«Хазяїн» Іван Карпенко-Карий (дуже стислий переказ)

Читати онлайн дуже стислий переказ сатиричної комедії Івана Карпенка-Карого «Хазяїн» 

«Хазяїн» Іван Карпенко-Карий (дуже стислий переказ)

Тема: як визначив сам автор твору – це «зла сатира на чоловічу любов до стяжання, без жодної іншої мети. Стяжання для стяжання!». 

Ідея: викриття та засудження засобами нищівної сатири капіталістичних відносин у суспільстві, що призводять до морального виродження людей та роблять їх хижаками.

З історії написання твору 

Сатирична комедія «Хазяїн» є художнім продовженням комедії «Сто тисяч», що була написана І. Карпенком-Карим у 1889 році. Саме в ній вперше (епізодично) згадуються багатії Пузир і Чобот, фактор Маюфес, перекупник Хаскель та інші користолюбці, близькі по духу глитаю Герасиму Калитці, що стали дійовими особами в комедії «Хазяїн».

Син драматурга – Назар, розповідав: «Спочатку Іван Карпович , як він звичайно казав, «виношував» п’єсу. Під цими словами треба розуміти розробку плану, потрібних матеріалів, ідеї твору та ін. Запис твору робився тоді, коли …твір був цілком виношений. Деякі п’єси «виношував» батько дуже довго». 

Безпосередньо над «Хазяїном» І. Карпенко-Карий працював на хуторі Надія в березні-квітні 1900 року. У листі до сина від 26 березня 1900 року драматург повідомляв: «Я пишу нову комедію «Хазяїн», але діло туго йде, часто голова болить. Одначе перший акт готовий, і я ним наче задовольняюсь. Хоч то раз у раз так зі мною буває: поки пишу, задовольняюсь, а напишу – недоволен». Через три тижні робота над комедією була завершена.

У грудні 1900 р. цензура дала дозвіл на постановку п’єси, і уже в січні у Києві з великим успіхом відбулися перші вистави. Головну роль – Пузиря – виконував сам автор. 

Дійові особи: 

