«Легенда про вічне життя» Іван Франко (стислий переказ)

Читати онлайн стислий переказ філософської поезії Івана Франка «Легенда про вічне життя»

«Легенда про вічне життя» Іван Франко (стислий переказ)

Тема: сенс буття людини – прагнення щастя; непідкупність щирої, вірної любові; трагізм існування людини у світі облуди та фальші.

Ідея: життя – це борня: наснагу та силу для боротьби дає людині щастя взаємного щирого кохання.

Персонажі:

  • Побожний аскет.
  • Богиня.
  • Олександер Великий – цар.
  • Роксана – кохана царя Олександера.
  • Птолемей – генерал царя Олександера.
  • Куртизана – куртизанка при дворі царя.

Символічні образи:

  • Горіх – символ життя і родючості, традиційно пов'язаний з любов'ю, шлюбом і дітонародженням.
  • Вогонь – символ відновлення; з давніх-давен українці обожнювали вогонь як живу, очищувальну силу.

Стислий переказ

У пустелі вже багато років живе побожний аскет. Відмовившись від різних життєвих втіх, він постами та молитвами служить Богині. Якось вночі вона з’явилась перед ним і запитала: «Мій вірний слуго, Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?» 

Аскет вважав, що безсмертя – «дар, найцінніший з усіх», і зажадав, щоб «старість і смерть оминули» його. Богиня дала «золотистий горіх», за допомогою якого можна здійснити це бажання, але попередила, що перед тим як з’їсти «чудодійне зерно», треба не поспати ніч, помовчати день, щоб «очистити ум», а шкаралупу кинути у вогонь.

Аскет готовився здійснити цю «великую річ», аж раптом його обсіли страшні сумніви:

«Вічно жить – молодим – ну, пощо се мені?
Чи вертати у світ, де панує борба?
Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!»

Тож вирішив віддати горіх, що дарує безсмертя, Олександеру Великому – царю, який, на його погляд, живе і діє «для добра міліонів» людей.

У цей час Олександер Великий, який «весь світ звоював», почуває себе рабом Роксани – він не може противитися її жорстоким бажанням та примхам. Палке кохання до красуні перетворило його життя на пекло, бо відчуває, що «в її серці вороже ворушиться щось». Цар молитовно просить Богиню:

«… дай, щоб скінчилася мука моя,

Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?
Чом міняється так, кілько є в дні годин?
І чи в серці її я паную один?»

Перед Олександером з’являється Аскет, розповідає про дар Богині й віддає йому горіх безсмертя. Але після хвилини радості від «божеського дара» у царя теж з’являються сумніви:

«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?
Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!
Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?
З нею жить! Або радше ти сам умирай!»

Олександер без вагань дарує горіх коханій.

Та в серці його Роксани насправді живе «інший цар»:

Він мета її мрій, осолода очей,
Над усіх милий їй генерал Птолемей.

Вона знає, що Птолемей не любить її, але сподівається, що горіх безсмертя приверне до неї серце генерала. Якщо ж ні, то без його любові їй не варто жити. Роксана віддала горіх Птолемею, а сама потай влила отруту у вино Олександера.

Цар занедужав, лікарі нічим не можуть йому допомогти. Звістка про це пішла по всьому краю, люди сумують. До хворого Олександера приходить куртизана й приносить йому чудодійний горіх. Спалахнув цар, почав допитуватися, звідки він у неї. Та куртизана й не крилася, сказала, що горіх безсмертя їй дав генерал Птолемей. Потерпаючи від жорстокого болю, Олександр вигукує:

«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня
А життя – то борня! А любов – то брехня!
Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!
День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!»

Олександер розуміє, що хоч «над світом я цар, та над серцем не цар» – він не в змозі примусити кохану вірно любити його. Чудодійний горіх може дати безсмертя, але не дасть вічного щастя – щастя щирого кохання.

А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить – се горіть вік у вік на кострі!

З останніх сил Олександер підводиться з ліжка й кидає горіх – дар Богині, у вогонь.

Прояснів його ум, серце збулось химер,

А в опівніч саму Олександер умер.

Історична довідка

Прототипами персонажів легенди є реальні історичні особи:

  • Олександр Македонський – дев'ятнадцятий цар давньої Македонії (356 до н. е. – 323 до н. е.), прозваний ще за життя Великим. Він вихованець видатного давньогрецького філософа Аристотеля, геніальний полководець, адміністратор і політик, засновник великої держави, що охоплювала Македонію, Грецію, Перську імперію та Єгипет. Раптово помер у Вавілоні. Одна з непідтверджених версій швидкоплинної ранньої смерті (32 роки) – отруєння.
  • Роксана – бактрійська княжна, полонянка і перша дружина Олександра Македонського. За свідченням давньогрецького письменника, історика і філософа-мораліста Плутарха, Роксана була «красивою і квітучою дівчиною, у яку він (Олександр Македонський) одного разу закохався», і стала «тією єдиною жінкою, яка підкорила його». Роксана супроводжувала свого чоловіка в його завойовницьких походах. Через місяць після його смерті народила сина, якого назвала на честь батька Олександром. Надалі її доля склалася трагічно. Разом з новонародженим вона опинилась у центрі політичних інтриг без захисту й заступництва з боку претендентів на царський престол. Коли хлопчику виповнилося 14 років, і матір, і сина отруїли.
  • Птолемей – друг Олександра Македонського з дитячих років, його вірний охоронець і хоробрий полководець. Після смерті Македонського став правителем Єгипту.

Підготувала Тетяна Дудіна. Копіювання заборонено.

Освіта.ua
25.05.2022