 |
Читати онлайн стислий переказ сатиричної комедії Івана Карпенка-Карого «Хазяїн» |
«Хазяїн» Іван Карпенко-Карий (стислий переказ)
Тема: як визначив сам автор твору – це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!».
Ідея: викриття та засудження засобами нищівної сатири капіталістичних відносин у суспільстві, що призводять до морального виродження людей та роблять їх хижаками.
З історії написання твору
Сатирична комедія «Хазяїн» є художнім продовженням комедії «Сто тисяч», що була написана І. Карпенком-Карим у 1889 році. Саме в ній вперше (епізодично) згадуються багатії Пузир і Чобот, фактор Маюфес, перекупник Хаскель та інші користолюбці, близькі по духу глитаю Герасиму Калитці, що стали дійовими особами в комедії «Хазяїн».
Син драматурга – Назар, розповідав: «Спочатку Іван Карпович , як він звичайно казав, «виношував» п’єсу. Під цими словами треба розуміти розробку плану, потрібних матеріалів, ідеї твору та ін. Запис твору робився тоді, коли …твір був цілком виношений. Деякі п’єси «виношував» батько дуже довго».
Безпосередньо над «Хазяїном» І. Карпенко-Карий працював на хуторі Надія в березні-квітні 1900 року. У листі до сина від 26 березня 1900 року драматург повідомляв: «Я пишу нову комедію «Хазяїн», але діло туго йде, часто голова болить. Одначе перший акт готовий, і я ним наче задовольняюсь. Хоч то раз у раз так зі мною буває: поки пишу, задовольняюсь, а напишу – недоволен». Через три тижні робота над комедією була завершена.
У грудні 1900 р. цензура дала дозвіл на постановку п’єси, і уже в січні у Києві з великим успіхом відбулися перші вистави. Головну роль – Пузиря – виконував сам автор.
Дійові особи:
- Терентій Гаврилович Пузир – хазяїн, мільйонер. «Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка...»; «всю молодість-провів у степу»; «Ви ніколи не пробуйте, а просто їжте!»; «Кругом крадуть і крадуть… Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать»; «Котляревський мені без надобності»; «Терпіть не можу цієї бідноти»; «Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишені продирають; «…то з степу не вилазив, а тепер почав між люде виходить, і треба оглядатись, що люде скажуть. І без людей погано, і з людьми погано»; «Бирі мої, бирі! Цкелей! У, ви славні биречки мої. Іш, як ідуть, мов війська перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом»; «… йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору...»; «Хазяйство або смерть – такий девіз». Лікар про Пузиря: «Воюющий мечем од меча гибнеть. Хазяйство – його меч, від нього й смерть». Золотницький про Пузиря: «Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!».
- Марія Іванівна – дружина Пузиря. Про себе в розмові з дочкою: «Дитино моя кохана! Від розмови з тобою я бадьоріша стала, ніж зранку. Ти така смілива, така розумна та так гарно говориш, що я, слухаючи тебе, молодію. І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило! Ми були так собі хазяїни, з середнім достатком, а тепер – де воно й набралось? Правда, тридцять п’ять літ працювали, сильно працювали. Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна! А от ти інакше дивишся… може, і твоя правда!»
- Соня – їх дочка. «Музика до всякого серця і до всякої душі однакового говорить своїм улесливим, чарівним язиком!»; «Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою!»; «„Таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго...».
- Феноген – слуга і права рука хазяїна. «…якби не давали (хабаря), то я б і не брав! А коли дають – бери! І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він (Пузир) робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну – дають. Тут і гріха не має!»; « Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші – оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого? Та краще гробаком нечувственним родиться, аніж такою людиною, що про хазяйство не дбає!»; «І сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни!»; «… або хазяйство, або смерть! Велика правда! Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші – оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого?». Зозуля про нього і Ліхтаренка: «Честь давно вже потеряли, бо ви самі злодюги і не повірите нікому, що він краде так, як ви. Кати бездушні ви!».