  • Терентій Гаврилович Пузир – хазяїн, мільйонер. «Я сорок літ недоїдав, недопивав, недосипав, кровію моєю окипіла кожна копійка...»; «всю молодість-провів у степу»; «…то з степу не вилазив, а тепер почав між люде виходить, і треба оглядатись, що люде скажуть. І без людей погано, і з людьми погано»; «Ви ніколи не пробуйте, а просто їжте!»; «Кругом крадуть і крадуть… Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать»; «Котляревський мені без надобності»; «Терпіть не можу цієї бідноти»; «Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам'ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишені продирають; «Бирі мої, бирі! Цкелей! У, ви славні биречки мої. Іш, як ідуть, мов війська перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом»; «… йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору...»; «Хазяйство або смерть – такий девіз». Лікар про Пузиря: «Воюющий мечем од меча гибнеть. Хазяйство – його меч, від нього й смерть». Золотницький про Пузиря: «Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народу!!!».
  • Марія Іванівна – дружина Пузиря. Про себе в розмові з дочкою: «Дитино моя кохана! Від розмови з тобою я бадьоріша стала, ніж зранку. Ти така смілива, така розумна та так гарно говориш, що я, слухаючи тебе, молодію. І я така була, доню, не думай собі! А життя, знаєш, помалу перекрутило! Ми були так собі хазяїни, з середнім достатком, а тепер – де воно й набралось? Правда, тридцять п’ять літ працювали, сильно працювали. Ми, дочко, ніколи не знали, що можна, а чого не можна; аби бариш, то все можна! А от ти інакше дивишся… може, і твоя правда!»
  • Соня – їх дочка. «Музика до всякого серця і до всякої душі однакового говорить своїм улесливим, чарівним язиком!»; «Тату, рідний мій, коли ви любите мене, шануєте себе, то веліть зараз, щоб людей краще харчували! А поки я буду знать і бачить, що у нас така неправда до людей, що нас скрізь судять, проклинають, мені ніщо не буде миле, життя моє буде каторгою!»; «Таке велике хазяйство, і все мені достанеться одній, а я не знаю нічого, не знаю, де тут зло, і не можу нічого зробить доброго...».
  • Феноген – права рука хазяїна. «…якби не давали (хабар), то я б і не брав! А коли дають – бери! І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він (Пузир) робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну – дають. Тут і гріха не має!»; «І сам хазяїн наш всіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни!»; «… або хазяйство, або смерть! Велика правда! Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші – оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли не мать цього нічого?». Зозуля про нього і Ліхтаренка: «Честь давно вже потеряли, бо ви самі злодюги і не повірите нікому, що він краде так, як ви. Кати бездушні ви!». 
  • Ліхтаренко – економ. «Це комерческий гендель! Тут вор у вора краде!..»; «Всі рвуть, де тільки можна зірвать, а я буду дивиться та завидовать, як люде багатіють? Я не такий! Завидують тілько недотепи!»; «Бачите, колись, кажуть, були одважні люде на війні,– бились, рубались, палили; голови котились з плеч, як капуста з качанів; тепер нема таких страховин і вся одвага чоловіча йде на те – де б більше зачепить!.. Колись бусурманів обдирали, а тепер своїх рідних! Як на війні нікого не жаліли,– бо ти не вб'єш, тебе уб'ють,– так тут нема чого слини розпускать: не візьмеш ти, то візьмуть з тебе!». Пузир про Ліхтаренка: «Я знаю, що він більше всіх краде, та зате мені велику користь дає!» Негласна угода між Феногеном і Ліхтаренко: «Брать, де дають, і де можна, а на менших звертать!». Феноген каже про Ліхтаренка: «От чоловік! І риби наловить, і ніг не замоче!»; «Змій, а не чоловік: скрізь здере і всіх спокусить».
  • Маюфес – фактор (посередник при укладанні торгових угод). «Ет, поки заробиш грош, підошви побйош».
  • Петро Петрович Золотницький – родовитий дворянин, багатий, освічений пан. «Поети єсть соль землі, гордість і слава того народа, серед котрого з'явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ… Всі народи своїх поетів шанують, почитають і ставлять їм пам'ятники!!!».
  • Калинович – учитель гімназії. «Віддайте все ваше добро, всі ваші мільйони старцям, а я візьму Софію Терентіївну без приданого»; «…трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!»; «Будущина в руках нового покоління, і чим більше вийде з школи людей з чесним і правдивим поглядом на свої обов'язки перед спільною громадою, тим скоріше виросте серед людей найбільша сума справедливості!».
  • Зозуля – помічник Ліхтаренків.
  • Зеленський – економ.
  • Куртц – шахмейстер (спеціаліст з розведення овець).
  • Зозуля – молодий помічник Ліхтаренка, випускник землеробської школи.
  • Павлина – кравчиха з города.
  • Лікар.
  • Клим – чабан. 
  • Харитон – розсильний.
  • Петро, Дем’ян, Дівчина, Урядник, Юрба робітників. 

Дуже стислий переказ 

Дія перша 

До кабiнету міліонера Терентія Гавриловича Пузиря заходить його помiчник Феноген. У нього в руках халат хазяїна – міліонера Пузиря. Слiдом входить фактор Маюфес – посередник при укладанні торгових угод і давній знайомий Феногена. Вони, жартуючи, обмінюються репліками, хто з них більше грошиків загріб, кепкують щодо зношеного вигляду халата Пузиря та його кожуха, що вже аж смердить, а витрачати гроші на новий одяг він жалкує. Потім Феноген говорить про своє бажання прикупити ще одну ділянку землі і просить Маюфеса посприяти йому у цій справі. Фактор погоджується.

Входить економ Зеленський. Він скаржиться на підлеглих йому «холопів», що «силу мають», боїться, що вони «можуть наговорити хазяïновi зайве», і тоді його переведуть в Чагарник на місце іншого економа – Лiхтаренка; а там жалування менше.

