 |
Читати онлайн стислий переказ новели Миколи Хвильового «Кіт у чоботях» |
«Кіт у чоботях» Микола Хвильовий (стислий переказ)
З історії написання
Микола Хвильовий – член Комуністичної партії України з квітня 1919 року, активно підтримував комуністичні ідеї і брав участь у революційних подіях в Україні. У численних художніх та публіцистичних творах на першому етапі своєї творчості він відображував суперечливі враження з приводу них, загострюючи увагу на невідповідності своїх романтичних сподівань з реальністю.
У 1923 році в Харкові, у Державному видавництву України, вийшла перша збірка його прозових творів під назвою «Сині етюди». У літературі етюдами прийнято називати невеликі за обсягом, переважно безсюжетні твори з фіксацією конкретних злободенних «замальовок з натури», на тлі яких відображаються ті чи інші моменти внутрішнього стану людини. Ефект незавершеності етюду, який використовував письменник, спонукає читачів самостійно розбиратися в складних питаннях доби й робити висновки. Серед 17 творів, що увійшли в збірку «Сині етюди», є новела «Кіт у чоботях».
Тема: жінка у вирі суперечливих революційних подій; уявлення про ідеали революції і реальність, їх невідповідність.
Ідея: засудження фанатизму у впровадженні високих ідей у реальне життя суспільства та людини, згубність їх бездумного виконання.
Стислий переказ
Оповідач описує полкову кухарку на ім’я Гапка. Говорить, що всі звуть її – товариш Жучок. І це прозвисько їй личить, бо вона маленького зросту, рухлива і жвава. Тип – «кіт у чоботях», чимось схожий на ілюстрацію до казки про кота у чоботях Шарля Перро. Навіть взуття на кілька розмірів більше, ніж треба. Вигляд має комічний, але якийсь теплий, «як прозорий вечір у червінцях осени». Отже, «кіт у чоботях» – це товариш Жучок. Звідки і скільки таких, як вона, прийшли в революцію? Це Жовтнева тайна. І зараз, коли не чути кінноти, оповідач не бачить цих «муралів» (мурашок) революційних подій. «Вони зникли, розійшлись по шляхах, по кварталах, по глухих дорогах республіки». Але оповідачу дуже хочеться проспівати пісню-пісень – гімн цим «сіреньким муралям».
Одяг у товариша Жучка – блуза, трохи подерта спідничка, шинель (взимку). Все це кольору «хакі». Капелюшок з п’ятикутною зіркою. Зовнішність: голена голова, бо так зручно для походу, кирпатенький ніс, як «головка від цвяшка». А очі? Коли на бузину впаде серпневий промінь, то такі у неї очі. Отже, «товариш Жучок – це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузинковим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як мураль, тягне соняшну вагу, щоб висушити болото... А яке – ви самі знаєте.»
Оповідач не хоче iдеалiзувати товариша Жучка. Не хоче будувати композицію своєї оповіді за стандартом: «зав'язка – розв'язка». Бо відомо, що «зав'язка – Жовтень, а розв'язка – соняшний вік, до якого йдемо».
У другому розділі новели оповідач хоче розказати читачам про невеличкий подвиг. Чий? Ви самі знаєте.. ..Зима, фуга, потяг, залізниця й рейки в степ – на Кубань. Бійці у вагонах співають. Час від часу потяг зупиняється, бо закінчується паливо. Майже на кожній станції лунають крики: «Козаки!» Тоді з вагонів «вискакують сотні "наганів", "бравнінгів", "гвинтівок"», лають панікерів. Коли товариша Жучка питають, чи не боїться вона козаків, вона усміхається: в їхнім селі були козаки, знає, що то за люди. І чогось замислюється, засмучується.
Товариш Жучок вміє дістати паливо для чавунної вагонної пічки – видурює на станції у якоїсь тітки. Справді – жучок! Вона куховарить і вчить бійців, як латати дірки в шинелях. Безпартійна, «але вже має в торбинці товстеньку книжку "Что такое коммунизм" (без автора)... Издание N-го боевого участка рабоче-крестьянской Красной Армии». Іноді дивує промовами і вживанням таких слів, що дехто запитував, чи не кінчила вона часом гімназію? Вона ж на це тільки сміялась.
Промайнуло кілька місяців. Оповідач приїхав в степове літо біля Дніпра. На третій день отримав записку від секретаря ком’ячейки з наказом негайно зареєструватися. Приходить і впізнає в особі секретаря товариша Жучка. Оповідач майже не здивувався, бо вже тоді, у холодному зимовому степу «кiт у чоботях був " паходный Ленiн"». За минулий час товариш Жучок напевно прочитала "Что такое коммунизм?" (без автора)... Издание N – го боевого участка рабоче – крестьянской Красной Армии. I тільки». Зовнішньо вона не змінилась. Як і колись «на ній колір "хакі", бо революція знає одну гармонію фарб: червіньковий з кольором "хакі". Як і тоді: «величезні чоботи не на ногу». Як і тоді – коронне слово:«Дзуськи!» Як і тоді, «бузиновий погляд, бузиновий сміх і носик – голівка від цвяшка: кирпатенький».
Одного разу товариш Жучок винесла оповідачу догану з записом у партквиток за пропуски партійних зібрань. Вона «рішуче входила в роль педагога», влаштовуючи на засіданнях партійців «дискусії» з приводу питань з теорії комунізму. Оповідач та його товариші не завжди могли дати на них правильну відповідь, плутались у термінах і сердилися на колишню полкову куховарку, бо вона у своїх коментарях завдавала удари по їх самолюбству. А ще вона «бігала, метушилась, збирала жінок, улаштовувала жіночі зібрання, де говорили: про аборт, про кохання, про право куховарки (Ленін сказав)». На цих зібраннях висувалися гасла на кшталт: «Геть сем'ю!» і «Хай живе холоста женщина!».
Коли товариш Жучок взнала, що оповідач відбуває у Таращанський полк, а вона залишається в резервному загоні кінноти, то прислала йому записку, у який вибачається за те, що на дискусіях присікалася й повчала його... Пояснювала, що вона змушена була так чинити, бо «нам треба за рік-два-три вирости не на вершок, а на весь сажень».
Востаннє оповідач побачився з товаришем Жучком уночі в порожній школі, де на столах і підлозі спали «муралі революції» перед відрядженням в полки. Хтось плакав у кутку і не давав йому заснути. Це була товариш Жучок.
Вони вийшли на ґанок, і Гапка розповіла, що насправді їй не 19 років, як думали усі у їх полку, а 25, і що в неї було маленьке байстря. Дитину повісив на ліхтарі козак, помстившись за те, що вона долучилась до революційного загону. Це сталося на Далекому Сході. Товариш Жучок зізнається, що їй важко згадувати про дитину, вона плаче, і від цієї слабкості їй буває трошки соромно… Оповідач співчутливо зазначає: «Тоді я взнав, що товариш Жучок, хоч і жучок, і "кіт у чоботях", але і їй буває сумно й буває не буває, бо: – Дзуськи!».
Своєю розповіддю він не збирається «викликати сльозу» у читачів, він тільки хоче сказати про «маленький подвиг». Чий? Хай подумає сам читач.
На завершення оповідач говорить: «Ми назвали – товариш Жучок. А історія назве – "кіт у чоботях". Кіт у чоботях – тип. Точка. Коротко. Ясно. Все».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
10.08.2022