- Ліхтаренко – економ. «Це комерческий гендель! Тут вор у вора краде!..»; «Всі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидовать, як люде багатіють? Я не такий! Завидують тілько недотепи!»; «Бачите, колись, кажуть, були одважні люде на війні,– бились, рубались, палили; голови котились з плеч, як капуста з качанів; тепер нема таких страховин і вся одвага чоловіча йде на те – де б більше зачепить!.. Колись бусурманів обдирали, а тепер своїх рідних! Як на війні нікого не жаліли,– бо ти не вб'єш, тебе уб'ють,– так тут нема чого слини розпускать: не візьмеш ти, то візьмуть з тебе!». Пузир про Ліхтаренка: «Я знаю, що він більше всіх краде, та зате мені велику користь дає!» Негласна угода між Феногеном і Ліхтаренко: «Брать, де дають, і де можна, а на менших звертать!». Феноген каже про Ліхтаренка: «От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче!»; «Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить».
- Маюфес – фактор (посередник при укладанні торгових угод). «Ет, поки заробиш грош, підошви побйош».
- Петро Петрович Золотницький – родовитий дворянин, багатий, освічений пан. «Поети єсть соль землі, гордість і слава того народа, серед котрого з'явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ… Всі народи своїх поетів шанують, почитають і ставлять їм пам'ятники!!!».
- Калинович – учитель гімназії. «Віддайте все ваше добро, всі ваші мільйони старцям, а я візьму Софію Терентіївну без приданого»; «…трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!»; «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!».
- Куртц – шахмейстер (спеціаліст з розведення овець).
- Зеленський – економ.
- Лікар.
- Павлина – кравчиха з города.
- Зозуля – молодий помічник Ліхтаренка, випускник землеробської школи.
- Харитон – розсильний.
- Петро, Дем’ян, Дівчина, Юрба робітників.
Стислий переказ
Перша дія
До кабiнету міліонера Терентія Гавриловича Пузиря заходить його помiчник Феноген. У нього в руках халат хазяїна – міліонера Пузиря. Слiдом входить фактор Маюфес – посередник при укладанні торгових угод і давній знайомий Феногена. Вони, жартуючи, обмінюються репліками, хто з них більше грошиків загріб, кепкують щодо зношеного вигляду халата Пузиря та його кожуха, що вже аж смердить. Одного разу швейцар навіть не пускав його у земський банк. Хоча грошей у Пизиря достатньо, та на новий одяг Терентію Гавриловичу шкода витрачати кошти.Потім Феноген говорить про своє бажання прикупити ще одну ділянку землі і просить Маюфеса посприяти йому у цій справі. Фактор погоджується.
Приходить економ Зеленський. Він боїться, що Пузир гнівається на нього й зменшить жалування, тому просить у Феногена заступництва і умовити хазяїна не робити цього. За послугу економ пропонує 25 карбованців, і Феноген дає згоду. Коли Зеленський іде, феноген рахує гроші і говорить сам до себе: «…якби не давали (хабара), то я б і не брав! А коли дають – бери! І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він (Пузир) робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну – дають. Тут і гріха не має!».
Марія Іванівна – дружина Пузиря, зібрала грошей і хоче подарувати чоловіку на іменини новий халат. Щоб його пошити, потрібно 280 карбованців. Халат вона хоче прикрасити вишивкою. Це будуть «буряки з розкішним бадиллям, а на бортах… баран і овечка…» – основні джерела прибутку хазяїна. Кравчиха Павлина, яка пошиє халат, запропонує його Терентію Гавриловичу за невисоку ціну. Той подивиться, що хороша річ коштує зовсім дешево, і купить. Просто так, від себе, дружина Пузиря подарувати халат чоловікові боїться, бо він буде злий на неї за великі розтрати.