Зеленський дає Феногену 25 карбованців , щоб той «замовив слово» за нього перед хазяїном. Феноген рахує гроші і говорить сам до себе: «…якби не давали (хабар), то я б і не брав! А коли дають – бери! І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть – тягни! Так він (Пузир) робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном. Та я й не тягну – дають. Тут і гріха не має!».

Марія Іванівна – дружина Пузиря, Соня – його дочка, і кравчиня Павлина латають халат мільйонера. Марія Іванівна доручає Павлині пошити до ювілею чоловіка новий халат, який можна було б запропонувати Терентію Гавриловичу купити за невисоку ціну. Просто так подарувати халат жінка боїться, бо Пузир гніватиметься на неї за великі витрати. Новий атласний халат вона просить розшити буряками й овечками, бо це основні джерела прибутку чоловіка, а, значить, тому буде це приємно.

Соня питає матір, чи казати батькові, що вчитель гімназії Іван Миколайович Калинович зробив їй пропозицію. Марія Іванівна радить почекати до ювілея батька.

Маюфес розповідає Пузирю, що купець Михайлов, який оголосив себе банкротом, хоче сховати від кредиторів до осені 12 тисяч овець на випасах Пузиря. Терентій Гаврилович вагається, та фактор переконує його, що допомога купцю в організації фальшивого банкротства принесе Пузирю чималий куш. Той погоджується за умови, що отримає двадцять відсотків від виручки по цій облудній угоді. 

Терентій Гаврилович кличе економів і шахмейстера (спеціаліста з розведення овець) Куртца, сварить Зеленського, бо той платить холопам тридцять п’ять копійок за день роботи, а Ліхтаренко – двадцять п'ять. Зеленський виправдовується: на Ліхтаренковій економії в Мануйлівці робітники бідні й готові працювати за мізерну плату. Пузир переводить Ліхтаренка на економію Зеленського в Чагарник, аби він і там навів свої порядки, а Зеленського – у Мануйлівку, однак жалування йому не зменшує. 

Хазяїн сповіщає Куртца про нових овець. Шахмейстер просить найняти ще одного помічника для догляду за ними, але Терентій Гаврилович не погоджується. Він хоче звільнити чабана Клима за наговором, але Куртц вступається за чабана. 

Феноген розказує Пузиреві про шахрайство Ліхтаренка й Зозулі – вони тайкома продали перекупнику Хаскелю частину хазяїнової пшениці. Економ виправдовується: мовляв, коли слуга приносить господарю великий прибуток і при цьому сам трохи наживається, то це нормально. Пузир у цілому погоджується з такою думкою.

Пузир переглядає листи. Один з них від його сусіда Чоботенка. Той, маючи сина-одинака, хоче посватати за нього Соню. Феноген радить хазяїну спитати про згоду у дівчини, та Терентій Гаврилович вважає, що це зайве, вона не може відмовитись, бо Чоботенко багатий. В іншому листі повідомляється, що Пузиря нагороджено орденом Станіслава другого ступеня за те, що він пожертвував гроші на притулок. Терентій Гаврилович дуже радіє цій звістці.

Приходить товариш Пузиря – родовитий багатій Петро Петрович Золотницький. Він іронічно називає Терентія Гавриловича Крезом (в античному світі Крез мав славу нечуваного багатія, його ім'я стало прозивним). Той, не зрозумівши, каже, що він зовсім не кремезний, і питає, чи не продав би Петро Петрович йому свій маєток Капустяне. Золотницький відмовляється і пропонує Пузирю вкласти гроші в будівництво цукрового заводу, однак той не хоче. Петро Петрович цікавиться, чому Пузир не відвідує земські збори, адже він обраний гласним; а на найближчих зборах розглядатиметься питання про постачання їжі бідним людям до отримання ними нового врожаю. Пузир каже, що його це не цікавить.

