 |
Читати онлайн дуже стислий переказ культурологічного есею Євгена Маланюка «Малоросійство» |
«Малоросійство» Євген Маланюк (дуже стислий переказ)
З історії написання
Євген Маланюк визначив жанр свого твору «Малоросійство» як «есе / есей», «розвідка», «студія», «стаття», «дослідження». Твір був написаний у сорок першу річницю проголошення Державності, а опублікований у Нью-Йорку роком пізніше – у 1959 році.
Це був емоційний відгук та виважені роздуми автора відносно недавніх подій, свідками й учасниками якого були він сам та його земляки-вигнанці.
Письменники-емігранти, на відміну від митців слова, що жили й творили на Батьківщині, мали можливість відкрито й вільно висловлювати власні думки, осмислювати та коментувати події, що відбувалися в різні часи, вступати в уявні дискусії, розмірковувати над різними темами, робити авторські висновки щодо різних проблем, а твори, написані у форми есею, допускають у змісті синтез художніх, публіцистичних, філософських та наукових начал.
Тема: культурологічна розвідка суті малоросійства як «хвороби», авторські рекомендації українському суспільству стосовно побудови політики й культури української держави.
Ідея: таврування «комплексу меншовартості – малоросійства» та осмислення ідентичності українства.
Дуже стислий переказ
Есей «Малоросійство» – це науково-культурологічна розвідка, текст якої складається з п’яти частин, і кожна закінчується висновками. Автор послідовно доносить до читача свою особисту думку про причину відсутності національної держави на території його батьківщини, дає ознаки малоросійства як національної хвороби і рекомендації щодо шляхів її «лікування».
Розглядаючи тему, звертається «до ілюстрацій, взятих чи то з історії, чи то з літератури», передбачає полеміку, основою якої є переконливі аргументи з посиланням на загальновідомі факти, хоча джерела інформації, як того потребує академізм, не вказуються з причини відсутності доступу до них у письменника-емігранта.
У першій частині есею Є. Маланюк пояснює феномен малоросійства, демонструючи знання історії України різних періодів: прачаси – козацька доба – Російська імперія – Центральна Рада. Говорить про те, що малоросійство – «наша історична хвороба, хвороба многовікова, отже, хронічна…», і завжди вражала, передусім, «мозковий центр нації» – інтелігенцію. Саме в цьому автор вбачає суть проблеми, рішення якої «стоятиме першоплановим завданням» при державотворенні.
У другій частині есею Маланюк звертається для підтвердження уже сказаного «до ілюстрацій, взятих чи то з історії, чи то з літератури» і коротко аналізує долі національних культурних і наукових діячів УРСР. На прикладі життя математика Михайла Остроградського, інженера Степана Тимошенка, кінорежисера і письменника Олександра Довженка, графіка Юрія Нарбута, поетеси Ліни Костенко та інших Є. Маланюк демонструє всеохопність малоросизації в радянській державі. Однак бачить винними у цьому процесі не тільки імперську Росію, а й самих українців, що погоджуються на свою меншовартість.
У висновку третьої частини свого твору письменник зазначає: «Побіжно відзначені явища дають мірило сучасної совєтської малоросизації нашої культури…», де фігурує «просто «народ України», отже не нація, а населення, мешканці, people…».
Четверта частина есею присвячена осмисленню ролі гетьмана Івана Мазепи у формуванні національної свідомості українців і звертається до літературного матеріалу. Зокрема до поеми «Полтава» О. С. Пушкіна, у якій її герой – Мазепа, показаний злодієм.
У п’ятій частині твору Є. Маланюк робить висновок: «… смерть державницької ідеї і всяка «руїна», від Руїни ХVІІ ст. почавши, були і є тим ґрунтом, на якому малоросійство виростало, квітло і давало плоди», а також дає рекомендацію: «Напружене творення Духовної Суверенности – ось рецепт, що був, є і буде найбільш трудний, але й найбільш істотний і всеобіймаючий».
Говорячи про життя і творчість М. Гоголя, Маланюк стверджує, що саме цей видатний письменник «фатально…. став фундатором міту Руси-Росії, а політично – дав під малоросійство своєрідну, хоч і дуже двозначну «ідеологію». Проте суть її бачили та усвідомлювали Тарас Шевченко та Іван Франко. Слушність цього судження Маланюк доводить, цитуючи промовисті рядки з творів Кобзаря, написані поетом з пекучим сарказмом: «славних прадідів великих правнуки погані», «раби з кокардою на лобі, лакеї в золотій оздобі», «не заріже батько сина… викохає та й продасть в різницю – Москалеві»…», а також цитатою Івана Франка із поезії «На ріках вавилонських»:
І хоч душу манить часом волі приваб,
Але кров моя – раб! Але мозок мій – раб!