Соня радиться з матір’ю, чи говорити батькові про пропозицію учителя Івана Калиновича, та мати радить почекати ювілею.
Маюфес повідомляє, що купець Михайлов оголосив себе банкротом, і хоче сховати до осені від кредиторів 12000 овець у Пузиря. Терентій Гаврилович вагається, та Маюфес переконує його. Хазяїн дає згоду з умовою, що отримає 20% від виручки. Маюфес натякає, що не проти поїсти, Пузир пропонує йому пообідати на вокзалі. Говорить: «Всякий чорт сюди прийде голодний, а ти його годуй! Нема, щоб з собою привіз солонини там, чи що. Нехай не звикають!». Так і не нагодував гостей.
Заходять економи Ліхтаренко та Зеленський і Куртц. Терентій Гаврилович сварить Зеленського, бо той платить робітникам, що працюють на буряках, по 35 копійок в день, ще й годує їх. Приводить за приклад Ліхтаренка. Той тримає робітників за 25 копійок в день і на своїх харчах. Зеленський виправдовується – на Ліхтаренковій економії в Мануйлівці робітники бідні, вони готові працювати і за мізерну плату: «робочий там дешевий, де землі немає,.. де бідність».
Пузир переводить Ліхтаренка на економію Зеленського в Чагарник, аби він і там зробив бідність, а Зеленського переводить у Мануйлівку, однак жалування йому не зменшує. Хазяїн повчає, що треба забрати мужицькі наділи собі в оренду, коли мужики будуть без землі, можна з ними робити що хочеш. На це Зеленський відповідає: «…у Мануйлівці є такий учитель – артільник, і біля нього чоловіка три…, що через них і Ліхтаренко зуби поламає».
Хазяїн говорить Куртцу про намір придбати нових овець. Тоді шахмейстер пропонує взяти на роботу ще одного помічника для догляду за тваринами. Пузир не дає на це згоди, ще й хоче звільнити чабана Клима за наговором на нього. Куртц вступається за свого підлеглого.
Феноген розповідає Пузиреві про шахрайство Ліхтаренка та його помічника Зозулі. Буцімто вони таємно продали перекупнику Хаскелю частину пшениці хазяїна. Економ виправдовується, мовляв, не страшно, якщо слуга трохи нажився, але при цьому приніс значний прибуток хазяїнові. Терентій Гаврилович сердиться, лає Ліхтаренка й наказує звільнити Зозулю.
Пузир переглядає листи. Один з них від багатого сусіда Чобота, який має сина-одинака і хоче засватати за нього Соню. Феноген радить Пузирю спитати думку доньки з приводу цього, та Терентій Гаврилович вважає, що це зайвий клопіт.
В іншому листі повідомлялось, що Терентія Гавриловича нагородили орденом Станіслава ІІ-го ступеня за те, що він дав гроші на притулок. Терентій Гаврилович радіє і думає «…по случаю… зроблю шубу з лисячого хутра».
До Пузиря приїздить Петро Петрович Золотницький – родовитий багатій і товариш хазяїна. Він іронічно називає Терентія Гавриловича Крезом (в античному світі Крез мав славу нечуваного багатія, його ім'я стало прозивним). Той, не зрозумівши, каже, що він зовсім не кремезний, і питає, чи не продав би Петро Петрович йому свій маєток Капустяне. Золотницький відмовляється й у свою чергу пропонує товаришу стати четвертим компаньйоном у будівництві цукрового заводу. Для цього треба внести 400 тисяч. Пузир відмовляється.