Терентій Гаврилович показує Золотницькому лист від Харитоненка з проханням пожертвувати гроші на встановлення пам'ятника Івану Котляревському й говорить, що «Котляревський мені без надобності». Петро Петрович обурюється, бо сам збирався дати на пам'ятник 300 карбованців. Він погрожує відмовитися сидіти й обідати з Пузирем за одним столом, якщо той не пообіцяє зробити пожертву й прийняти участь у земських зборах. Пузир погоджується, аби уникнути безчестя. 

Дія друга 

До будинку Пузиря приходять його робітники й вимагають кращого харчування. Феноген хоче їх прогнати, але на шум виходять Марія Іванівна з дочкою. Робітники показують жінкам хліб, яким їх годують. Його не те що вкусити, розламати не можна. Марія Іванівна не хоче втручатися в господарські справи чоловіка, а от Соня обіцяє поговорити з батьком. Робітники дякують їй і розходяться.

З міста повертається хазяїн з орденом на шиї. Щоб його було краще видно, він обрізав бороду. Соня просить батька краще годувати робітників. Терентій Гаврилович вагається, а потім погоджується. Говорить Феногену: «Ліхтаренко таки дуже вигадує на хлібові. По відомості, певно, показує чистий, а дає – бач який. Справді, не вкусиш!.. Скажи йому, що такий хліб можна давать тільки з першого сентября, як обробимось: тоді половина строкових не видерже, повтікає, а жалування зостанеться в кишені. Отак, скажи йому, розумні хазяїни роблять!»

У гості приїжджає Калинович. Соня розповідає йому про свої наміри – уважно стежити за господарськими справами. Учитель вважає, що їй не вдасться щось суттєво змінити, говорить: «…трудно там правду насадить, де споконвіку у корені лежить неправда!» Він пропонує їй працювати разом із ним у школі. Соня повідомляє, що матір не проти їхнього шлюбу, а от батька ще не питали. Якщо той не погодиться, то дівчина сама приїде до Калиновича в місто й вони повінчаються.

Ліхтаренко та Феноген обмінюються погрозами: Феноген знає, що економ, здаючи буряки, присвоїв 500 карбованців, а Ліхтаренко знає, що той вкрав 200, продаючи вівці хазяїна. Щоб їх шахрайство не відкрилось, вони домовились допомагати один одному. Ліхтаренко перекладає свою вину на Зозулю, а Феноген – на чабана Клима.

Приходить Зозуля і скаржиться, що його вигнали з роботи. Він не розуміє за що. Ліхтаренко та Феноген пояснюють юнакові, що його звільнили, аби інші слуги боялись і навіть не думали красти хазяйське добро. Зозуля обурений – він намагається довести, що працював чесно і нічого не крав. Але марно, його не хочуть слухати. Тоді він у відчаї кидає їм в обличчя: «Честь давно вже потеряли, бо ви самі злодюги і не повірите нікому, що він не краде так, як ви. Кати бездушні ви!» Пішов. А потім прибігає Харитон і говорить, що Зозуля повісився. 

Дія третя 

Марія Іванівна просить Феногена переконати Терентія Гавриловича купити халат, який принесе Полина, і за це дає йому 5 карбованців. Феноген погоджується, веде кравчиху до хазяїна, і той, поторгувавшись, купує халат, заплативши 50 карбованців. Павлина випадково згадує в розмові з хазяїном, що Михайлова ув’язнили. Ця звістка Пузиря дуже стривожила, хоч Феноген каже, що то просто плітки.

Пузир кличе економів і Куртца. Ліхтаренко хвалиться, що взяв у наділи всі казенні землі, і робітникам доведеться йти працювати на поля Пузиря за невелику платню. Терентій Гаврилович наказує Куртцу їхати наступного дня з Феногеном на Херсонщину, щоб купити овець, яких бідні селяни там продають за безцінь. Шахмейстер дарує хазяїнові з нагоди іменин статуетку вівці з медаллю на шиї. Коли Пузир вийшов, Ліхтаренко радить зняти медаль, аби Терентій Гаврилович не подумав, що слуги глузують з нього.

