потроху танути. 

Під важким звіром лід тріщав і вгинався. Коли лось потягнувся губами до ополонки, крига проламалася, і він опинився в льодовій каші. Чим більше лось борсався, намагаючись вискочити на твердий лід, тим глибше занурювався у крижану воду. Але лось не хотів здаватися і вирішив боротися до останнього, роблячи невеликі передишки. 

У цей час вийшли з лісу до річки два хлопчики, схожі один на одного, як два гриби-підберезники – вони були братами й приїхали в ліс по хмиз. Хлопці хотіли подивитися на річку, чи скоро почнеться льодохід. Першим помітив лося в ополонці менший брат, але подумав, що це собака Старший зрозумів, що то лось потрапив у біду, і майнув до саней по сокиру.

Лось уже зовсім знесилився, перестав борсатися, спостерігав за роботою хлопчика, який рубав сокирою лід, прорубуючи хід до берега, щоб він зміг виплисти на мілке. Брати не думали, що самі могли провалитися на зрадливій кризі. 

Коли лось відчув під собою мілке,він самотужки вискочив на твердий лід і вийшов на берег. Обтрусився, вдячно подивився на дітей і легенько побіг до лісу. Діти зачаровано дивилися йому вслід, радісно посміхались, все ще не вірячи, що змогли допомогти такому великому звірові. 

Раптом пролунав постріл. Лось пробіг ще трохи уперед, а потім спіткнувся, ніби натрапив на корч, і упав. Брати озирнулися і не побачили мисливця, тому не відразу зрозуміли, що куля від того пострілу влучила у лося. 

Вони щодуху помчали до нього. Їм здавалося, що лось ось-ось підведеться й піде, але той не ворушився. Його голова лежала так, наче він прислухається до землі, чи далеко ще весна, чи скоро прийде, а роги росли при самім снігу, ніби чудернацький кущик. 

До дітей підійшов їхній рідний дядько Шпичак з рушницею. Він радів, що убив лося, і тепер у нього буде багато м’яса й роги. Діти сказали йому, що цей лось із заповідника, він потрапив у біду, а вони його врятували. Дядько спочатку розсердився, а потім перелякався, побачивши гнів і осуд в очах і словах дітей. Став говорити, що якщо вони будуть розумні й мовчатимуть, то дістануть від нього м’яса і роги. 

Менший підберезник одвернувся, приховуючи сльози, а старший брат узяв його за руку і, не кажучи ні слова, повів до саней. Вони поїхали в напрямі до заповідника. 

Шпичак відчув страх. Як тепер замести сліди злочину? Дотягти великого звіра до річки, щоб втопити, сховати під кригою він не зможе. І у нього теж, як у хлопців, прокинулося бажання, щоб звір якось ожив. 

Проте лось і не ворушився. Він припав до землі, всім своїм великим тілом прислухаючись, чи далеко ще весна, а роги стриміли над снігом диким розложистим кущиком, який також, мабуть, чекав на весну, щоб зазеленіти, хоча це йому вже не судилося ні тепер, ні в майбутньому. 

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.