За обідом чоловіки домовляються разом поїхати в місто, де Терентій Гаврилович має отримати орден. Петро Петрович цікавиться, чому Пузир не ходить на земські збори, його ж обрано гласним; а на найближчих зборах розглядатиметься важливе питання про постачання їжі бідним людям до отримання ними нового врожаю. Пузир відповів: «Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать… Терпіть не можу цієї бідноти». Нараз показує Золотницькому лист від Харитоненка з проханням пожертвувати гроші на пам’ятник Котляревському і коментує це звернення: «Котляревський мені без надобності». Петро Петрович обурений, бо сам збирається дати на пам’ятник 300 карбованців. Він говорить: «Обідать у такого хазяїна важко, тут і кусок в горло не полізе… я соромлюсь сидіть поруч з тобою за столом». Пузир обіцяє пожертувати гроші на пам’ятник і піти на земські збори, аби товариш не винуватив його у безчесті.
Друга дія
Петро з Дем’яном та іншими робітниками прийшли до дому Пузиря й вимагають покращити харчування, бо в борщі, який їм дають, нема ні картоплі, ні буряків, а хліб роблять із поганого борошна. Феноген їх гонить.
На шум виходять Марія Іванівна з дочкою. Робітники показують жінкам хліб, який не те що вкусити, а й розламати не можна. Марія Іванівна каже, що не буде втручатися в справи чоловіка, а Соня говорить: «…У мене все тіло труситься від жаху, що у нас таким хлібом годують людей… Я все зроблю, щоб вас годували краще!». Дівчина наказує Феногену, щоб в борщ клали картоплю і буряки, давали кращий хліб, адже «… хліба, як води в морі…». Робітники дякують і розходяться.
Хазяїн приїздить з міста, з орденом на шиї. Соня показує йому хліб, що його «ні вламать, ні вкусить», і просить батька давати робітникам кращу їжу. Пузир говорить, що білим хлібом робочих не нагодуєш, будуть постійно голодними; а цей просто треба розмочити. Соня відповідає: «… поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що вас скрізь судять і проклинають, мені ніщо не буде мило, життя моє буде каторгою!». Пузир, щоб заспокоїти дочку, говорить Фірогенту: «Ліхтаренко таки дуже вигадує на хлібові. По відомості, певно, показує чистий, а дає – бач який. Справді, не вкусиш!.. Скажи йому, що такий хліб можна давать тільки з першого сентября, як обробимось: тоді половина строкових не видерже, повтікає, а жалування зостанеться в кишені. Отак, скажи йому, розумні хазяїни роблять!» Соня дає собі обіцянку більш уважно стежити за господарськими справами.
Приходить Калинович. Соня ділиться з ним своїми планами. Учитель вважає, що їй не вдасться щось суттєво змінити, говорить: «…трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!». Він пропонує їй працювати разом із ним у школі «…насаждать ідеали кращого життя». Соня повідомляє, що матір не проти їхнього шлюбу, а от батька ще не питали. Якщо той не погодиться, то дівчина сама приїде до Калиновича в місто й вони повінчаються.
Ліхтаренко і Феноген погрожують один одному: Феноген знає, що економ на буряках заграбастав 500 карбованців, а Ліхтаренко має інформацію, що слуга й собі вкрав 200, продаючи вівці хазяїна. Врешті домовились: щоб приховати своє шахрайство, треба вину Ліхтаренка перекласти на його помічника – Зозулю, а вину Феногена – на чабана Клима. Домовляються і надалі допомагати один одному при крадіжках, «… а на менших звертать…». Ліхтаренко говорить: «… Колись бусурманів обдирали, а тепер своїх рідних…».
Приходить Зозуля і запитує, за що його звільнили з роботи. Ліхтаренко та Феноген пояснюють юнаку, що його вигнали, аби інші слуги боялись і навіть не думали красти хазяйське добро. Обурений Зозуля каже: «Невже вам ні крихти не жаль мене, моєї честі і моєї сім’ї?.. Кати бездушні ви!» Боже мій, боже мій! Що ж я татові скажу, що мати подума? Вони раділи, бідолахи, що я на хорошому місці, що буду їм помагать і менших братів вивести в люди, і на тобі – прогнали, прогнали ні за що, а кажуть: украв! Боже мій! Я украв! Та скоріше б у мене рука відсохла, ніж протягнулась до чужого, скоріше б мозок мій висох в голові, ніж прошептав мені думку украсти! Невже ні в кого з вас не поворухнеться серце жалем на мої правдиві слова, що я так щиро вам кажу? Та ні Ліхтаренко, ні Фіноген не хочуть слухати хлопця. З тим він і пішов.