Золотницькому подобається новий халат Пузиря, і він перекуповує його за 100 карбованців. Петро Петрович радить видати Соню заміж за Калиновича. Терентій Гаврилович проти, бо хоче бачити зятем сина Чобота, а не «голодранця».

Заходять Калинович та Соня, вони просять у Пузиря батьківського благословення на шлюб. Терентій Гаврилович відмовляє їм. Калинович і Золотницький збираються їхати. Хазяїн нагадує Петру Петровичу про плату за придбаний халат, але той відповідає, що віддасть ці гроші на встановлення пам’ятника Котляревському, бо сам Пузир і досі не дав нічого. Калинович прощається з коханою, обоє засмучені. Вони домовляються через два тижні таємно одружитись, якщо батько дівчини не передумає.

Приходить Маюфес і каже Феногенові, що в острог, крім Михайлова, посадили ще двох осіб, які йому допомагали. 

 

Прибігає парубок і повідомляє, що Пузир впав на полі з копами пшениці і не може встати. Марія Іванівна і Феноген побігли на допомогу.

 

Ледь живого хазяїна приводять у хату. Феноген розказує Пузиреві про ув’язнення Михайлова. 

Дія четверта 

Марія Івановна і Соня вмовляють Пузиря полежати спокійно, але він каже, що не може собі це дозволити, бо мусить пильнувати господарство, і посилає по Маюфеса. Фактор приходить і пропонує Терентію Гавриловичу найняти адвоката, який візьме за свої послуги у справі з Михайловим 10 тисяч карбованців. 

Сам Маюфес готовий дати за свідчення в суді на користь хазяїна тисячу. Той відмовляється витрачати такі великі гроші і проганяє фактора. Феноген каже, що він та Ліхтаренко дадуть на суді усі необхідні свідчення за 200 карбованців кожному. Пузир погоджується.

Маюфес соромить Феногена за його намір цілувати хрест і говорити неправду в суді, але Феногену це байдуже.

Приїздить Калинович, заспокоює Соню, стривожену батьковою хворобою. Заходять Золотницький та лікар. Лікар говорить, що Пузиреві необхідно зробити операцію, бо у нього стався нарив, який може прорватися всередину тіла й спричинити зараження крові. Пузир відмовляється від операції.

Соня, лікар і Золотницький радяться, як вмовити Терентія Гавриловича на лікування, хочуть викликати професора. Феноген вважає, що всі спроби вмовити хазяїна лікуватися будуть марними.

Приходить Куртц і сповіщає, що купив для Пузиря 800 голів овець.Терентій Гаврилович бажає подивитися на них, і лікар йому це дозволяє. Отару проводять під вікном кімнати Пузиря, щоб він міг побачити нових овечок. Хазяїн дуже погано себе почуває, але намагається й далі керувати господарством, збирається через день-два купувати ще одну партію овець.

Приходить Харитон і повідомляє, що в Мануйлівці робітники повстали проти Ліхтаренка. Хазяїн наказує Феногенові негайно відправити телеграми губернатору та ісправнику (жандармові). Лікар висловлює думку, що в Терентія Гавриловича вже почалось зараження крові, бо того б’є пропасниця.

З’являється урядник. Пузир просить його поїхати в Мануйлівку, щоб навести там лад. Проте урядник відмовляється – він приїхав, щоб вручити Терентію Гавриловичу повістку в суд, куди його викликають у справі Михайлова. Пузир дуже лякається. Золотницький заспокоює хворого, каже, що брат Калиновича – прокурор, він може допомогти. Пузир обіцяє благословити дочку на шлюб з учителем, тільки б його витягли з халепи. А сам до себе говорить: «Обіщать можна все, аби вирятував… Обіцянка – цяцянка…».

Лікар говорить Золотницькому, що Пузиреві жити залишилось лише два-три дня. Урядник запитує, що передати слідчому? Золотницький відповідає йому: «Скажіть слідователеві, що Терентій Гаврилович одібрав повістку від смерті і скоро дасть показаніє перед Богом».

Завіса. 

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Освіта.ua
25.05.2022