Загальні висновки та висунуті тези в есеї «Малоросійство» відкриті для подальшого діалогу з читачем. Заключною фразою статті стає теза про те, що малоросійство «є еквівалентом нашої окраденості».
Цитати з твору:
- «Що ж таке малорос? Це – тип національно-дефективний, скалічений психічно, духовно, а – в наслідках, часом – і расово».
- «… проблема українського малоросійства є однією з найважніших, якщо не центральних проблем, безпосередньо зв'язаних з нашою основною проблемою – проблемою державності. Що більше: це є та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державної України. І ще довго, в часі тривання й стабілізації державності, та проблема стоятиме першоплановим завданням, а для самої державності – грізним мементо (нагадуванням)».
- «… малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна к а п і т у л я ці я. Капітуляція ще п е р е д б о є м».
- «Малоросійство-бо – наша історична хвороба (В. Липинський називав її хворобою бездержавності), хвороба многовікова, отже, хронічна. Ні часові застрики, ні навіть хірургія – тут не поможуть. Її треба буде довго-довгі десятиліття і з ж и в а т и». «У нас фатально закорінилося майже переконання, що малорос – то, мовляв, неосвічений, примітивний, недорозвинений українець без національної свідомості, словом, як то кажуть, темна маса. Вистачить, мовляв, його при помочі «Просвіти» просвітити, переконати й усвідомити – і справа полагоджена».
- «… комплекс малоросійства є складний і заплутаний. Він – в своїй змінливості – має багато облич і сторін. Він часто є замаскований, особливо в останніх десятиліттях, коли, буваючи знаряддям в чужих руках, він зазвичай маскується гопако-шароварництвом, відповідно спростаченою мовою («поддєлуєця под мужицький разговор», як каже один з персонажів Винниченка), ховається за лжепатріотичною віршографією й етнографічною патріотикою взагалі».
- «У нас малоросійство було завжди хворобою не лише півінтелігентською, але – й передовсім – інтелігентською, отже, поражало верству, що мала виконувати роль мозкового центру нації».
- «… малоросійство – то не москвофільство і не ще яке-небудь фільство. То – неміч, хвороба, каліцтво внутрішньонаціональне. Це – національне п о р а ж е н с т в о».
- «Що ж таке малоросійство? Це також затьмарення, ослаблення і – з часом – заник і с т о р и ч н о ї п а м ' я т і».
- «Малоросійство, як показує досвід, одночасно плекається також систематичним впорскуванням комплексу меншовартості («ніколи не мали держави», «темне селянство», «глупий хохол» тощо), насмішкуватого відношення до національних вартостей і святощів. Це – систематичне висміювання, анекдотизування й глузування зі звичаїв, обичаїв, обрядів, національної етики, мови, літератури, з ознак національного стилю, реалізації якого ставляться систематичні, планові й терором підперті перешкоди. А коли пісню чи танець висміяти не вдається, тоді їх вульгаризується й примітивізується («пісні народів СССР») так, щоб гопак непомітно переходив в камарінскій, а бандура – через різні «капели» – в балалайку чи гармонь. Коли ж в області науки чи мистецтва постає твір українського національного духу вартості бездискусійної і самопереконливої, тоді приходить просто реквізиція чи «соціалізація» і твір проголошується «нашим» («русскім» чи – тепер – «совєтським»)».
- «Мазепинство бо й є яскравою протилежністю, яскравим запереченням, нещадним демаскуванням і найрадикальнішим ліком саме на малоросійство. Бо що ж є мазепинство, як не чинна свідомість Нації та інстинктовно зв'язана з тією свідомістю політична й мілітарна в о л я Нацією б у т и ?».
- «Як єдиним радикальним ліком на хворобу малоросійства є державність, так упадок державності, смерк державницької ідеї і всяка «руїна» … були і є тим ґрунтом, на якому малоросійство виростало, квітло і давало плоди».
- «Напружене т в о р е н н я Д у х о в о ї С у в е р е н н о с т і – ось рецепт, що був, є і буде найбільш трудний, але й найбільш істотний і всеобіймаючий».
- «Саме усвідомлення собі комплексу малоросійства – було б вже значним кроком вперед, так само, як поставлення діагнозу є початком лікування».
- «… ще одне визначення малоросійства: воно є еквівалентом нашої
о к р а д е н о с т і».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
10.08.2022