Аж ось прибігає Харитон і повідомляє, що Зозуля «получив в конторі рощот…» і повісився. Калинович, почувши про на це, каже: «Хазяйське колесо роздавило!»
Третя дія
Феноген отримує від Маюфеса лист, у якому той сповіщав, що знайшов для нього хорошу ділянку землі, а також про те, що купця Михайлова заарештували. Феноген вирішує поки що хазяїна про це не сповіщати.
Марія Іванівна дає Феногену 5 карбованців, щоб той умовив Пузиря купити новий халат у кравчині. Феноген веде її до хазяїна, і той, поторгувавшись, купує халат, заплативши 50 карбованців. У розмові Павлина між іншим згадує, що банкрута Михайлова ув’язнили.. Ця звістка дуже стривожила Пузиря, хоч Феноген заспокоював, говорив, що це лише плітки.
Пузир викликав економів і Куртца. Ліхтаренко повідомив, що взяв в оренду землю в Мануйлівці на 10 років, і тепер робітники будуть змушені йти працювати на поля хазяїна за невелику платню. Пузир сказав, що під Херсоном – голод, тому там мужики всю свою скотину продають майже задаром. Він наказує Феногену і Куртцу поїхати на Херсонщину і скупити всіх овець.
Шахмейстер дарує хазяїну статуетку вівці з медаллю на шиї. Коли Пузир вийшов, Ліхтаренко радить зняти медаль, щоб Терентій Гаврилович не подумав, що то слуги глузують з нього.
У гості приїжджають Золотницький та Калинович. Золотницькому подобається новий халат хазяїна. Пузир продає його товаришу за 100 карбованців.
Золотницький хвалить Калиновича, говорить про те, який він розумний, талановитий і буде гарним женихом для Соні. Але Терентій Гаврилович проти: «Оцей голодранець? У Соні є жених – Чоботенко, мільйонер». Золотницький відказує: «Ну навіщо тобі багатий зять, коли ти сам багатий. Пора вже тобі шукать того, чого в тебе бракує ».
Пузир на це відповідає: «Я так і роблю: шукаю, де б більше купить землі, бо скілько б чоловік її не мав – все бракує». Золотницький не відступає: «…Калинович може бути професором, директором гімназії, от і ти, і твій Чоботенко будете говорити йому – ваше превосходительство». Пузир впирається: «Чи буде він генерал, чи ні – я не знаю; а чим він є – я бачу, і дочки своєї за нього не віддам!».
Заходять Калинович та Соня. Вони умовляють Пузиря змінити думку. Соня говорить, що їй не треба приданого, тільки батьківський дозвіл і благословення. Терентій Гаврилович рішуче відмовляє «Скоріше вогонь розіллється водою…». Тоді Соня говорить коханому: «І коли згоди через два тижні я не добуду, то приїду в город, і ми повінчаємось».
Калинович і Золотницький збираються їхати. Хазяїн нагадує Петру Петровичу про плату за халат, та Золотницький відповідає, що пожертвує ці гроші на встановлення пам’ятника Котляревському, бо сам Пузир цього не зробить.
Приходить Маюфес і говорить Феногену, що «слідователь» посадив уже трьох осіб у справі купця Михайлова. Скоро, мабуть, добереться і до Пузиря.
Тут прибігає до Соні парубок й каже, що сталося нещастя – хазяїн, оглядаючи поле з копами пшениці, упав і не може встати. Феноген пояснює: «… побачили біля кіп чиїхось гусей, що смикали копу, прудко під’їхали до гусей, схопились з бігунків і погналися за гусьми, та спіткнулись через ритвину і сильно упали». Ледь живого хазяїна приводять у хату, він одразу велить покликати Маюфеса. Феноген розказує Пузиреві про ув’язнення Михайлова.
Соня хоче послати за лікарем, але батько говорить, що краще за фельдшером, бо так буде дешевше. Він також просить покликати Петра Петровича Золотницького – «…при смерті хоче помиритися…». Йому всі кажуть, що про це ще рано говорити. Пузир відповідає: «…Я й сам знаю, що не вмру. Рано ще, рано – хазяйство не пускає».
Четверта дія
Марія Іванівна й дочка вмовляють Пузиря лежати, але він каже, що не може це собі дозволити, бо мусить пильнувати господарство, і посилає по Маюфеса. Фактор приходить і пропонує Терентію Гавриловичу найняти адвоката, який допоможе у справі з Михайловим. Він візьме за послуги 10 000 карбованців; а сам Маюфес може дати свідчення в суді за 1000. Хазяїн відмовляється витрачати стільки грошей і проганяє фактора. Феноген говорить, що вони з Ліхтаренком будуть свідками, якщо кожний одержить за послугу 200 карбованців. Пузир погоджується.
Маюфес намагається присоромити Феногена за його намір говорити неправду в суді й цілувати хрест, та Феногену це байдуже.
Приїздить Калинович, заспокоює Соню, що хвилюється за батька. Приходять Калинович і Золотницький. Лікар говорить, що Пузирю потрібна операція, у Терентія Гавриловича «нарив біля почок» і може бути «зараженіє крові».
Золотницький коментує пригоду: «Класична птиця! Рим спасла, а хазяїна погубила! … у чоловіка 22 тисячі кіп…пшениці – ну і треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!»
Куртц інформує Пузиря, що він купив 800 овець. Терентій Гаврилович хоче подивитися на них. Лікар це йому дозволяє. Отару проводять під вікнами кімнати хазяїна. Побачивши нових овечок, Пузир каже «…Худі, бідолаги. Нічого, одгодуємо. Восени чистої прибилі 2 карбованці на штуці…».
Хазяїн дуже погано себе почуває, але й далі намагається керувати господарством, має намір через день-два купувати ще овець.
Приходить Феноген і говорить, що в Мануйлівці заколот, робочі бунтують і Ліхтаренкові розбили голову. Пузир наказує надіслати телеграму про це губернатору та жандарму.
Лікар вважає, що в Терентія Гавриловича вже почалось зараження крові, бо того б’є пропасниця. Хазяїн сподівається, що хвороба пройде сама по собі.
Приходить урядник, і Пузир просить його поїхати в Мануйлівку, щоб навести там порядок. Проте той пояснює, що приїхав з іншої причини: йому доручено вручити Пузирю повістку в суд «…По ділу злосного банкрота Михайлова слідователь постановив сьогодні привести вас для допроса як обвиняємого в сокритії 12 тисяч овець…».
Терентій Гаврилович дуже лякається і просить крізь сльози Золотницького врятувати його честь. Золотницький заспокоює хворого, каже, що брат Калиновича – прокурор, то може допомогти. Хазяїн обіцяє благословити дочку на шлюб з учителем, аби тільки його витягли з цієї халепи: «Просіть від мене Калиновича… Я дам благословення на шлюб з дочкою…». А про себе думає: «Обіщать можна все, аби врятував… Обіцянка – цяцянка».
Хазяїн все ще намагається давати вказівки Феногену щодо овець. Лікар говорить Золотницькому, що через 2-3 дні хазяїн помре. Урядник запитує, що передати слідчому, а Золотницький відповідає йому: «Скажіть слідователеві, що Терентій Гаврилович одібрав повістку від смерті і скоро дасть показаніє перед Богом».
Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.
Освіта.ua
25.05.2022